«Боже, храни Цукерберга» – у Дніпрі проходить другий Всеукраїнський фестиваль блогерів

Без скандалу і за свої гроші – у Дніпрі проходить другий Всеукраїнський фестиваль блогерів «Дніпровський пост». Відомі в Україні блогери та їхні підписники нарешті зустрілись «в реалі», щоб обговорити близько десятка гострих тем – від політики та економіки до інформаційної війни. Цього року фінансування повністю взяли на себе спонсори, бо минулого року на фестиваль витратили майже мільйон гривень з бюджету, що викликало чимало критики на адресу організаторів, але водночас і зробило рекламу заходу.

Протягом трьох днів в офіційних і неофіційних заходах братимуть участь понад 30 «зірок» соцмереж, серед них, як анонсували організатори, – відомі письменники, історики, політики, журналісти, як-то Роман Скрипін, Павло Казарін, Борислав Береза, Татуся Бо, Зоя Казанжи, Роман Шрайк, Макс Бужанський, Ян Валетов.

Перцю додає те, що чимало з них – опоненти в соцмережах, а також те, що імена кількох учасників – у так званому «списку Бабченка». Щоправда, на хвилювання користувачів соцмереж щодо цього організатори відповіли: необхідні заходи безпеки передбачені.

Чи може блогерство конкурувати з журналістикою, який секрет успішного блогу і чи важливі для справжнього блогера «лайки»?.. Радіо Свобода поспілкувалось з кількома зірками фестивалю.

«Ми всі тут широко відомі у вузьких колах» – Зоя Казанжи

Зоя Казанжи

Зоя Казанжи, журналістка, письменниця, екс-заступниця голови Одеської ОДА (Одеса, Київ)

– Чи вважаєте Ви себе популярним блогером, що для Вас Ваша сторінка у Фейсбуці?

– Є така хороша фраза, я пам’ятаю її ще з радянських часів: «Можеш не писати – не пиши». І я дуже довгий час, якщо говорити про мої тексти, не вважала за необхідне писати. У мене була досить вагома, років з десять, перерва у журналістиці. Чи вважаю я себе популярною? Це все-таки відносно. Не треба до цього ставитись серйозно. Є жарт про «широку відомість у вузьких колах». От ми всі тут широко відомі у вузьких колах. Сторінка для мене – це можливість комунікувати, знаходити «своїх» людей – за відчуттями, за настроєм, тобто бути на одній хвилі з тими, хто тобі цікавий. Цього року я приїхала на фестиваль і отримую кайф, адже це ще одна мережа цікавих людей, з цікавим бекґраундом. Це спроба витягнути нас з віртуалу в якісь реальні речі – мені це дуже імпонує.

– Чи конкурує блогерство з журналістикою?

Це різні речі. Коли ми говоримо про верифікацію, про те, що треба перевіряти інформацію… Так, журналістика – це все-таки більш професійні речі. У нас наприклад, дуже мало, як я називаю, журналістики дослідження, аналітичної журналістики, журналістики прогнозування. А блогерство більше схоже все ж на колумністику, це точка зору. Мені буває іноді смішно. Європейці, наприклад, не сприймають блоги як журналістику. Але якщо цей блог публікує ЗМІ або сайт, то до цього ставляться як до журналістики. Я взагалі не вважаю, що це є виклик чи проблема. Такий є стан речей, так є. І в даному випадку важливіше, напевно, займатись медіаграмотністю аудиторії, тих, хто споживає цей інформаційний продукт, і я все-таки думаю, що професійні ЗМІ мають бути в головах людей дуже чітко відокремлені від блогерства.

Блогерство свого часу дуже допомогло, наприклад, 2013-го, 2014-го року, коли ти бачив, що людей, які думають, як ти, або сповідують ті самі цінності, – багато. Заборона соцмереж, яку ми в Туркменістані спостерігаємо…Це дуже серйозна мобілізуюча сила і фактор. Ми вже знаємо, з ким нам об’єднуватись, а з ким нам ніколи не бути разом. Ми б ніколи цього не знали, якби не наші блоги. «Боже, храни Цукерберга».

Як би Ви оцінили впливовість блогерів в українському суспільстві?

