(Рубрика «Точка зору»)
Можливо, деяких прихильників автокефалії православної церкви в Україні розчарувало те, що заявив недавно президент Петро Порошенко під час участі у Всеукраїнській прощі у Зарваниці. За його словами, попри позитивні сигнали від Константинопольського патріарха, не можна сказати, що автокефальний статус Українська помісна церква зможе отримати найближчим часом. Про складність ситуації з томосом незадовго перед цим говорив і патріарх Філарет. Тобто сподівання, що томос буде отриманий до 1030-річного ювілею Хрещення Київської Русі-України, ймовірно, не справдяться.
Хресна хода Української православної церкви Київського патріархату з нагоди відзначення Хрещення України-Руси. Київ, 28 липня 2017 року
Константинополь і Москва: різні погляди на українську автокефалію
Але, по-перше, треба відійти вже від «добрих радянських традицій», коли ті чи інші важливі події приурочувалися до знакових ювілеїв. Вселенський патріархат живе за іншими традиціями. По-друге, з самого початку було зрозуміло, що Росія буде вести запеклу боротьбу за «церковну територію України». По-третє, як свідчить історія, процедура надання томосу на автокефалію є непростою. Переважно вона розтягується в часі. Наприклад, процес підписання томосу для Православної церкви в Польщі розтягнувся на період із 1922-го по 1924-й роки. І супроводжували його чотири (!) Константинопольські патріархи. Двоє з них було усунуто з престолу, один раптово (?) помер. І лише четвертий довів цю справу до кінця. Складність надання томосу Православній церкві в Польщі була викликана тим, що шалену протидію цьому процесові чинила тодішня Росія. Щось подібне відбувається й зараз. Російська влада через дипломатичні канали, церковні структури й свою агентуру в Україні чинить тиск на Вселенського патріарха Варфоломія, а також на інші православні церкви. Доходить навіть до погроз. Офіційний представник Московської патріархії, митрополит Іларіон Алфєєв навіть заявив про можливе кровопролиття в разі надання томосу. Звісно, він не конкретизував, що розуміє під цим. Але можна здогадуватися…
Та, попри те, Вселенський патріарх Варфоломій все ж демонструє бажання надати томос Україні. 1 липня він заявив під час поминального богослужіння з нагоди 40-го дня від упокоєння митрополита Перги Євангела, що Константинополь ніколи не видавав дозволи передавати території України будь-кому, крім права хіротонії Київського митрополита в Москві при умові його обрання соборно в Києві на місцевому соборі і при безумовній згадці Вселенського патріарха. Цікаво, що така заява була зроблена через тиждень після того, як у Варфоломія побувала делегація чотирьох архієреїв Української православної церкви (Московського патріархату), яку привіз до Стамбула звісний депутат Вадим Новинський і яка мала на меті вмовити Варфоломія не надавати томос.
Незадовго після цього з’явилося інтерв’ю митрополита Прусського Елпідофора, члена Синоду Вселенського патріархату. Цей ієрарх чітко заявив, що лише Константинопольський патріархат має право надавати автокефалію церквам. І що матір’ю Української церкви є церква Константинопольська. Більше того, він сказав, що Московська церква є дочкою церкви Української. Тому церковних прав Москва на Україну не має. Також він дав зрозуміти, що в розколі православ’я в Україні винна Москва.
Президент України Петро Порошенко і Вселенський патріарх Варфоломій I під час зустрічі в Стамбулі (Туреччина), 10 березня 2016 року
Словом, Вселенський патріархат і Московський мають різні погляди на автокефалію православної церкви в Україні. Зрештою, й на багато інших питань. Ці два центри православ’я давно вже перебувають у стані протистояння. А «українська проблема» помітно загострила його.
9 липня відбулася зустріч Московського патріарха Кирила із офіційною делегацією Вселенського патріархату – митрополитом Гальським Еммануїлом та Смирнським Варфоломієм у Москві. Під час зустрічі порушувалося питання української автокефалії. Але, схоже, повноцінного діалогу не відбулося. Сторони просто озвучили свої позиції. Про неприйнятність української автокефалії (і в цьому немає нічого дивного!) говорилося й на Синоді Російської православної церкви, що відбувся в Єкатеринбурзі 14 липня.
