Поет, перекладач, Герой України, ініціатор Народного руху України – так описує Івана Драча «Вікіпедія». Сміливий, талановитий, хороший товариш – так описують його приятелі та знайомі. Іван Драч помер у 81-річному віці.
Оксана Забужко
Оксана Забужко, українська письменниця:
Іван Федорович – це епоха. Пішла епоха. Це голос нашої відлиги, свободи. Це колосальна електрика слова, яка в 60-і перевернула весь спосіб висловлювання. Його «перло».
Чоловік, який богом поцілований. У ньому було світло дару із такою дитинною безкорисливістю, із всією вічно дитячою подивованістю. Це било в ньому все життя, чим би він не займався. Навіть тоді, коли він ішов на невластиві собі ролі – трибуна, політика, народного депутата. Це було абсолютно не його. Не повинні поети «тягати каміння». А це був якраз той варіант, тому що не було більше кому.
Але в усьому тому він був щирий, живий і страшенно цікавий чоловік. Ознака справжнього таланту – коли людині до останку світ цікавіший, ніж її власна особа. Він усім цікавився, він усіх читав. Він внутрішньо полемізував, сердився, але завжди більше переймався світом. Він не був бронзовим і нафталіновим лауреатом. У ньому була жива незгасаюча пульсуюча думка.
В’ячеслав Брюховецький
В’ячеслав Брюховецький, один з ініціаторів створення Народного руху України, літературознавець, почесний президент «Києво-Могилянської академії»:
Іван Драч для мене як літератора і людини навіть зробив дуже багато. Я відкривав українську поезію 60-х саме через Драча. Він у ній просто вибухнув, це був неповторний голос, який привів до революції в українському поетичному слові. Багато років перед тим це була не поезія, а мажорно написані римовані рядки, присвячені сумним подіям.
Ми познайомились особисто з ним, коли я працював у «Літературній Україні». Це було знайомство поверхове. А по-справжньому, коли створювався Рух – я попросив Драча туди увійти. Драч дуже уважливо до цього поставився, він уже був старший, і це не було захоплення, як у нас, молодших. Він питав, чи ми усвідомлюємо, як це важко зробити, і що цьому треба віддаватись повністю. Ми казали, що усвідомлюємо.
Мені доводилось бути з Іваном на багатьох виступах і нарадах, дискусіях. Я для себе зробив такий висновок, що Іван міг сидіти і трохи байдуже дивитися на цей світ, щось собі думаючи. Але коли він піднімається і починає говорити – це як прибій в океані. Це все піднімає у висоту. Він був просто прекрасний промовець.
Я найбільше люблю поезію Драча саме в його виконанні. Ці нюанси значень, звучання поезії у нього настільки виразні. А крім того, не забуваймо, що Драч – один із революціонерів нашого кінематографа. Йому пощастило, що він потрапив на практику до Параджанова, коли знімались «Тіні забутих предків». Але й два сценарії під екранізації – «Камінний хрест», «Пропала грамота», – і два його власні сценарії «Криниця для спраглих» та «Іду до тебе» – це вершинні твори у нашому кінематографі. Його ще будуть вивчати в кіноакадеміях світу.
І крім того, Іван був просто людяний і хороший товариш. У нас була різниця у віці досить велика, але ми не відчували дистанції у стосунках, баченні життя. Могли бути незгодні, але це не перешкоджало любити одне одного. Це велика втрата.
Іван Заєць
Іван Заєць, учасник Народного руху України, депутат кількох скликань Верховної Ради:
Жодна владна система (чи то комуністична, чи й уже сучасних часів) не могла його повністю поглинути, приручити. Ніхто з них не довіряв Драчу – всі знали, що він така людина, що у якісь поворотні моменти обов’язково піде туди, де майбутнє української нації.
По багатьох напрямках життя мене пов’язувало з Іваном Федоровичем. Ми разом починали боротьбу за створення Народного руху – він був першим головою, я був одним із активних рухівців. У цей період започатковувались наші особисті відносини, він є кумом моїм.
Я був у нього в лікарні нещодавно. Уже було якось так незвично дивитись на нього як на немічного чоловіка. Було видно, що енергія життєва якось покидає його. Але до останнього моменту біля нього у ліжку лежав стосик газет. Навіть у стані, коли дуже тяжко говорив уже – читав газети, цікавився. До останнього подиху він хотів жити.
Дмитро Павличко
Дмитро Павличко, поет, перекладач, депутат кількох скликань Верховної Ради:
Разом із життям Івана Драча обірвалась головна творча і людська лінія мого життя. Він мій найдорожчий друг, він був сміливішим за мене.
Драч ходив зі мною на обіди, я всюди був із ним. Я пам’ятаю, коли я йшов у Верховну Раду, Іван був біля мене. Ми були з ним «нерозлийвода» – Павличко та Драч. Він молодший за мене, він не мав права померти раніше за мене, відійти.
Не боявся сперечатися з Кравчуком, коли той переконував нас покинути Народний рух. Драч сидів біля мене, коли ми зустрічалися із Щербицьким і Горбачовим. Драч не боявся, дивлячись їм в очі, казати, що вони працюють проти України, зневажають українську культуру, русифікують наше життя. Іван Драч – це наше українське «я», болюче, невмируще.
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
«Я – соняшник»: спогади про Івана Драча (огляд соцмереж)
Керівники держави висловили співчуття у зв’язку зі смертю Івана Драча