Чим ближче до виборів, тим менше шансів, що до когорти претендентів, які заявили про участь, приєднається новий рейтинговий кандидат, зазначає «Український тиждень». Усе свідчить, що літня кампанія кандидатів майже ні до чого не привела. Певне пожвавлення вносять хіба що на фланзі колишніх регіоналів. Багато залежатиме від того, скільки кандидатів представлятимуть цих виборців. Видання пише, що нині там тривають активні перемовини. І повернення Віктора Медведчука до публічної політики, і велика кількість зовнішньої реклами із зображенням Олександра Вілкула – радше свідчення таких домовленостей, ніж самостійних подій. Стаття називається «Скільки їх?».
Про те, чи може Віктор Медведчук сподіватися на політичний успіх, аналізує дописувач «Українського тижня» Денис Казанський. У статті «Ще один привид із 1990-х» журналіст стверджує, що один із найголовніших феноменів українського політикуму – неймовірна живучість його представників. Здавалося б, якщо політики погані, їх треба змінювати. Але замість цього в країні спостерігається абсолютно протилежна ситуація. Українське суспільство нібито й незадоволене своїми політиками, але натомість і далі тримається за них. У результаті зміна еліт відбувається дуже повільно або й не відбувається зовсім. А персонажі, що багаторазово себе скомпрометували, раз по раз виринають з небуття під личиною «нових облич» у сподіванні, що електорат уже встиг призабути їхні «досягнення» в минулому. Найсвіжіший приклад подібного «воскресіння з мертвих» – Віктор Медведчук. Останнім часом він, як і колись, фігурує в новинах: то монополізує ринок скрапленого газу, то купує телеканали, то вступає в партію Вадима Рабіновича «За життя» та повертається в публічну політику. Звідки у Віктора Медведчука, що раніше не дозволяв собі великих витрат на політичні проекти, раптом з’явилися такі можливості? Посилаюсь на твердження народного депутата Сергія Лещенка, журналіст стверджує, що росіяни виділили головному фавориту Кремля квоти на імпорт вуглеводнів в Україну. Щоправда, гроші та медіаресурси ще не гарантують Медведчуку та його партії успіху на майбутніх парламентських виборах, зазначає журналіст. Для цього треба заручитися підтримкою виборців. Утім, за кумом Путіна в Україні давно закріпилася репутація невдахи. Від 2004 року всі його проекти та починання закінчувалися провалами. Тож, журналіст сподівається, що українцям цього разу вистачить мудрості не голосувати за чергового «повсталого мерця» з далеких 1990-х.
Тижневик «Новое время» переконує, що в Україні так і не сформувалася нормальна політична система, подібна до тієї, що існує в Польщі або Чехії, – зі стабільними партіями і чітко сформульованими програмними цілями. В Україні партії створюються для виборів методом підбору популярних лідерів і включенням у списки потрібних людей. Дописувачка тижневика соціолог Ірина Бекешкіна наголошує, що злиття економіки і політики ставить клани, що домоглися влади, в особливо сприятливі умови, закріплює їхнє монопольне становище і виводить із зони конкуренції. У їхній власності «свої» ЗМІ, зокрема ТБ. А саме телевізор – основне джерело інформації для 85% населення, зазначає соціолог. Після Революції гідності був шанс трансформувати систему, тим більше що ключові персони покинули поле бою. Але дуже скоро порожні місця зайняли інші, і все повернулося на круги своя. Утім, автор статті під назвою «Перемогти дракона» переконує, що шанси здолати олігархічно-кланового монстра є. Це до снаги зробити громадянському суспільству, здоровим силам у політиці та бізнесі.
ТОП-100 найвпливовіших українців друкує тижневик «Новое время». Перша десятка виглядає так: Петро Порошенко, Рінат Ахметов, Арсен Аваков, Юлія Тимошенко, Ігор Коломойський, Володимир Гройсман, Юрій Косюк, Віктор Пінчук, Олександр Турчинов, Артем Ситник.
«Український тиждень» аналізує, чи можливо виховати патріотів без примусу та пропаганди. Видання пише, що виховання любові до Батьківщини дуже часто схоже на патетичну мантру про безумовні переваги України та обмежується номінальними заходами, які тягнуться ще з часів піонерів і комсомольців. Шкільні лінійки, концерти, лекції чи походи до пам’ятників. Наївно думати, що все так просто: трембіта замість горна, гасла замість піонерського салюту, козак із чубом замість дідуся Лєніна – і вдасться виростити покоління справжніх патріотів. Ця атрибутика, яка не тримається на внутрішніх переконаннях, злітає з дитячих душ від першого ж вітерця змін. Тому, що думки не формуються тільки святами та милуванням старовиною. Сучасні діти не вірять на слово, вони шукають приклади, які змусять відчути свою причетність до нації, держави й бажання розділяти з нею і гордість, і біль. Виховання патріотизму, по суті, є не теоретичними, а практичними заняттями з пошуку дітьми своєї ідентичності крізь призму історії, традицій, культури. У цьому контексті дуже важливо, зокрема, у школі створювати умови та розвивати різні види діяльності, а не насаджувати готові формули любові, як це відбувалося ще за радянських часів. І відмінність значуща: не формулювання ідеологічних аксіом щодо найкращої країни, в якій дитині пощастило народитися, а вивчення особливостей і потреб Батьківщини та людей, які в ній живуть. Виховання патріотизму не має асоціюватися з чимось застарілим і несучасним. Патріотизм – це про те, як ти зараз відчуваєш себе у власній країні. Тому вкрай необхідно не вчити любити Батьківщину, а створювати всі умови, щоб ця любов природно народжувалася в покоління, що підростає. Заголовок статті – «Як Батьківщину любити».
Окупаційна влада на Донбасі відчуває себе перекотиполем на українській території, і тому не вельми переймається довкіллям. Вони не дбають про майбутнє, а через це можуть привести регіон до справді масштабної екологічної катастрофи, попереджує в тижневику «Дзеркало тижня» глава МВС Арсен Аваков. Утім, не лише регіон. Міністр попереджає, що екологічна катастрофа на Донбасі, спричинена збройною агресією Росії, може стати екологічною катастрофою для всієї Європи. Зокрема, у місті Бунге Донецької області, після експериментального підземного ядерного вибуху 1979 року, утворилася скляна радіоактивна капсула, що містить радіоактивні ізотопи стронцію, цезію та плутонію. У разі її руйнування відбудеться надзвичайно сильне радіоактивне забруднення підземних вод, яке пошириться на величезну територію. А це може статись, бо окупанти зупинили насоси, які відкачували з тамтешньої шахти воду. Про інші екологічні загрози йдеться в статті «Mayday! Донбас: загроза екологічної катастрофи у центрі Європи».