Іспанське видання El Mundo пише про долю ув’язненого у Росії українського кінорежисера Олега Сенцова, якому присуджено правозахисну премію імені Сахарова. Вашингтонський часопис The Washington Post пише про неспроможність компанії Facebook дати собі раду з російським впливом у соціальних мережах в Україні і деінде у світі. Газета з Канади The Globe and Mail визначає побудову мосту через Керченську протоку як способу Росії блокувати українські порти на Азовському морі. А американський часопис The Washington Times розглядає підґрунтя погроз Росії розпочати новий оберт гонитви перегонів зі США.
Один із найпопулярніших часописів Іcпанії El Mundo друкує статтю «Олег Сенцов – українець, який прискорює пульс Путіна». Мадридське видання пише, що сфабрикований росіянами судовий процес над українським кінорежисером із Криму Олегом Сенцовим був справді «сталіністським», за визначенням міжнародної правозахисної організації Amnesty International. Газета додає, що Сенцов відчуває себе українцем, проте для Москви він є «російським» злочинцем, схопленим на «поверненій до складу Росії» території. З 2014 року Сенцова утримують у російській в’язниці. Іспанський часопис зазначає, що кандидатуру українського кінорежисера, ув’язненого Кремлем, висунув на здобуття правозахисної премії «За свободу думки» імені Сахарова цілий спектр консервативних і ліберальних сил Європейського парламенту.
El Mundo вказує, що в Україні та на Заході Олега Сенцова розглядають як політичного в’язня. Мадридський часопис пише, що 42-річний український кінорежисер є батьком трьох дітей, а його син Владислав потерпає на аутизм. Видання додає, що російська влада кинула Сенцова до самотнього ув’язнення, а відвідування його рідними і друзями серйозним чином обмежено. Олег Сенцов, перебуваючи у російському ув’язненні, як пише газета, перетворився з кінорежисера на героя кінострічок. 2017 року російський кінорежисер Аскольд Куров привіз на Берлінський міжнародний кінофестиваль фільм «Процес: Росія проти Сенцова». У цій стрічці подано заяви свідків, виступи суддів і адвокатів, а також самого Сенцова після оголошення йому вироку. Іспанський часопис згадує про голодування, яке вів Сенцов із травня по жовтень цього року. Газета зазначає, що метою голодування українського режисера було домогтися не звільнення його самого з ув’язнення, а звільнення всіх українських політичних в’язнів, яких утримують у Росії. Мадридська газета нагадує, що за підрахунками української влади, нині у російських в’язницях перебуває понад 60 українських політичних в’язнів. Насамкінець часопис повідомляє, що церемонію нагородження Олега Сенцова правозахисною премією «За свободу думки» імені Сахарова заплановано на 12 грудня у французькому місті Страсбурзі. Навряд чи сам Сенцов зможе прибути на вручення цієї нагороди, проте в Україні існує надія, що премія імені Сахарова знову приверне увагу до справи ув’язненого Москвою українця.
«Звинувачений у координації групи українських екстремістів, був засуджений до 20 років в’язниці в Сибіру за «тероризм» і «контрабанду зброї». Суд над ним назвала «сталіністським» організація «Міжнародна амністія». Він отримав премію Сахарова»
Вашингтонський часопис The Washington Post публікує статтю «Російська дезінформація у Facebook мала за ціль Україну задовго до виборів у США 2016 року». Видання нагадує, як 2015 року президент України Петро Порошенко конче потребував допомоги засновника соціальної мережі Facebook Марка Цукерберґа, щоб покласти край розповсюдженню Кремлем дезінформації в Україні через цю соціальну мережу. Газета нагадує, як Порошенко під час зустрічі керівництва компанії з громадськістю в її штаб-квартирі у Кремнієвій долині подав запитання онлайн: «Марку, чи ви створите офіс «Фейсбуку» в Україні?» Зачитане ведучим запитання зустріли сміхом, пише видання.
І через три роки по тому Facebook, на думку української влади, так і не спромігся приділити увагу російському втручанню в інтернеті, що відбулося ще до схожого втручання під час президентських виборів 2016 року у США. Застереження, висунуті Україною ще тоді, засвідчили, як велетень соціальних мереж виявився сліпим до зловживань. Facebook і досі не має свого представництва в Україні. Втім, як зазначає вашингтонська газета, торік Facebook розпочав подвоєння, до 20 тисяч, кількості співробітників, завданням яких є усувати з мережі «фейкові» облікові записи і тексти, які пропагують ненависть.
The Washington Post веде далі, що компанія Facebook визнала, що російські маніпуляції в цій соціальній мережі під час президентських виборів у США 2016 року застали її зненацька. Хоча, як вказує видання, деякі колишні співробітники Facebook заявили, що вже давно усвідомлювали російське онлайн-втручання в Україні, але чи то не мали цілісної картини цього втручання, чи просто не змогли тоді довести свої попередження до досить високого керівництва компанії.
Як зазначає вашингтонська газета, російська інформаційна зброя, за словами українських посадовців, була з повною силою використана в Україні через Facebook і російську соцмережу саме під час революції 2013–14 років. Щодня у мережах розповсюджувалась навала «фейкових» новин із засудженням революції і намаганнями виправдати російське військове вторгнення – наприклад, твердженнями, що Україна є прихистком для угруповання «Ісламська держава», розсадником чеченських терористів і перебуває під проводом нацистів. А вже після Революції гідності хтось – у Києві вважають, що Росія – почав створювати фіктивні облікові записи від імені справжніх представників української влади, включно з Порошенком, і розміщувати в них неправдиву інформацію, щоб подати українське керівництво в негативному світлі. Українська влада неодноразово зверталась до компанії Facebook із проханням ставити позначку підтвердження справжності на реальних облікових записах українських посадовців і усувати підробки. Проте зазвичай нічого з цього не робилося.
