(Рубрика «Точка зору»)
В Україні фактично почалися президентські перегони, що створює сприятливі умови для активізації впливу Росії. Кремль руками своїх «посіпак» легітимізує в українському медіа просторі «альтернативний» політичний дискурс і, що найнебезпечніше, активно готується до провокування внутрішнього конфлікту в Україні.
Дії української влади щодо отримання томосу про автокефалію та заяви щодо закріплення в Конституції прагнення до вступу в ЄС і НАТО змушують Росію прискорювати свою підготовку до фази активного втручання і роздмухування внутрішнього конфлікту в України.
Можна чітко прослідкувати декілька ключових ознак такої підготовки Кремля.
По перше, формування тотальної недовіри до української влади.
Інформаційні зусилля Кремля сьогодні полягають не в тому, щоб змусити українців повірити в щось – привабливість російського вектору чи цінностей «русского мира». Ніхто вже не кричить, не говорить і навіть не натякає, що «Путін – молодець». Основний акцент робиться на розхитуванні ситуації всередині України та викликанні потрібних емоцій – зневіри і депресії.
Зникли, наче їх і не було, грубі маркери «київська хунта», «каратєлі», «failed state» тощо – «зрада» культивується звичайною лексикою. Для цього використовуються проросійські політики і «експерти», яких запрошують на телеканали і яких цитують проросійські інтернет-видання, а також боти у соцмережах Facebook, Youtube, Twitter.
Один із головних наративів, якого намагаються наполегливо просувати – «найбільша загроза для України – це Порошенко, а не Росія». Причому, доносять цю ідею взаємовиключними меседжами. Мовляв, це «президент війни», який наживається на ній, і «бандерівець», як нещодавно його назвав російський пропагандист Соловйов. І в той же час, паралельно, поширюють думку, що президент вже здав країну росіянам і фактично капітулював, я як аргументи наводять «вишки Бойко», співробітництво Банкової з одіозним мером Одеси Трухановим, а віднедавна ще й закриття «справи Кернеса».
Інші приклади – «підвищення тарифів на газ – це злочин проти народу», «реформа освіти перетворює нас на відсталу країну», «бардак і розбиті авто у поліції», «децентралізація – це гроші дали і забрали», «економіка в кроці від дефолту», «офіцери біжать з армії», «реформа охорони здоров’я вбиває українців».
Причому, Кремль залучається до формування недовіри не тільки до української влади, але й до західних партнерів. Як приклад, максимально «зрадницькі» тлумачення висловлювань Трампа про необхідність повернення Росії до G-7 і чуток щодо Криму, а також гіперболізовано «зрадницькі» коментарі щодо зустрічі Трампа з Путіним у Гельсінкі. Візит деяких європейських лідерів до Росії на Чемпіонат світу з футболу і початок будівництва «Північного потоку-2» подаються як нехтування Європою інтересів України та дружба ЄС з Росією.
По друге, російські ЗМІ приділяють велику увагу ситуації в південно-східних і суміжних з Росією регіонах України.
Аналіз російських ЗМІ за липень 2018 року виявив, що найбільш часто згадуються, окрім Донбасу та Криму, такі регіони: Одещина, Дніпропетровщина, Запоріжчина, Чернігівщина і Харківщина. Найменше згадуються новини з Хмельницької, Тернопільської і Чернівецької областей, які не становлять інтересу для Росії.
По-третє, репетиції масштабної дестабілізації.
Нещодавні вбивства «атошників» і одночасні напади на активістів у південних регіонах маскуються під внутрішні розборки через бізнес або опозиційну діяльність. Мовляв, «влада вбиває патріотів». Ефект втрати почуття безпеки був більш ніж відчутним – миттєво виросла напруга в суспільстві, яке вимагало від влади швидких розслідувань і термінових відповідей щодо замовників.
Окремої уваги заслуговують останні напади на електрички групи людей у балаклавах, які розфарбовують вагони, кидаються камінням і бризкають отруйним газом у вікна. А також напади на супермаркети підлітків у масках, які не просто крадуть, але й чомусь свідомо провокують охоронців. Незалежно від причетності чи непричетності Росії до згаданих інцидентів, можна не сумніватися, що Кремль буде мати в Україні цілі організовані групи для масових заворушень.
По-четверте, натяки проросійських політиків в Україні на можливе громадянське протистояння.
Придивіться уважно, що говорить нардеп Вадим Новинський: «Якщо розкол буде легітимізовано, велика ймовірність громадянської війни на релігійному ґрунті».
Реальних причин для громадянської війни немає, але такими заявами вимальовується підстава для обґрунтування штучно створених провокацій і сутичок. «Ми ж попереджали», – будуть пояснювати вони роботу Кремля над приготуванням соціального вибуху в Україні.
Враховуючи декілька ознак підготовки Кремля до створення ситуації глибокого внутрішнього конфлікту в Україні, є два основних сценарії розвитку подій.
«М’який» сценарій – провокування Кремлем внутрішнього конфлікту за допомогою інформаційно-психологічного впливу і диверсійно-терористичних акцій. Щоб дезорієнтувати українське суспільство і отримати перемогу для «свого» кандидата спочатку на президентських виборах, а потім привести в український парламент «свою» більшість.
Причому, цей сценарій виключає повномасштабний військовий наступ Росії на Україну, бо це непотрібно. І без цього буде досягнута ціль – достатній контроль над Україною.
«Жорсткий» сценарій – провокування справжньої громадянської війни та введення російських «миротворців» нібито «для запобігання кровопролиття».
Чи здатне українське суспільство зламати плани Кремля, який не полишає надії підкорити собі Україну? В 2014 році це частково вдалося – проукраїнська частина населення мобілізувалася і не дала Путіну реалізувати план «Новоросія» в повному обсязі. Але не факт, що Україна ще раз переживе глобальне потрясіння.
Правоохоронцям слід обов’язково працювати на випередження, а не боротися з наслідками дій Кремля. Громадяни мають об’єднатися довкола національної ідеї і європейського майбутнього України, а не вестися на отруйно-привабливі лозунги про мир. Лише тоді Україна зможе витримати іспит на дестабілізацію.
Олексій Мінаков – політичний експерт
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Шанси Віктора Медведчука потрапити до Верховної Ради: оцінки аналітиків
Партія Рабіновича – не кінцева мета Медведчука
Російська мова і московська церква – інструменти агресії «русского мира» в Україні