Я думаю, що вона не дуже висока. Це модний тренд. Це великий комунікаційний канал. Коли блогер має 170 тисяч підписників, то такої аудиторії не мають навіть деякі потужні сайти. Блогери – лідери громадської думки, це люди, які мають свої майданчики, аудиторії, теми. Ну так є. І до цього треба ставитись так, як іде дощ. Тобто це все ж таки впливає.

Чи всі блогери непідкупні?

Я не знаю. Я «жалілась» якось, що всім пропонують гроші, а мені не пропонують. Потім я зайшла в папку «спам» і бачу: і мені пропонують. Пишуть: «Скільки це буде коштувати, якщо Ви напишете про наші креми, наприклад?»... Політичні сили зі мною не вели ніяких перемовин, але в мене не така велика кількість – трішки більше 30 тисяч – підписників. Я сама пишу про якісь речі, які я вважаю важливими.

Ми бачили, Ви пишете про екопроекти і екотовари. Ви це робите від себе?

Так, я шукаю і розповсюджую. Колись я шукала, мені було потрібна прикрасу з льону зі срібними кульками. Я написала про це, люди почали мені скидати контакти і я вибрала майстриню із Запоріжжя, я про неї пишу періодично. «Свій до свого по своє». Я підтримую людей, які роблять цікаві речі, я ставлю теги на їхні сторінки.

Чого очікуєте від цього фестивалю, що напишете про нього?

Я вже написала кілька постів. Я потрапила до Музею АТО в Дніпрі і я написала про нього. Я не хочу слухати про Мундіаль, про «свято футболу», я вважаю, що до музею АТО мають всі потрапити й подивитись...

Ми також були на зустрічі з мером Борисом Філатовим, якого я знаю ще по роботі в ОДА, я працювала в Одеській, він – у Дніпропетровській, він крутий блогер. Була хороша розмова, я її виклала в пості. Такої відкритості не вистачає від влади. Я сама працювала у владі, і знаю, що не тільки твій пост, а й твій коментар стає новиною. Тому владі завжди вигідніше мовчати і «відхвачувати» за мовчання, це простіше, аніж говорити, а потім пояснювати свої дії.

«Це завжди випробування – відстояти свою думку, свою правоту» – Макс Бужанський

Макс Бужанський, бізнесмен, письменник, автор книги «Історія світу у 88 главах» (Дніпро)

– Під час дискусії Ви сказали, що кожен пост для Вас – як іспит. Ви збираєте «лайки», як жартували інші блогери, чи це для Вас неважливо?

– Справа не в тому, скільки «лайків», а хто їх ставить. Є такі люди, не називатиму їх, їх багато, але отримати «лайк» від них – це те, що неможливо купити. Ти або написав так, щоб отримати «лайк» від них, або не написав. З іншого боку, кожна думка, за великим рахунком, провокативна. Завжди є думка якоїсь іншої сторони або сторін, і з цією думкою виступають люди досить розумні, досвідчені, жорсткі. І це завжди випробування – відстояти свою думку, свою правоту, причому не просто «прибити цвяхом», «вбити», а аргументувати. Важливо не хто переміг, а хто має рацію.

– Це як перевірка себе?

– Так, щоразу – як перевірка. Бувають пости, під якими потім – тисяча коментарів. Коли пишеш якусь серйозну річ, треба бути готовим до того, що весь день піде на спілкування в коментарях. Якщо ти це полишив і тільки ввечері відкрив, то бачиш, що там уже жах…

– Яку частину Вашого життя займає блогерство?

– На жаль, більше часу, ніж мені хотілось би. Це, певною мірою, залежність, як ігроманія у людей буває. Написати – недовго, хвилинна справа, а от коментарі займають багато часу.

– Не пробували відмовитись від блогу на якийсь час, як мер Філатов якось на місяць відмовлявся від Фейсбуку?

– Я можу на місяць відмовитись від Фейсбуку Філатова. Ні, я не пробував. Це цікаво, але це питання настрою. Бувають такі дні, коли неможливо зв’язати два слова. Нема натхнення. А буває – ллється, як пісня.

– Який секрет успішного блогу? Це щирість, інтелект?

– Безперечно, у першу чергу, треба бути недурною людиною. Як мінімум. Так, безперечно, щирість. Готовність посміятись над собою, так само, як і над іншими. Я дуже цікаві люди, вони пишуть, наприклад, тільки про політику, але за цими дописами ти не бачиш живої людини. Ти читаєш, але не знаєш, що він насправді любить, що у нього буває доброго, що поганого. Мені здається, що люди, які відкриваються ширше, викликають більше щирих симпатій.