Ба більше, Facebook навіть почав скасовувати акаунти українських дописувачів, проти яких стали надходити масові заяви з твердженнями про зловживання. А голова відділу зв’язків із громадськістю компанії Facebook у Східній Європі Ґабріелла Чех після численних листів держсекретаря Міністерства інформаційної політики Артема Біденка навіть «розфрендила» українського посадовця у соцмережі.
Видання завершує, повідомляючи, що Facebook нещодавно оголосив конкурс на посаду менеджера зі зв’язків із громадськістю в Україні, який, втім, базуватиметься у Варшаві.
Провідне періодичне видання Канади The Globe and Mail містить статтю «Путінський міст над бурхливими водами». Вона зазначає, що існує прислів’я, згідно з яким «краще будувати мости, аніж мури», проте у випадку президента Росії Володимира Путіна він спромігся збудувати міст, який водночас використовується як мур. Ідеться про міст через Керченську протоку, який поєднує Росію з Кримом. Видання додає, що Путін надав контракт на зведення мосту своєму колишньому ленінградському приятелеві з секції дзюдо Аркадієві Ротенбергу. Сама вартість мосту і його політична цінність для Путіна ще раз свідчать, що будь-які намагання змусити Росію повернути Крим Україні просто марні, пише автор статті Річард Лурі, американський дослідник російських справ і автор книжки «Путін: його падіння і майбутній крах Росії». «Те, що «Крим російський», є тим рідкісним моментом, у якому згодні опозиційний лідер Олексій Навальний і Путін. Для Путіна було б фатальною ознакою слабкості повернути Крим – політичним самогубством», – пише автор.
Дослідник додає, що, поєднуючи Крим із Росією, цей міст відділяє Чорне море від Азовського, перекриваючи вузьку Керченській протоку. Україна, як пише газета, має два великі порти в Азовському морі, через які експортує сталь та сільгосппродукцію. Тепер же сама структура мосту обмежує висоту суден, які можуть проходити під ним, до 33 метрів. Все це вже обмежило український суднопотік з та до портів Азовського моря на 25%.
Автор вказує, що для Росії цей міст є життєво важливим загальнодержавним активом, і напад на міст був би нападом на самого Путіна, на його владу і престиж. Завдання охорони мосту покладено на російську Національну гвардію, яку вже охрестили «персональним військом Путіна», бо командує гвардією колишній охоронець Путіна Віктор Зотов, який підпорядковується не міністрові оборони, а лише безпосередньо самому президентові Росії.
Канадське видання додає, що деякі оглядачі з США вже назвали міст над Керченською протокою як знаряддя часткової блокади України з боку Росії. Зокрема, речниця Державного департаменту США Гезер Науерт чітко заявила, що Росія намагається перешкодити рухові суден через Керченську протоку у намаганні підірвати стабільність і дестабілізувати Україну без жодного огляду на міжнародне право. Саме цим цілям Кремля й частково слугує міст над Керченською протокою. Друге, але не менш важливе його завдання – заподіяти Україні економічної шкоди, мовиться у статті.
Це, вважає її автор, є черговим зразком «гібридної війни», яку веде Росія, з метою не розбити ворога, а постійно послаблювати його. Як підсумовує оглядач, зі стратегічного погляду найважливішим для Росії є те, щоб Україна ніколи не вступила до НАТО. А такого невеликого й ненасильницького конфлікту в Азовському морі буде достатньо, щоб не дати Україні вступити до альянсу, який не приймає нових членів із «замороженими» конфліктами чи прикордонними суперечками.
Іще один американський столичний часопис The Washington Times публікує матеріал «Перегони озброєнь із Росією? Будь ласка!». Вашингтонське видання пише, що президент Росії Володимир Путін застеріг щодо нового оберту перегонів озброєнь, висловивши неприховану погрозу, що Москва матиме на прицілі ті країни Європи, які розмістять у себе американські ракети середнього радіусу дії. Газета зазначає, що Путін дав свою відповідь на слова радника США з національної безпеки Джона Болтона, який підтвердив під час відвідин Москви, що президент США Дональд Трамп має намір вийти з угоди про ракети малої та середньої дальності. Американський часопис додає, що президент Росії пообіцяв «дуже швидку і ефективну відповідь» на вихід США з цієї угоди з Росією.
Втім, The Washington Times пише, що цілком відомо, чим ця вся історія закінчиться. Російська економіка, як вказує вашингтонський часопис, серйозно шкутильгає, а на плаву її тримають лише відносно високі ціни на нафту. Скільки це триватиме, однак, не відомо. США нині є світовим лідером енергопостачань і вже не покладаються на нафту з Близького Сходу. Видобуток власної нафти у США і далі зростає, і ОПЕК і Росія втратять свою здатність визначати глобальний рівень цін на енергоносії. У той самий час, як пише газета, у самій Росії підприємництво закуто у кайдани олігархічної системи, яка підминає під себе все, що виростає занадто великим. Яскравим прикладом цього є, як повідомляли, бажання Кремля придбати 30% компанії «Яндекс», яка є найбільшим гравцем у царині інтернету у Росії. У такий спосіб російське керівництво прагне здобути собі право вето на важливі корпоративні рішення. А тим часом американська економіка переживає стрімке зростання. І Росія, як і Китай, не зможуть наздогнати США в перегонах озброєнь, вважає автор статті.