Бахмут. До лінії розмежування – 30 кілометрів. Це одне з найбільших прифронтових міст на підконтрольній Україні частині Донбасу. Під час початку російської агресії 2014 року Бахмут, колишній Артемівськ, 4 місяці провів в окупації угруповання «ДНР».
У 2015-му місту повернули його історичну назву. Раніше воно називалося на честь більшовика Федора «Артема» Сергєєва, засновника так званої «Донецько-Криворізької республіки» і кумира донецьких сепаратистів.
Цієї осені Бахмуту виповнилося 447 років. Місто, з якого починався Донбас – яке воно сьогодні? Як пережило період окупації? І наскільки відчуває Бахмут себе Україною?
Журналісти проекту Радіо Свобода «Радіо Донбасс.Реаліі» приїхали в Бахмут, щоб особисто спитати про це у місцевих жителів. Це вже одинадцята відкрита студія спецпроекту виїзних ефірів з міст Донбасу. У розмові взяли участь небайдужі до майбутнього свого міста бахмутяни.
– 91 рік місто було Артемівськом – у 2015-му йому повернули історичну назву. Як тут сприйняли це?
Вадим Ардіян, журналіст: Вперше місто намагалися перейменувати в 1991 році. Тоді на референдумі це підтримали лише 25 % жителів. Міська влада до цього поставилася не дуже добре. Деякі люди похилого віку кажуть: «Ми народилися при Артемівську – ми хочемо померти тут». Казали, що потрібно буде міняти всі документи, значить, це зайві гроші.
Але цікаво, що в тому ж 91-му році місто-супутник Бахмута Карло-Лібкнехтовськ перейменували у Соледар абсолютно безболісно.
Андрій Кузнєцов, вчитель: Зараз «Артемівськ» кажуть ті, хто проросійськи налаштований. Бахмут – маркер проукраїнської позиції.
Виїзний ефір Радіо Донбас.Реалії в Бахмуті
Олександр, переселенець: У 1991 році на перейменування не було соціального запиту. Сьогодні у нас є конфлікт, є війна – з'являється прошарок, який вимагає змін. Ці люди привносять нове в суспільство. Ми нарешті стали українцями.
Бахмут, День прапору, 2014 рік. Місцеві активісти біля будівлі колишньої Земської управи, де в 1918 році вперше на Донбасі було піднято український прапор
– Бахмут навесні 2014-го був, як і решта міст Донбасу, окупований угрупованням «ДНР». Що тоді відбувалося в місті?
Анна Бокова, журналістка «Бахмут IN.UA»: Пусті вулиці. Громадські активісти маркували українськими прапорами дерева та стовпи, і за це можна було потрапити «на підвал».
До війни в місті українською розмовляла стабільно лише одна одна людина.
До війни в місті українською розмовляла стабільно лише одна одна людина – Дмитро Денисенко, відомий писанкар. Ми всі бачили, як 9 травня у парку його оточили люди з автоматами за те, що він говорив українською. В нас не було із собою паспортів. Тоді я відчула страх, що з парку ми можемо не вийти. Дзвонила начальнику поліції, він сказав, що не хоче, щоб почалася війна. Підходила до поліцейських, вони проходили повз і відверталися. Тільки за годину очільниця оргвідділу міськради і ще один депутат заступилися за нього і підтвердили, що він усе життя прожив у Бахмуті.
Найстрашніше було, коли з будівлі міськради скинули герб. Багато людей дивилися на це і просто плакали
Український прапор весь цей час був лише на військовій частині. Командування там було спражніми патріотами, які готові були виконувати свій обов’язок до останнього. Вони майже не виходили звідти.
Вадим Ардіян, журналіст: Найстрашніше було, коли з будівлі міськради зривали жовто-блакитні стрічки та скинули герб.
Багато людей дивилися на це і просто плакали. Це робили незрозумілі військові люди. Але чутно було московський акцент.
– Влітку 2014-го батальйон «Артемівськ» звільнив місто. Чи відчули ви це?
Марина Прохорова, активістка: На вулицях знову з’явилися іномарки. Коли було «ДНР», люди боялися, що їх відберуть. Ховали машини по селах. Кав’ярні, коли місто звільнили, наповнилися людьми. З дітьми почали виходити на майданчики.
– Питання від наших глядачів, які дивляться трансляцію: як сприймають війну ваші діти?
