Дослідниця Джуді Демпсі у статті для центру Carnegie Europe розповідає про початок нового політичного сезону в Україні та пояснює роль у ньому українських олігархів. Оглядач видання The Independent пише про те, чому справа головного редактора програми журналістських розслідувань «Схеми: корупція в деталях» Наталки Седлецької і ГПУ є «фундаментально важливою» в Україні. У статті для видання The Daily Signal тим часом ідеться про те, як Україна відбудовує свої «військові м’язи» для протистояння російському вторгненню.
Дослідниця Джуді Демпсі у статті для центру Carnegie Europe наголошує: президентські та парламентські вибори в Україні 2019 року характеризуватимуться не реформами або боротьбою із корупцією, а впливом олігархів.
Конфлікт на сході України сьогодні майже не потрапляє у ЗМІ. Суспільство здебільшого сконцентроване на корупції та погіршенні стандартів життя. «Настільки, що принаймні п’ята частина електорату й гадки не має, за кого голосуватиме», – пише автор. Люди втомилися від старих політичних облич – вони прагнуть нових.
Про таке бажання говорить і те, що 17 відсотків проголосували б за співака Святослава Вакарчука або актора-сатирика Володимира Зеленського.
Тим часом війна на Донбасі дорого обходиться Україні – і мова не лише про фінанси, але й про людські життя. Конфлікт, що триває далі, відволікає увагу, а це йде на користь Москви, яка налаштована посилити дезінформаційну війну під час виборчої кампанії в Україні, мовиться у статті.
«Але незмінна сила та вплив олігархів теж грає на руку Росії саме тому, що вони хочуть захистити свої володіння та завадити реформам, які б могли нашкодити їхньому впливу. Останнє, чого хоче Кремль – це відкрита, демократична, заснована на верховенстві права Україна, яка спирається на євроатлантичні структури ЄС та НАТО», – мовиться у статті. Олігархи та стара гвардія, на думку автора, заважають Україні на шляху її перетворення.
Поки що ЄС та США далі підтримують Україну. Але найбільш ефективну роль, на думку автора статті, відіграв саме МВФ. Саме через його умови Україна нарешті ухвалила закон про Антикорупційний суд, мовиться у статті.
Тим часом Демпсі також звертає увагу на те, що багато українських ЗМІ перебувають у володінні олігархів, серед яких Дмитро Фірташ, Рінат Ахметов та Ігор Коломойський. Це говорить про те, що очікувати чесного та незалежного висвітлення виборів не варто, пояснює автор.
Проте «більш тривожним для незалежних журналістів є спроба адміністрації президента запровадити законодавство, спрямоване (з міркувань безпеки) на обмеження критики президента та уряду». «Молоді журналісти повідомили мені, що адміністрація хоче, щоб вони просували своєрідну патріотичну, некритичну лінію», – мовиться у статті.
Тож наразі важко зрозуміти, як та чи зможе новий суд розірвати такий зв’язок між політиками та олігархами, доки політики захищають олігархів, а олігархи дають гроші політиками, пише авторка. Вона наголошує, що завершення перетворення України залежить від енергійності громадянського суспільства, постійного тиску Заходу і молодого й незаплямованого покоління.
Оглядач видання The Independent тим часом пояснює, чому справа головного редактора програми журналістських розслідувань «Схеми: корупція в деталях» Наталки Седлецької і ГПУ є «фундаментально важливою» в Україні.
Вона звернулася до Апеляційного суду для скасування ухвали Печерського суду міста Києва про доступ ГПУ до широкого масиву даних за 1,5 року щодо її мобільного телефону. У США і ЄС різко засудили дії щодо Седлецької, проте уряд висловив рішучість не зупинятися, мовиться у статті. Генеральний прокурор Юрій Луценко також видав схожий наказ і щодо журналістки Крістіни Бердінських.
