«Таємний щоденник Симона Петлюри» руйнує радянський міф про Петлюру-бандита

Бюджет стрічки склав 48 мільйонів гривень

Шостого вересня на широкий екран виходить стрічка «Таємний щоденник Симона Петлюри». Фільм розповідає про останні роки життя у паризькій еміграції головного отамана військ Української Народної Республіки і голови Директорії УНР. Про те, яким Симона Петлюру побачать у цій картині глядачі в інтерв'ю Радіо Свобода розповів її режисер Олесь Янчук. За його словами, фільм яскраво демонструє, як радянська влада створювала міф навколо постаті одного з головних борців за незалежність України початку ХХ сторіччя.

– Зйомки фільму про Петлюру стали для мене певним чином несподіванкою, такою собі імпровізацією.

10 років тому я вперше приїхав до Парижа, і мої приятелі влаштували мені екскурсію центральною частиною міста. Ми опинилися на вулиці, де досі є старовинний ресторан, куди Симон Петлюра свого часу часто приходив обідати. Мені розповіли, що саме тут 25 травня 1926 року біля виходу на нього чекав Самуїл Шварцбурд (Шварцбард), який і випустив у Петлюру сім куль. Уся ця атмосфера, цей ресторан, ця вулиця... Я дуже яскраво усе собі уявив, просто побачив цю сцену і досить емоційно все сприйняв.

За півроку мене знову запросили до Парижа і я знову прийшов на цю вулицю, зайшов в цей ресторан. Мене просто почало тягнути в це місце. Я також ходив у квартал, де в невеличкому готелі жив Петлюра.

Одним словом усе це мене дуже зацікавило і я почав багато читати: про нього і про ті дуже драматичні часи.

Режисер стрічки Олесь Янчук зізнається, що ідея зняти фільм про Петлюру прийшла до нього випадково.

– Сценарій готували шість років. Чому так довго і які історичні документи при цьому враховувалися?

– Ми спирались переважно на якісь спогади, мемуари, наукові роботи істориків про Петлюру. Це досить специфічна література: вона цікава, якщо ти зацікавлений цією темою, але вона не художня. Саме тому, переформатувати оцю масу історичного матеріалу і фактажу в сценарій для художнього фільму, було дуже непросто. Ми мали шукати якісь хід. І ми його придумали. Ним став художній прийом щоденника.

– Чим він особливий?

– Завдяки щоденнику ми можемо повертатися через спогади у ті часи, коли була Українська Народна Республіка, в ті досить драматичні визвольні змагання, які тривали тоді на території України.

Прийом, використаний нами у фільмі, є моментом так званої художньої правди. До того ж Петлюра колись був журналістом і, очевидно, багато писав. І хоч його упорядкованого щоденника немає, утім були певні записи, тож такий щоденник у нього міг цілком бути.

Таким чином ми охопити період довжиною фактично у 10 років: від 1917 по 1927 рік.

За словами режисера фільм переносить глядача у непростий період українських визвольних змагань.

– Яким побачить Петлюру глядачі Вашого фільму?

– Вони побачать Петлюру з різних сторін. По-перше, як головного отамана УНР, українського війська, як вояка, як державника, як українського патріота. А, по-друге, як чоловіка і батька, адже у фільмі є його дружина і донька.

– Чи легко було обрати актора на цю роль?

– Ні, було дуже складно. По-перше, я надзвичайно хотів, щоб актор, з одного боку, був максимально схожий на реального Петлюру, а з іншого – мав гарні акторські якості.

Це вже традиція: якщо я роблю фільм про якусь відому постать, чи то про Романа Шухевича, чи то про митрополита Андрея Шептицького, чи то про Степана Бандеру, то завжди глядачі засвідчують, що актор схожий. І не тільки глядачі, але і родичі. Тому це для мене своєрідний іспит.

Так, наприклад, було з фільмом «​Нескорений»​: на прем'єру у Львові прийшли родичі Романа Шухевича і зв'язкові, які з ним працювали, і всі сказали, що головний герой був надзвичайно схожим.

Тому так само мені хотілося вгадати з актором який мав виконати роль Симона Петлюри. Загалом у нас було 5 кандидатур, при чому всі – більш-менш схожі. Але ми зупинилися на Сергієві Фролову з Одеси.

Актор одеського ТЮГ Сергій Фролов отримав головну роль у фільмі «Таємний щоденник Симона Петлюри».

– Завдяки радянській, а потім і російській пропаганді навколо постаті Симона Петлюри є чимало міфів. Ви розвінчуєте їх у фільмі?