Андрій Кузнєцов, вчитель: Як не дивно, у школах немає «політичних війн». Діти із родин з різними поглядами проводять час разом, спілкуються.
Дорослі припинили сперечатися десь у 2015-му році, бо довести ніхто нічого не може.
Діти моделюють поведінку дорослих, а дорослі припинили сперечатися десь у 2015-му році, бо довести ніхто нічого не може.
Марина Прохорова, активістка: Якось я їхала в маршрутці із компанією дітей десь 10-ти років. Повз проїжджала велика військова техніка. Діти почали обговорювати, що це може бути: «Гвоздика», «Піон» чи «Град». Коли почула, як діти розбираються в таких речах, відчула, що справді – війна.
– Чи стежать у Бахмуті за тим, що відбувається в ОРДЛО?
Ганна Бокова, журналістка: Ми взяли собі за правило - не публікувати новини з тих територій, бо ми не можемо нічого перевірити. Посилаємося лише на українські джерела.
Марина Прохорова, активістка: Я навчалася у Донецьку. Для мене це дуже рідне місто. Коли люди зараз говорять про Донецьк – це сум і біль.
Денис Пушилін став «виконуючим обов’язків»? І що нам з цього? З тієї території усі їдуть до нас за покупками. Тому в Бахмуті високі ціни.
Денис Пушилін став «виконуючим обов’язків»? І що нам з цього? Нас стосується те, що з тієї території усі їдуть до нас за покупками. Тому в Бахмуті високі ціни, це важко для місцевих. Великі черги до банкоматів, коли люди приїжджають знімати гроші тут, черги в пенсійний фонд, інші соціальні установи. Комусь це допомагає розвиватися, але не моєму гаманцю.
– Які виклики стоять зараз перед містом?
Сергій Калашніков, спікер Бахмутської міськради: З початком цих подій місто прийняло 110 тисяч переселенців. Це більше, ніж населення нашого міста. Це був виклик. Бахмутяни почали консолідуватися. У міськраді намагалися зробити так, щоб кожний отримав допомогу: пункти збору речей, юридична допомога...
– Є враження, що Бахмут – порівняно успішне місто на Донбасі. Чи комфортно жити тут?
Андрій Кузнєцов, вчитель: У місто зайшли грантові програми по будівництву. Ці гроші вкладаються в соціальну інфраструктуру, але є і проблеми. Бувало, що підрядник не видавав гроші робітникам, і багато що зі збудованого треба було перероблювати.
Парк у центрі Бахмуту під час святкування Дня міста
Олександр, переселенець: Місцеві люблять порівнювати себе з Костянтинівкою, але не порівнюють Бахмут зі 100-тисячним містом у Латвії, Польщі. Грантові програми добре виглядають, але дорогу постелили, а потім – перестелили. Хто винен? «Миші з'їли».
Цієї осені бахмутяни святкували 447-річчя з дня заснування Бахмуту. Ми запитали у містян, чим вони пишуються у Бахмуті:
– Чи є у місті громадянське суспільство?
Альона Щекодіна, журналістка: Є моменти, коли активісти досягають того, чого вони хочуть. Були жахливо розбиті дороги. Ми зробили громадські слухання. До нас підходили люди, хтось підтримував, хтось боявся, що «зараз міськрада приїде, насварить». Через 4-5 місяців дороги полагодили.
Бахмутяни під час урочистого розкриття найбільшого українського прапору, 23.08.2014
Андрій Кузнєцов, вчитель: Разом із війною у місті з'явилися перші волонтери, які допомагали військовим.
Разом із війною у місті з'явилися перші волонтери
Утворилися хаби громадських активістів. Міська влада бачить це і тримає марку, перехоплює ініціативу, починає штовхати своїх співробітників. Навіть між хабами починається добра конкуренція. Це дуже важливо. В Бахмуті з'явилися лідери думок.
Якщо у вас є тема для публікації чи відгук, пишіть нам: Donbas_Radio@rferl.org або коментуйте у соцмережах.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:
НА ДОТИЧНУ ТЕМУ:
Український віночок проти російського кокошника. Який справжній національний костюм Донбасу?
Мене вразила «українськість» – етнолог про 1920-і роки на Донеччині
Історія багатійки Алчевської та її українського Донбасу в Російській імперії
Потужна мережа ОУН діяла на Донбасі в роки Другої світової – історик
Родина з Луганщини створює мультики для малят українською мовою