Апеляційний суд хоча й визнав, що в Генпрокуратурі запросили надмірну кількість даних, але все одно дозволив прокуратурі зняти дані мобільних. Тепер адвокати Седлецької планують звертатися до Європейського суду з прав людини, мовиться у статті (вона датована 19 вересня, але ще 18-го ввечері Страсбурзький суд уже видав перше рішення у справі: він зобов’язав українську владу утриматися від доступу до будь-яких даних із телефону Седлецької на місячний термін – ред.).
Автор статті пояснює, навіщо ГПУ взагалі отримувати дані з телефонів журналістів. «Метою є збирання доказів проти керівника НАБУ Артема Ситника, якого звинувачують у витоку інформації журналістам про високопосадовців, яких звинувачують у політичному хабарництві», – мовиться у статті. Ситника звинувачують у передачі інформації про старшого прокурора Костянтина Кулика, який нібито привласнив значні суми грошей. Сам Кулик рішуче заперечує це.
Луценко ж наполягає на тому, що телефонні дані потрібні для захисту приватності та гідності громадян України. За його словами, він не має іншого вибору.
Автор наголошує, що ця ситуація із Седлецькою є «фундаментально важливою» для України – держави, залежної від широкомасштабного міжнародного фінансування, необхідного для того, щоб вона продовжувала триматися на плаву. Наступний транш МВФ розглянуть після того, як Київ погодиться на незалежний від політичного втручання і впливу Антикорупційний суд, нагадує автор.
Видання The Daily Signal пише про те, як Україна відбудовує свої «військові м’язи» для протистояння російському вторгненню. Протягом останніх чотирьох з половиною років це завдання було пріоритетом для українських військових.
Але коли за той час відбудовувалися в першу чергу сухопутні сили, цього року Україна також активізувала свої зусилля і для відновлення військово-повітряних сил і флоту. «Цей акцент відображає доктрину національної безпеки, яка виділяє російське вторгнення як найвищу, довготривалу загрозу національній безпеці, водночас приділяючи увагу поліпшенню оперативної сумісності з силами НАТО», – пояснює автор.
Війна в Україні, переконаний автор, уже давно не є гібридною. Цей конфлікт став справжньою війною із елементами гібридності, що продовжує дестабілізувати всю країну.
Коли у квітні 2014 року Росія вторглася в Україну, регулярна армія останньої перебувала у занепаді через десятиліття корупції. Україна змогла зібрати лише шість тисяч солдатів, які були готові до бою, як повідомляють українські чиновники.
Проте за останні чотири з половиною роки Україні вдалося відновити свою військову силу таким чином, що вона стала другою за величиною в Європі з точки зору людського ресурсу. Ба більше, Україна також заявила про свої наміри вступити до НАТО, вважаючи членство в альянсі за стримувальний засіб проти російської агресії. Таким чином, запровадження стандартів НАТО до 2020 року є головним пріоритетом для українського президента Петра Порошенка, мовиться у статті.
У жовтні Україна також проведе наймасштабніші військово-повітряні навчання після розпаду СРСР.
Мінські домовленості, підписані в лютому 2015 року, по суті заморозили конфлікт уздовж фактичної лінії розмежування. Теоретично перемир’я мало б обмежити інтенсивність бойових дій, проте в реальності війна так і не закінчилася, мовиться у статті.
«На двох сепаратистських територіях на Донбасі перебуває близько трьох тисяч російських солдатів у складі більшої сили з приблизно 34 тисяч проросійських сепаратистів та іноземних найманців. Посилюючи загрозу, Росія розташувала близько 77 тисяч військовослужбовців на кордонах України, здатних розпочати швидке, звичайне наземне вторгнення», – додає автор.
Іще 40 тисяч російських військових розташовані у Криму, за даними українських військових високопосадовців. Російський флот тим часом нараховує близько 40 кораблів в Азовському морі, мовиться у статті.
Україна, в свою чергу, має близько 60 тисяч військових у зоні бойових дій. Ще десятки тисяч готові швидко стати на захист берегів Азовського і Чорного морів, пише автор. Проте багато експертів наголошують, що Україні потрібно докласти ще більших зусиль для свого захисту.