Берлін – Літній табір, розташований у мальовничому передмісті Потсдама Петцові, розпочав сезон оздоровлення і реабілітації першої групи дітей із «сірої зони» Донбасу: здебільшого сиріт, напівсиріт і тих, хто перебуває під опікою. Він з’явився завдяки реалізації благодійного проекту Heart for Ukraine, часткою якого є також проект «Музика рятує», започаткованого Мариною Бондас – у минулому киянкою, а нині першою скрипкою симфонічного оркестру Берлінського радіо.
Із самого початку військового конфлікту на сході України, розв’язаного Росією, Марина Бондас опікується людьми, які потрапили у пекло війни. Вона організовує благодійні концерти та аукціони, на яких збирає кошти для допомоги тим, хто опинився у скруті прифронтової зони, у тому числі для оздоровчих таборів.
Уже третій рік поспіль у червні та липні вона привозить дві групи на два тижні з Авдіївки, Мар’їнки та Золотого. Там людям виживати дуже сутужно. Особливо дітям, для яких обстріли й вибухи стали звичною часткою дитинства. Вдома вони проводять більше часу у підвалах, ховаючись від обстрілів, ніж у школі – вони знають, що таке страх, бо бачили смерть і розруху.
Як каже Марина Бондас, проект «Музика рятує» став духовним збагаченням для усіх учасників.
Марина Бондас
«Випадки є різні. Приходять, приміром, люди на концерт, пускають сльозу, дають п’ять євро і вважають, що вони розрахувалися. А є й такі, хто почув, повірив і залишився з нами… Загалом, справа дуже хороша, і тому усі, хто знає про проект, підключаються, а особливо коли бачать результат – звичайно, проймаються. Це хоч і дуже напружена робота, складна – забирає багато сил і енергії, і величезна відповідальність, – водночас це дає результати, які надихають на нові сили. Найскладніше – це підготовка, а коли діти тут, то я отримую величезну віддачу. І ми вчимося у них так само, як вони у нас. Ми отримуємо так само тепло від них, яке намагаємося давати і їм. Це дає сили боротися далі», – стверджує скрипалька.
Музика об’єднує
Зняти з дітей страх і тиск
Зав’язуються нові дружні стосунки між українськими дітьми і німецькими громадянами, які підтримують проект. А мета організаторів – дати дітям мотивацію розвивати себе, створювати власні соціальні та культурні проекти на батьківщині, і в такий спосіб допомагати позитивному розвиткові України. Постійно зростає кількість митців і зацікавлених громадян, які прагнуть підтримати проект, пропонуючи також власну програму.
Волонтер проекту Аліса Поплавська розповідає, що головне правило в таборі під час відпочинку – не обмежувати дітей настановами «правильно-неправильно», а залишати їм стільки особистої свободи, скільки вони потребують, щоб зняти з них тиск і страх.
«Ми підготували кілька ігор, які мають дати групі відчуття єдності. Також ми створили угоду поваги у групі – правила, яких мають дотримуватися усі упродовж наступних двох тижнів. Нині готуємо театральну виставу. Зараз ми вибрали «Червону шапочку», яку три групи мають представити у трьох різних жанрах: комедії, мелодрами і жаху. Повна імпровізація. Такі речі діти роблять з великим задоволенням, і це для нас найголовніше», – каже Поплавська.
Приємне спілкування у колі нових друзів
Між волонтерами і дітьми немає відносин «учень-учитель», а лише дружні стосунки. Ідеться про те, щоб навчити дітей самотужки допомагати самим собі у складних ситуаціях за допомогою мистецтва і музики, контролювати себе і власне життя, не загубитися у суспільстві. Тому, вважає Марина, проект має створювати довгострокові дружні стосунки між дітьми і дорослими з України та німецькими сім’ями, а також і з митцями, які беруть участь у проекті.
«Все, на що нам потрібно багато грошей, робиться у Німеччині, і я хочу залучати усе-таки німецьку громадськість. І не лише заради грошей, а й заради поширення українськості у світі. Люди мають не лише знати, що у нас є велике горе, – треба знайомити людей із Україною, з її позитивним боком, і приваблювати людей їхати до України», – переймається Бондас.
Волонтери не шкодують для малих українців ані сил, ані часу
Для Марини позитивний бік України – це діти, які отримують від проекту сили, нові враження, нові плани на майбутнє.
Дівчата – Даша, 16 років, Лєра, 14 років, та Аня, 8 років, – уперше у Німеччині. Подружилися у дорозі. Даша ще досі не бувала у літньому таборі і впевнена, що після цієї подорожі у себе вдома, на Донбасі, до тамтешнього табору не поїде: їй дуже сподобався відпочинок, «це максимальний комфорт», незважаючи на складну дорогу. Нині вони мріють про майбутнє.
Малеча безтурботно відпочиває на природі
«Сім’я, матеріальний добробут. Я хочу досягти у житті саме цього. Це – найважливіше для мене, і я все робитиму задля досягнення мети. Найімовірніше, для цього мені доведеться залишити Батьківщину», – признається одна дівчина.
«Я однозначно залишуся в Україні. Я розумію, як важливо, щоб молодь залишалася в Україні і робила щось для неї. Я знаю напевне, що я можу. Якщо стану журналістом, хорошим журналістом, то писатиму для важливого і незалежного видання чи телеканалу. Це не неодмінно має бути велике видання, але воно має бути правдивим», – переконана інша.
Аня з Мар’їнки
«Ми розмальовували скриньку. Вона називається скринькою бажань. Якщо написати їх на папірці і покласти туди, то вони обов’язково справдяться. Я написала, щоб Мар’їнка залишилася цілою і неушкодженою, і щоб там більше не стріляли, і щоб вона стала красивим містом. Я живу там, і дуже хочу зробити багато добра для Мар’їнки», – каже маленька Аня.
Програма перебування українських дітей насичена не тільки відпочинком у чистій природі, а й цікавим дозвіллям: заняттями у різноманітних гуртках за інтересами, екскурсіями, участю у різноманітних секціях – музики, образотворчого мистецтва, фотографії, танцю, театру, відвідуванням театрів і музеїв. А власний час і професійну майстерність для цього їм віддають волонтери – Аліса Поплавська, Алан Маєр, Ілля Мантель, Ольга Міхель, Ірина Полуніна, Олексій Волінчик, а також освітній проект оркестру людей похилого віку (Education-Projekt des Rundfunk-Sinfonieorchesters Berlin) і, звичайно, сама Марина Бондас. Ці люди не шкодують ані власного часу, ані сил для юних гостей.