(Рубрика «Точка зору»)
Цікаво стежити за тим, як РПЦ повторює всі помилки Кремля п'ятирічної давнини.
Офіційна Москва теж вважала Україну своєю канонічною територією. Яка не може претендувати ні на що, окрім як бути частиною імперії. Всі спроби спілкування із Заходом сприймалися як геополітична єресь, яку потрібно припиняти. При цьому сама Москва донедавна не намагалася відгородитися від Європи. Її головна претензія до Києва була саме в тому, що Україна намагалася розмовляти із Заходом в обхід Кремля.
І точно так само церковна російська вертикаль сприймає Україну як свою канонічну територію. Яка не має право на вільнодумство та незалежність. І Чистий провулок (Чистий провулок – місце резиденції Московського патріарха у столиці Росії – ред.) точно так само переконаний, що будь-яка комунікація Києва зі світовим православ'ям має йти за його безпосередньої участі.
У відповідь на Майдан Кремль вирішив відмобілізувати українських громадян із прорадянськими настроями. Які тепер на окупованому Донбасі живуть у рукотворному Сомалі. А тепер і священики РПЦ щоразу загрожують відмобілізувати свою паству в Україні для захисту «святинь» і «канонів».
Навіть більше. Російська церковна заборона на паломництво на Афон до болю нагадує антисанкції. Ті самі, які Кремль запроваджував на продукцію країн, які підтримали обмежувальні заходи щодо Росії. Стратегія Москви полягала в тому, щоб покарати Захід фінансово ‒ позбавивши їх ринку збуту. Але ж і поїздки заможних російських вірян на Афон приносили розташованим там монастирям чималі гроші. Що, за великим рахунком, зрівнює інструментальність обох кроків.
Найцікавіше, що наслідки в обох випадках теж будуть однаковими.
Президент Росії Володимир Путін і Московський патріарх Кирило (в центрі на задньому плані) на зустрічі з учасниками Архієрейського собору РПЦ у Москві (архівне фото)
Всі кроки РПЦ – калька з того, що робив Кремль у 2014 році
Кремлівська реакція на Майдан призвела до витіснення України з «русского мира». Соцопитування на допомогу ‒ вторгнення та ескалація призвели до переформатування української громадської думки.
Мобілізація прорадянськи налаштованих громадян призвела до їхньої маргіналізації. Запустила десовєтизацію та символічне відокремлення. Естетичний та етичний дрейф від колишньої метрополії.
Антисанкції в результаті вдарили лише по самих росіянах. Які замість європейських продуктів змушені купувати вітчизняні аналоги. Які дорожчі й нижчі за якістю.
РПЦ реагує на виклики так, ніби вона ‒ офіційний державний департамент у справах релігій. Всі її кроки ‒ це лише калька з того, що робив Кремль у 2014 році. Навіть її самоізоляція мало чим відрізняється від того глухого кута, в який загнала себе Москва чотири з половиною роки тому.
Причому світська та церковна російська влада була зовсім не приречена на цей сценарій.
Тому що аж до вторгнення Україна не намагалася піти на Захід ціною розриву з Росією. Навіть більше ‒ вона намагалася балансувати на двох стільцях до останнього. Навіть після Майдану Кремль міг домовитися з Києвом. Засудити розстріли протестувальників. Спробувати зберегти весь той гігантський шар формальних і неформальних зв'язків, що прив'язували Україну до Росії. Захід цьому процесу лише б аплодував ‒ тому що це позбавило б його від необхідності ухвалювати важкі рішення. І велике питання, як би в подібному випадку склалася доля України після другого Майдану. Можливо, точно так само, як після першого.
Але ж і РПЦ могла відреагувати на церковну кризу зовсім інакше. Вона могла б її просто не допустити ‒ якби ще десять років тому прислухалася до попереднього настоятеля УПЦ (МП) Володимира Сабодана й дала б українській церкві національне звучання. Та й зараз цілком могла б уникнути самоізоляції ‒ якби замість того, щоб заперечувати неминуче, відпустила УПЦ (МП) у процес створення української помісної церкви. І ще велике питання, хто б став настоятелем цієї церкви, якби в її створенні масово брали участь миряни та клірики, орієнтовані на Москву.
Але ні. РПЦ ‒ як до цього й Кремль ‒ стала заручницею власної оптики. В якій компроміс ‒ це поразка. В якій Україна за ступенем самостійності має нагадувати будь-який з російських регіонів. Російська церковна влада слідом за офіційною владою просто вирішила зламати реальність об коліно. Але в підсумку зламала коліно.
Ані любові, ані суму, ані жалю.
Павло Казарін – оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал – на сайті Крим.Реалії
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Карикатура російського художника Сергія Йолкіна
«Спроба перевороту чи самоізоляція». Як реагують на рішення РПЦ про розрив із Константинополем?
Порошенко про рішення РПЦ: «Ми на правильному шляху»
Росіянам припекло: томос для України здійняв переполох серед виборців Путіна
Церква України і «анафема Варфоломію»: мудре рішення роздратувало Кремль
Томос для України: Київський патріархат закликав готуватися до об’єднавчого собору
Вселенський патріарх Варфоломій I під час вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду в Україні 1932–33 років. Київ, 26 липня 2008 року