Каріна Дорошенко, Східноукраїнський центр громадських ініціатив
У кінотеатрі «Жовтень» презентували фільм про проблему незаконного ув’язнення. «Крихка Свобода». Кінематографісти об’єднання «Вавилон’13» спільно з правозахисниками Східноукраїнського центру громадських ініціатив і студією DocNoteFilms створили 35-хвилинну документальну кінострічку про долі чоловіків і жінок, які були ув'язнені в підвалі приміщення колишньої Луганської ОДА. 10 жовтня у Києві фільм побачили глядачі, а також самі герої, які погодилися розказати свою історію для широкої аудиторії.
П’ятеро цивільних чоловіків і жінок свого часу погодилися говорити на камеру про пережите у стінах будинку так званого «уряду ЛНР». Серед постраждалих, чиї історії задокументували правозахисники і відзняли кінематографісти, був Олександр Ретивов.
Із веденням відкритої проукраїнської політики на Луганщині, Олександр Ретивов усвідомлював, що піддає своє життя небезпеці. Після чергових мітингів, чоловіка було запроторено до підвалу. Співробітник відділу культури районної держадміністрації потрапляє до Луганської обласної державної адміністрації у 2014 році як заручник.
Під час презентації фільму «Крихка Свобода»
Кайданки так впилися з часом у зап’ястя Олександра, що їх довелося вирізати разом зі шкірою. Самого ж ув’язненого протримали три дні в холодильному приміщенні, куди кидали тих, хто мав найбільші побої. В Олександра, як пізніше описали лікарі, через сильні забої голови були пошкоджені частини головного мозку, які відповідають за мову та координацію, тому довгий час він не міг навіть сформулювати речення, аби заговорити з конвоїрами.
«Через три дні привели їхнього фельдшера. Він розрізав скальпелем будівельні пластикові кайданки, що в’їлися в шкіру, і мене перевели в камеру, яку чомусь називали «третя», – згадує Ретилов.
Тих, хто на ногах ще міг триматися, найменш побитих, за розповідями постраждалого, забирали рити окопи, працювати на передовій. Такою була перевірка на фізичну витривалість.
«Бувало, били всіх підряд. Кого два рази, кого раз. Постійно тримали в тонусі, так би мовити. Мені під час одного з нічних побоїв пошкодили ногу. Вона постійно спухала, її не лікували. З часом вона перестала влазити у взуття. Я так і ходив: черевик на одній нозі, а друга нога просто у двох шкарпетках», – каже він.
«Ми, які пройшли через подібне, по-іншому бачимо світ»
Морально ж намагалися тиснути на ув’язнених іншими методами.
«Приблизно о третій ночі нас виганяли в коридор. Там ми мали називати свої дані: прізвище, ім’я, по-батькові, за що утримуєшся. Я, наприклад, укроп, священик – правосєк, тому що, згідно з формулою обвинувачення, він благословляв правосеків на Майдані, а я – укроп, тому що відстоював українську позицію», – зазначає постраждалий.
Коли стан побоїв Олександра Ретивова, зокрема ноги, наблизився до крайньої межі небезпеки здоров’ю, чоловіка доставили до лікарні. Однак там йому не змогли допомогти місцеві лікарі. Бойовики наказали Олександру йти чимдуж із їхніх очей. Діставшись із травмованою ногою до найближчого блокпосту, його знову забрали до підвалу, адже не мав документів. Узгодивши питання щодо новоспеченого полоненого, бойовики через кілька днів відпустили Олександра. Будуючи маршрут до свободи найдалі від блокпостів, чоловік потрапив на комендантську годину і знову опинився в ув’язненні. Полон Олександра Ретивова тривав 32 дні.
Нині чоловік живе і працює на підконтрольній Україні території. З часу незаконного ув’язнення Олександра в Луганській ОДА пройшло чотири роки, однак травма залишилася назавжди, а з нею і переоцінка цінностей.
«Взагалі ми, які пройшли через подібне, по-іншому бачимо світ. Думаю, це назавжди. Цінність набувають ті речі, які раніше взагалі не помічалися. А які раніше вважалися важливими, сенс втрачають взагалі. Я думаю, погляди у кожної людини з часом змінюються, але в сфері таких події, вони змінюються безповоротно», – зауважує Олександр Ретивов.