Зворушливі історії про Івана Драча від митців і політиків

19 червня 2018 року помер Іван Драч. Попрощатися із ним 21 червня прийшли митці, політики і просто кияни. У кожного – власна унікальна історія спілкування із драматургом і першим головою Народного руху. Про те як починав і працював, випереджав епоху і дивував, ризикував і створював Україну – розповіли колеги і друзі Івана Драча.

«Найцінніший його твір – незалежність України»: митці та політики на прощанні з Іваном Драчем – відео

Іван Драч пішов, коли світить сонце, він не міг померти у грудні – кінокритик Сергій Тримбач

Я познайомився з Іваном Драчем, коли брав велике інтерв’ю про поетичне кіно у 1980 році. Тоді він з Іваном Миколайчуком писали сценарій фільму про композитора Миколу Лисенка в ірпінському Будинку творчості письменників. І тоді мені Миколайчук сказав: «Оце ще один-два фільми, а потім стану письменником. Ну його, це кіно, все одно нічого не виходить по-справжньому, все кудись зникає». І це, вочевидь, було під впливом Драча.

Сергій Тримбач, кінокритик

Іван Драч сидів тоді під зеленою лампою, з таким своїм сократівським чолом – ну мислитель! Я побачив, як він книжки читав і заражав цим і Миколайчука. Це дійсно була якась особлива дружба і коли б я в ті роки не зустрічав Івана Федоровича, завжди перше питання було про Миколайчука.

Іван Драч пішов, коли світить сонце. Бо Драч – це сонце. Не випадково, що один із найвідоміших його віршів – «Балада про соняшник». Тому в грудні він би не міг померти. А ось у таку погоду, коли сонце світить... А він, як соняшник, він реагує на це.

Один із останніх романтиків на цій землі – актриса Лариса Кадочникова

Я знімалася у дипломній роботі «Криниця для спраглих» Івана Драча. Фільм знімав Юрій Ільєнко за його сценарієм. Цю картину тоді поклали на полицю на 20 років! Але ми з того часу дуже дружили.

Лариса Кадочникова, актриса

Я його дуже любила і його дуже любив Параджанов. Іван Драч часто бував у домі Параджанових, як і всі ми – спілкувалися, жартували. Також він приїжджав на зйомки «Тіні забутих предків». І до перегляду ще ніхто не знав, що це буде за картина.

У маленькому залі, де було приблизно 70 людей, він сидів позаду мене. Закінчився перегляд – і ніхто не міг зрозуміти: що це за новий вид кіно? І всі мовчали. Іван тихо сказав: «Нарешті з’явилося геніальне кіно! Параджанов – продовжувач Довженка. Це продовження поетичного кінематографа». Ось він сказав це – і усім якось стало легше. Тому що великий поет побачив суть картини, яка потім схвилювала увесь світ. Іван Драч – один із останніх романтиків на цій землі.

Він був мало зрозумілий на той час – поет Петро Засенко

Моя доля безпосередньо пов’язана із першими виданнями творів Івана Федоровича. Ще у 1961 році я працював у видавництві «Молодь». І на мій стіл ліг рукопис невідомого автора. Я прочитав – і текст вразив мене особливою манерою викладу думок, каскадом поетичних образів. Я не знав, куди подітися із цим рукописом. Бо він був абсолютно несуголосним тому часу.

Петро Засенко, поет

Ми дали його на рецензію Івану Михайловичу Дзюбі. Він тримав-тримав той рукопис, мовчав-мовчав, а потім сказав: «Це майбутнє нашої літератури!». Я підготував його вірші до публікації у «Літературній Україні». І це була його одна з перших, знаменита публікація на цілу сторінку «Ніж у сонці». Редактором «Літературної України» тоді був Павло Загребельний, він публікував текст під власну відповідальність, бо це був незвичний матеріал для того часу.

Це було таке виверження такого емоційного духу, яке було мало кому зрозуміле на той час. Він був відкривачем і рушієм у літературі. Читач належно сприйняв його появу і творчість, але не забуваймо, в якій системі тоді все це відбувалося – для багатьох можновладців поява Драча була справді несподіванкою і вибухом.

Драча одностайно обрали головою Народного руху – письменник і політик Володимир Яворівський

Найскладнішим нашим спільним з Іваном Драчем випробуванням було утворення Народного руху України, а ще точніше – проведення першого установчого з’їзду. Я був головою оргкомітету по проведенню з’їзду, а Драч був моїм заступником.

Це були дуже драматичні дні, коли нам не давали приміщення, відмовляли від проведення з’їзду. Ми з Іваном навіть планували провести його у Литві. Але нам все-таки вдалося організувати захід у Києві. Ми змушені були пообіцяти, що щойно з’явиться синьо-жовтий прапор у залі, то Петро Таланчук вимкне рубильники і закриє захід. Ми усміхалися один до одного, але підписали цю угоду.

Володимир Яворівський, письменник і політик

І вже десь на третій хвилині виступів – з нічого виникли синьо-жовті прапори! Потім ми з’ясували, що їх готували і тримали на «вудлиськах», які то опускалися, то підіймалися. Представники компартії почали шукати Таланчука, ми сказали: «Шукайте, але з’їзд ми не закриємо, у залі сидить півтори тисячі людей!». Таланчук нібито вже був у лікарні, а насправді – сховався вдома. Після цього ми внесли кандидатуру і одностайно обрали Івана Драча головою Народного руху.

Це була українська силища – віце-прем’єр-міністр України В’ячеслав Кириленко

Коли обговорювався проект програми Народного руху за перебудову у березні 1989 року, я був студентом Київського університету. І от перше обговорення відбулося на чолі з Іваном Федоровичем Драчем. І сила-силенна студентів, уся аудиторія була вщерть заповнена, сотні людей стояли в проходах – нам про майбутню Україну розповідав Іван Федорович Драч. Це було моє перше знайомство з ним ще в ті далекі роки.

В’ячеслав Кириленко, віце-прем’єр-міністр України

Потім саме його обрали першим головою Народного руху, а він був справді народним. Десятки мільйонів українців підтримували ту силу. Я був на установчому з’їзді руху. І альтернативи Івану Драчу не було. Хоча були дуже відомі дисиденти, які також могли претендувати. Але ніхто не претендував, бо він був – така глиба, на яку всі погоджувалися і з якою рахувалися, це була українська силища. І статурою, і словом, і філософією, і підходом до української справи.

А тоді були складні часи – невідомо було як воно піде, як повернеться і чим закінчиться, тому треба було зважено керувати рухом. І значною мірою великий внесок Івана Драча – це те, що Україна досить швидко здобула незалежність.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

«Ми чорні гори перегорнем». Вічній пам’яті Івана Драча​

Мудра іронія українського класика. Пам’яті Івана Драча​

«Я – соняшник»: спогади про Івана Драча (огляд соцмереж)

Який це був вибух – Драч

Керівники держави висловили співчуття у зв’язку зі смертю Івана Драча