Розірвання договору про дружбу з Росією. Які наслідки для України?

Гості програми «Ваша Свобода»: Михайло Пашков, співдиректор програм зовнішньої політики і міжнародної безпеки Центру Разумкова; Олександр Білецький, військовий експерт, голова громадської організації «Українська військова варта»; Віктор Мироненко, керівник Центру українських досліджень Інституту Європи РАН.

Документи про розірвання Договору про дружбу з Росією готові – запевнив напередодні міністр закордонних справ України Павло Клімкін. Раніше президент України Петро Порошенко заявив: «Нарешті ми підійшли достатньо підготовленими і юридично захищеними до припинення дії такого договору». Хоча ще у квітні президент пропонував скасувати тільки низку положень Договору про дружбу між Україною та Російською Федерацією. Тим часом договір, за яким Росія у відносинах з Україною поважає «територіальну цілісність» і підтверджує «непорушність існуючих кордонів», продовжує діяти на п’ятий рік розв’язаної Росією війни проти України.

Ваша Свобода | «Дружба» України з Росією. Чому досі діє Договір?

Олександр Лащенко: Пане Пашков, коли йшли переговори про укладання договору у 1997 році, президентом України був Леонід Кучма, а президентом Росії – Борис Єльцин. Зрештою, договір уклали. Ви тоді працювали в МЗС України. В яких умовах, на яких підставах, на яких поступках з обох сторін тоді уклали цей договір між Україною і Росією?

​Михайло Пашков (переклад): Тоді був трішки інший час, інша ситуація, абсолютно інші люди. Єльцин – це Єльцин. Нинішня ситуація кардинально відрізняється. І те, що Порошенко пропонував варіант часткової денонсації, говорить про те, що ситуація не настільки однозначна і не настільки проста. Більше з російського боку звучало про денонсацію і розрив. Зараз мова йде про повну непролонгацію. Рішення таке вже ухвалене.

Михайло Пашков, співдиректор програм зовнішньої політики і міжнародної безпеки Центру Разумкова

У нас є низка позовів і в Міжнародному суді ООН, і в Європейському суді з прав людини проти Росії. Це важливо. Але й важливо інше. Цей договір є базовою конструкцією договірно-правових відносин з Росією. 358 договорів. А він є опорним каркасом. Наприклад, у договорі про кордони, який у 2003-му підписаний обома президентами, є посилання на Великий договір. Паралельно у такому випадку не денонсація, а непролонгація Великого договору. Це потягне за собою загальну, тотальну інвентаризацію усієюї договірно-правової бази з Росією з боку України, наскільки вона є дієвою, наскільки відповідає інтересам України.

(Повна версія програми)

У нас немає комплексного бачення концепції відносин із Російською Федерацією. Необхідні чіткі правила «акторам» українським в економіці, енергетиці, політиці, дипломатії, у військовій сфері, як поводитися. У перспективі – до цього (розриву дипломатичних відносин з Росією – ред.) йде. Російсько-український конфлікт ще дна не сягнув. Якщо визначати за пріоритетністю, що важливіше: Велика угода чи ситуація в Азовському морі, то в Азовському морі важливіше на сьогодні.

– Пане Білецький, на вашу думку, варто Україні повністю скасовувати цей договір?

​Олександр Білецький: Краще пізно, ніж ніколи. З точки зору міжнародного права, щоб показати, що війна ведеться не з якимись квазіреспубліками, незрозумілими «шахтарями і трактористами», то всі ці речі мали відбутися ще у березні 2014 року. У зв’язку з тим, що інформація про те, що готується війна, була раніше у наших спецслужб, то все це мало би бути готово. Звісно, ми мали розірвати дипломатичні відносини, як цього вимагає міжнародне право, економічні і інші стосунки, які продовжуються...

У нас є закон про нацбезпеку і оборону, який існував на 2014 рік, де абсолютно чітко прописані всі нюанси дій, які мали застосовувати органи центральної влади, виконавчої... Нічого не було зроблено!

Олександр Білецький, військовий експерт, голова громадської організації «Українська військова варта»

Чому так відбувається? Напевне, тому, що в Україні немає стратегічного центру прийняття рішень і центру, який займається стратегіями і на оперативно-стратегічному рівні. Війни виграють не герої, а стратегії. Війни виграють стратеги, які потім стають тріумфаторами, а героям, звичайно, ставлять пам’ятники. Тобто героїзм дуже важливо! Якщо весь час рухатися у броунівському русі – стикнулися з проблемою, то й починаємо її вирішувати, а не піднятися і подивитися, що за цією проблемою стоїть, у нас буде все відбуватися у дуже складний і дуже дивний спосіб.

У нас зараз така ситуація, що ворога можемо бити тільки в окремо визначеній території, тобто отут – у нас війна, а тут – потяги ходять, машини їздять, якісь туристи приїжджають. У нас половина обленерго належить громадянам Російської Федерації, практично всі мобільні оператори належать Російській Федерації. В умовах війни вже п’ятий рік! ФСБ, церква продовжують тут підривну діяльність, різного плану величезна кількість розвідмереж працює. Ніякої фільтрації ні в органах державної лади, ні у спецслужбах не було проведено. Вищому керівництву країни треба прийняти стратегічне рішення: чи ми воюємо, чи торгуємо з ворогом, чи ми – «бариги», чи воїни. Треба створювати стратегію перемоги і перемагати.

– Пане Мироненко, «договір про дружбу» з Російською Федерацією – що з ним робити, на вашу думку? Він чинний.

​Віктор Мироненко: Pacta sunt servanda – «Угоди треба виконувати». Знаємо, хто порушив цю угоду. Але чи брати тут на себе ініціативу, чи не брати – я тричі чи чотири рази подумав би. Правда, є ще одне правило – в політиці дуже рідко керуються якимось одним правилом. Наприклад, як право націй на самовизначення і територіальну цілісність. Але на «Угоди треба виконувати» є інше правило – Si vis pacem, para bellum («Хочеш миру – готуйся до війни»).

У політиці не слід керуватися емоціями, а запитати: що більше відповідає українським інтересам сьогодні – розірвати угоду, перейти на розрив дипломатичних відносин і на відкритий воєнний конфлікт? Хочеться перемоги. Але чи можна цієї перемоги досягти сьогодні? І ще. Чому це питання виникло через 4 роки після російської агресії? Мені щось здається, що це питання виникло не стільки у зв’язку з зовнішньою політикою і прагненням перемоги. Ні, прагненням перемоги. Тільки: де перемоги? У захисті суверенітету країни, майбутнього України чи у захисті своїх позицій при владі?

Віктор Мироненко, керівник Центру українських досліджень Інституту Європи РАН

Якби я був українським політиком, то цього зараз не робив би. Я подумав би про більш важливі проблеми. Якщо зовнішня політика – те, що відбувається у чорноморсько-азовському регіоні. Якщо ж внутрішня – все ж таки проблема вирішуватиметься не військовими діями, а соціально-економічним зростанням. Всім відомо, хто порушив угоду, хто здійснив акт агресії, хто підтримує сепаратистів. Росія!