Президент Росії Володимир Путін (із мікрофоном), а праворуч від нього Московський патріарх Кирило, 11 липня 2016 року
Чому відбулася затримка із підписанням томосу?
Зараз Москва шантажує Вселенський патріархат масштабним розколом у православ’ї. Погрожує, що не буде рахуватися з ним, відійде від нього. І з нею солідаризуватимуться деякі інші православні церкви.
Наскільки цей розкол може стати реальним? Справді, Московська патріархія має у православному світі кілька церков, які можна вважати її союзниками. Це – передусім Антіохійська, Грузинська, Сербська, Болгарська. У дечому близькими до неї є православні церкви в Польщі, Чехії та Словаччині. Однак, попри певні проросійські симпатії в цих церквах, сумнівно, що вони зважаться піти на розкол. У цій ситуації, радше, Москва опиниться в ізоляції, аніж Вселенський патріархат. Це розуміють у Москві. Але шантаж продовжують.
Зараз відносини в православному світі не є простими. І з цим доводиться рахуватися Вселенському патріарху. Він і його соратники, заявляючи про необхідність подолання розколів у православних церквах, мають надати автокефалію не лише православним України, а й країні, яка має тепер офіційну назву Північної Македонії. Це теж створює певні проблеми. Принаймні для Варфоломія важливо заручитися якщо не підтримкою, то хоча б нейтральним ставленням більшості православних церков до цих кроків. Відповідно, з цього приводу ведуться консультації, переговори. А це потребує і зусиль, і часу. Тому Синод Вселенської патріархії не поспішає розглядати питання надання автокефалії православним церквам України й Північної Македонії. Ці питання, можливо, будуть розглянуті разом.
Вселенський патріарх Варфоломій I під час візиту до Києва з нагоди 1020-річчя Хрещення України-Руси, 26 липня 2008 року
Виглядає так, що процес консультацій і переговорів може звершитися лише восени. Тоді й варто очікувати розгляду цих питань на Синоді Вселенського патріархату.
А поки йде цей процес, українським церковним структурам, які змагаються за автокефалію, та владі не варто «почивати на лаврах». Слід робити відповідні кроки як всередині країни, демонструючи підтримку ідеї автокефалії, так і на дипломатичному поприщі. Не скажу, що тут нічого не робиться. Але, як на мене, варто робити більше. Так, Верховній Раді слід було б уже ухвалити законопроекти №5309 («щодо назви релігійних організацій») та №4128 («щодо зміни релігійними громадами підлеглості»), які стали б вагомою законодавчою підтримкою для Української помісної православної церкви. Варто було б також розгорнути широку роз’яснювальну роботу щодо української автокефалії як в Україні, так і на міжнародній арені. Приводом для цього могло б послужити 1030-ліття Хрещення Київської Русі-України. Словом, є широке поле для діяльності.
Пам'ятний знак у Києві. Місце хрещення України-Русі. Панно з кераміки, що зображує хрест на водах Дніпра (символ хрещення) і напис: «Тут в 988 році на злитті Дніпра і Почайни хрестилася Русь»
Чи буде і як буде вирішене питання з томосом восени цього року, гадати не будемо. Але те, що воно порушене, це вже великий позитив для України. Принаймні питання автокефалії православної церкви в Україні «вийшло на прямий шлях».
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Речники Київського і Московського патріархатів про томос для України і реакцію РПЦ
УПЦ (МП) втратить право називатися українською після томосу Константинополя – Філарет
Війна за томос. Чому Вадим Новинський із митрополитами УПЦ (МП) їздив до Стамбула?
Автокефалія православної церкви України – це звільнення від церковного диктату Москви
Вселенський патріарх Варфоломій I під час вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду в Україні 1932–33 років. Київ, 26 липня 2008 року