– Звичайно! Ми навіть показуємо, як ці міфи створювалися. Це була операція, розроблена чекістами, щодо знищення Петлюри.

Коли Петлюра емігрував, він фактично став прем'єр-міністром українського уряду в екзилі і багато з тих, хто емігрував разом з ним, очікували, що невдовзі повернуться до України, що Україна повернеться і знов устане незалежною. Але коли було знищено Петлюру, то була знищена надія на повернення незалежної України.

– Чи відкрили Ви для себе щось нове про Симона Петлюру, коли працювали над фільмом?

– Так, до роботи з фільмом я фактично знав по Петлюру небагато. Знав хто він, не вірив в ці міфи, які, дійсно, спрацювали на десятки років, коли радянська пропаганда зробила з Петлюри погромника, антисеміта і бандита, але це було зовсім не так і якраз усе це в нашому фільмі можна побачити.

Лише кілька невеликих епізодів «Таємного щоденника Симона Петлюри» були зняті в Парижі, переважна частина сцен знімалася в Україні (зокрема, Києві та Київські області, а такожу Львові).

– А як ставитесь до критиків, які, наприклад, говорять про те, що костюми у Вашому фільми про Петлюру є недолугими?

– У нас було три досвідчених художники по костюмах. Ми мали купу матеріалів і фотографій, хроніку уважно вивчали, відвідували музеї, де є всі ці однострої. Тому я на цю критику досить спокійно реагую.

– У скільки Вам обішовся цей фільм?

– Загальний бюджет стрічки був 48 мільйонів гривень. Половина цієї суми – була підтримкою Держкіно. Решта – це кіностудія (вона виступила як партнер, надавши павільйони, костюми, зброю, транспорт), а також світове українство (наприклад, США, Канада чи навіть Австралія), яке пітримало нас, зібравши 10 відсотків від загального бюджету фільму.

Але як кінорежисер з досвідом у 35 років, хочу сказати, що на такі роботи повинно бути державне замовлення, тому що шукати оці 50 відсотків надзвичайно важко. Особливо сьогодні і особливо з нашими нинішніми законами, коли немає закону про меценатство, хоча він має бути негайно прийнятий.

– Ви знімали свій фільм лише в Україні чи і у Франції теж?

– Я багато разів обходив уздовж та впоперек вулицю Расін і кожного разу я приходив до висновку, що тут неможливо знімати, бо вона страшенно перенасичена автомобілями, частина з яких постійно запаркована, а інша – постійно рухається. В результаті ми її повністю збудували в нашому першому павільйоні, які є найбільшим в Європі. Ми навіть дві вулиці збудували.

Для зйомок фільму «Таємний щоденник Симона Петлюри» у одному з павільйонів кіностудії ім. Олександра Довженка відтворили дві паризькі вулиці.

Наша декорація була дуже зручною, вона була досконалою. Ми навіть показували її нашим французьким колегам, які під час цих зйомок приїхали на кіностудію ім. Олександра Довженка з пропозиціями щодо інших питань. Вони були приємно здивовані побаченим.

Хоча потім ми таки поїхали в Париж і навіть зняли там кілька епізодів, зокрема, і на вулиці Расін, і в ресторані. Дуже важливо було зняти їх саме тут. Це надало фільму необхідну атмосферу.

Хоча деякі епізоди, які ми знімали у Львові, сприймаються так, ніби зняті в Парижі.

– Чому важливо зараз знімати фільми про таких історичних постатей, як Симон Петлюра?

– Минуло сто років, а нічого фактично не змінилося. У тих персонажах, які діють в нашому фільмі, навіть можна вгадувати сьогоднішніх політиків.

Режисер Олесь Янчук переконаний, що фільм про Симона Петлюру надзвичайно актуальний для сьогодення, адже події тих часів, на його думку, багато у чому перегукуються з тим, що відбувається зараз.

«Таємний щоденник Симона Петлюри» – надзвичайно актуальне кіно. Про це мені, зокрема, сказали кілька людей, які вже бачили фільм. Це – наша історія, яка тривалий час була спаплюжена і подавалася в неправдивій формі.

НА ДОТИЧНУ ТЕМУ:

Для чого Петлюру звинувачували в єврейських погромах?

Кому вигідно звинувачувати українців в антисемітизмі?

Лист конгресменів США про антисемітизм в Україні є неправдивим – Об’єднання єврейських громад України

Україна-Ізраїль: від Жидівського куреня УГА і загонів «Хагани» – до Єврейської чоти УДА

Український вимір Держави Ізраїль: два президенти і три прем’єри народилися на українській землі