«Просування ідеї миротворчої місії – це робота на об’єднання антиросійського фронту» – Пашков

Гості програми «Ваша Свобода»: Маркіян Лубківський, дипломат; Михайло Пашков, співдиректор програм зовнішньої політики і міжнародної безпеки Центру Разумкова; Володимир Огризко, міністр закордонних справ України у 2007–2009 роках; Тарас Чмут, військовий експерт, керівник «Українського мілітарного центру».

Ваша Свобода | Візит Порошенка до США. Які результати?

Президент України перебуває з візитом у США. Напередодні він виступив з промовою на сесії Генасамблеї ООН.

Віталій Портников: Пане Лубківський, все ж таки Україну помічають зараз в Генасамблеї ООН, у світі? Всі зараз говорять про те, що президент США Дональд Трамп взагалі й слова «Україна» не сказав, про російсько-український конфлікт не сказав, по суті про Росію на пострадянському просторі не сказав. Таке враження, що для американського президента взагалі цього всього не існує. І виникає питання: як у цій ситуації діяти українському президенту?

​Маркіян Лубківський: Україна не залишилася непоміченою. Виступ (Петра Порошенка – ред.), який прозвучав, справді був збалансований, дуже грамотно складений, очевидно, радниками президента Порошенка, у ньому знайшлося місце для всіх болючих питань, які турбують нашу державу. У такий спосіб ми вчергове привернули увагу до проблем, пов’язаних з агресією Російської Федерації. Окрім того, у глави держави відбулася ціла низка двосторонніх зустрічей.

Ми порозумнішали – сьогодні вже не торпедуємо питання через Радбез ООН, де Росія має право вето, а більше працюємо з залом. І це не може не тішити.

Маркіян Лубківський, дипломат

– Панове, одна з важливих тем, яку знову порушив президент України в ООН, як на мене, тема дуже фантастична – тема миротворців на Донбасі. Я розцінюю це, як певну пастку. Всі також щиро вірили, що «нормандський формат» дозволить не лише закінчити війну на Донбасі, а й закінчити з окупацією Донбасу. 4 роки – формат по суті «заморожений», війна ніяк не закінчується і тепер ми всі (і президент України, і спостерігачі, до речі, і федеральний канцлер Німеччини, і президент Франції) перебуваємо у новій пастці – у пастці миротворців, що Росія нібито колись цим під якимсь незрозумілим «соусом», під якимсь незрозумілим тиском погодиться.

​Михайло Пашков: Для української делегації на цій Генасамблеї два завдання. Завдання мінімум – це втримати планку міжнародної солідарності, яка була окреслена у 2016–2017 роках. А це 70 країн. Проблемні – це країни Африки, всього 47, тільки троє у наш бік. Це Південна Америка, частина азійських країн, пострадянських країн – із 12 сім нас не підтримує. А більш серйозне завдання для української дипломатії – спробувати все ж таки розширити це коло країн, з одного боку, а з іншого боку, надважливо у резолюції, яку ухвалюватимуть по Криму, зафіксувати невиконання Росією проміжних рішень Міжнародного суду ООН з прав людини. І потім цей документ покласти на стіл Міжнародного суду ООН.

(Повна версія програми)

І ще. Порядок денний як звучить? Ситуація на окупованих територіях України. Не тільки Крим. Напередодні можливого внесення резолюції, нашого варіанту, в Радбез – це надважливо. І це важливо напередодні жовтневої сесії ПАРЕ, де розглядатиметься ситуація щодо повернення Росії.

Російська тактика зводиться до дуже простих речей – категоричне заперечення проблеми Криму, залишення на Донбасі «ні війни, ні миру» і підготовка, консолідація сил до «часу Ч» – президентські і парламентські вибори в Україні.

Михайло Пашков, співдиректор програм зовнішньої політики і міжнародної безпеки Центру імені Разумкова

Просування ідеї миротворчої місії – більше робота на об’єднання антиросійського фронту. Але було би набагато важливішим йти про трьох ключових напрямках – зміцнення обороноздатності країни, внутрішні реформи і європейська інтеграція.

Сьогодні є 15 миротворчих місій у світі, бюджет яких 6,8 мільярда. Фінансова проблема – також одна з ключових. І дуже багатоступенева процедура введення самої миротворчої місії, починаючи зі стратегічного оцінювання, передової місії, бюджету, тактики... Тобто це досить тривалий процес. Євген Марчук говорить, що в середньому 8-10 місяців.

​Маркіян Лубківський: Теза про миротворців, про миротворчість звучить красиво, вона захоплює, дає якусь додаткову вартість чи доповнює Мінські домовленості, що прогресу немає, але ми разом з тим займаємося якимись питаннями, які пов’язані з миротворчістю. Тобто це справді певний міф, але цей міф може виявитися для нас справді пасткою.

Як ми готові далеко зайти у цьому питанні? Балканський досвід теж підказує, що не все так просто, і миротворці можуть відіграти як позитивну, так і негативну роль. Особливо враховуючи той фактор, що Росія матиме вплив на формування миротворчої місії.

– Пане Огризко, а чи теза про самих миротворців, коли в результаті її метою є виключно дипломатична консолідація, не дезорієнтує насамперед українське суспільство, я вже не кажу про міжнародну дипломатію?

Володимир Огризко: Це на найближчий час доволі ефемерна річ. Єдине, у чому я бачу сенс і користь – таким чином ми справді ставимо на один бік цивілізований світ, а з іншого боку бачимо ту країну, яка веде абсолютно деструктивну, агресивну політику. У цьому позитив і результат зусиль, які відбулися. Чи дадуть вони інший результат – введення цієї місії, то тут якщо домовимося з іншими і зможемо змусити Росію, то цей факт буде можливим. Якщо ж ні – будемо продовжувати консолідовувати навколо себе всіх тих, хто може нам допомогти.

Володимир Огризко, міністр закордонних справ України у 2007–2009 роках

– Пане Чмут, відбувається церемонія передачі Україні двох патрульних катерів класу Island​ («Айленд»)​. Про цю історію стало відомо, до речі, після розслідування Радіо Свобода. Наскільки важливі ці катери? Наскільки вони допоможуть Україні на Азовському морі?

​Тарас Чмут: Для ВМС вони (катери класу Island – ред.) стратегічно важливі. Ми їх чекаємо вже з 2014 року. За контрактом, який ми підписували, вартістю 10 мільйонів доларів за два корпуси, передбачається підготовка екіпажів, їх ремонт, транспортування, оснащення та модернізація. Від зараз і до періоду передачі маємо це все зробити. Це все не швидко. Тому чекаємо їх не раніше весни-літа, а більш реалістично восени наступного року.

– Пане Пашков, що ми будемо цей рік робити на Азові?

Микола Пашков: Одна із ключових наших проблем на Азові – це формування, як ми кажемо, москітного флоту, компактного, а також розгляд питання про договір щодо Азовського моря від 2003 року. Рано чи пізно ми прийдемо до того, що Азовське море повинне бути під егідою міжнародної конвенції щодо морського права, а не внутрішніх вод, де Росія може робити все, що захоче абсолютно.