– Блогери купуються-продаються? Вам пропонували?

– Мені не пропонували. Але тим, кому я симпатизую, кого я готовий підтримати, – я це з задоволенням роблю і так, добровільно. Ті, до кого я ставлюсь негативно, – не погоджусь. Слава Богу, я маю як заробити.

– А інші?

– Так, я це бачу. Так само, як і замовна журналістика… Але це зразу стає зрозуміло. І це вже справа читача. Можна читати, знаючи, що пост замовний, і зробити з цього певні висновки. Можна не читати. Головне, щоб було написано цікаво. Якщо написано нудно, люди не читають ні даром, ні за гроші.

– Які враження від фестивалю, тут є і Ваші опоненти?

– Головне, щоб це було цікаво глядачам. Всі присутні – досить цікаві автори, і сподіваюсь, вони цікаві глядачам. У Києві постійні заходи, перформанси, фестивалі, досить насичене світське життя, у нас воно досить нудне, хочеться, щоб і наші жителі не відчували себе обділеними…

«Священик-блогер – це вже не унікальне явище, але не так багато популярних священиків-блогерів» – Олександр Дедюхін

Олександр Дедюхін, священик-блогер, протоієрей УПЦ КП (Полтава)

– Підписників у мене більше 12 тисяч, чесно кажучи, я за цим не дуже слідкую. Я пишу, бо мені цікаво. Першими блогерами були апостоли, апостоли Петро і Павло. Блогер – це людина відкрита, яка, будемо говорити так, щось проповідує. Як ставиться до блогу начальство? Загалом добре. Але іноді начальство буває не згодне з думкою.

З іншого боку, я таким чином приваблюю людей до церкви. Якщо, наприклад, коли ми починали служити, до нас на службу по 10-15 людей приходило, то зараз – близько сотні. Не всі, але багато хто приходять тому, що читають мій блог. З інших міст приїздять, з інших країн навіть.

– І це Ваші підписники? Але не всі Ваші підписники віруючі, віруючі Вашої конфесії?

– У мене дуже різні підписники, і це нормально. Торік була така історія: люди, які перебувають в Словенії, запросили нас з родиною в гості,бо вони читають наш блог. Ці люди забезпечили нашу поїздку. І це завдяки блогу. Також торік з Казахстану приїздила жінка, бо хотіла почути службу, сповідатись, причаститись саме у нас.

– Яку частину життя займає у Вас блог і чи важливі для Вас «лайки»?

– Все, що пишеться, пишеться здебільшого між іншим. Я все пишу в телефоні, в черзі в магазині, в громадському транспорті, на ходу. І так само відповідаю на коментарі. Тобто час, який можна використовувати для реального життя, краще використовувати для реального життя. Але сказати, що у мене немає залежності від соцмереж, – це збрехати. Коли у мене є вільна хвилинка, я заходжу в телефон, перевіряю коментарі. Для мене дуже важливо перевіряти особисті повідомлення, бо багато прохань про молитву, саме як до священика звертаються. Доводиться робити хоч раз на день,бо люди чекають на відповідь.

Священик-блогер – це вже не унікальне явище. Але не так багато популярних священиків-блогерів.

«Лайки»? Звичайно, важливі.

– А родина читає Вас?

– Читає. Але не завжди схвалює.

– Чимало учасників фестивалю у своїх дописах використовує слова, які не вживають на мікрофон, як Ви до цього ставитесь?

– Сказати, що добре, – це не так. Але Господь створив людиною вільною, і я повинен поважати чужу свободу. Якщо ця свобода мені не заважає… Якщо навіть заважає, то що я, буду кадилом по голові бити?..

– Що очікуєте від фестивалю? Чи є тут Ваші опоненти?

– У першу чергу, спілкування, виходу в реал, це – нові люди, знайомства. Опоненти, так, є. Леонід Швець, Макс Бужанський… У віртуалі ми такого можемо наговорити один одному. Але в реалі, як я говорив уже на дискусії, є «ми». Ми – це колективна відповідальність за цю землю, країну, людей. Є речі, в яких ми можемо не знайти згоди, але є колективна відповідальність, і це нас об’єднує.