Українські «Сталкери» в Празі

До Праги приїхали «Сталкери». Ті, що від «Золотих воріт», і з Ірмою Вітовською у ролі 86-літньої баби Прісі. Ті, на які в Києві квитків не можна дістати за кілька місяців до вистави. На афіші чехам пояснюють, що це алегорична комедія про Чорнобильську зону на прикладі однієї сім’ї – вже згаданої баби Прісі, її доньки Слави і онука Вовчика. Історію вигадав хітовий український драматург Павло Ар’є, а поставив один із найуспішніших молодих режисерів Стас Жирков. Вистава вже побувала у Польщі і Німеччині, де режисерові навіть запропонували поставити її з тамтешніми акторами у Маґдебурзі. Про свій досвід із німецькими акторами і про те, чого очікує від чеської публіки, режисер-постановник вистави розповів Радіо Свобода:

​Стас Жирков: Коли ми вже почали працювати в Німеччині – акторам стали цікаві якісь моменти. Тому що ми і як країна для них щось дуже далеке, незрозуміле. Чорнобиль, корупція, Порошенко, проституція, війна – це те, що знають про Україну. Та вони й не можуть про нас нічого знати, те, що нам завжди говорять, що ми в якийсь момент є в центрі уваги – це омана, ми не є в центрі уваги. Звідки вони можуть це знати, якщо наша країна нічого не робить для популяризації себе. Наші вороги витрачають мільярди доларів, щоб показувати своє кіно по центральних німецьких телеканалах, перекладати його і т. д. Нам це все не потрібно. Більше того, ми навіть здебільшого не використовуємо те, що в нас відбувається. Вочевидь, Україна, знаєте, така закомплексована пані, яка вважає себе дуже красивою, але ніяк не може зрозуміти, що не така вона вже й красива.

Чого очікую від чеської публіки? Напевно того, що вони відкриють для себе нового автора, бо у нас є субтитри і вони можуть зрозуміти. Напевно того, що вони зможуть закохатися в акторів, які працюють, бо вони фантастичні всі – всі четверо, які працюють, вони дуже класні. Сподіваюсь, якщо хтось відкриє для себе щось нове і щось нове дізнається про Україну – сподіваюся, що це буде «ок».

А чого очікує від чеського глядача виконавиця головної ролі Ірма Вітовська?

Ірма Вітовська: Я сподіваюся, що чеський глядач буде як і польський – так само, сподіваюся, десь наближений до певного сприйняття, тому що вони так само бачили той тоталітарний період, нехай не такий тривкий і частий, як в Україні, але питання Чорнобиля як такого – воно час від часу виникає в людей: що там відбувалося, і що відбувається зараз. І саме через цю цікавість дуже багато їдуть туди на екскурсії.

– Як ви гадає, що цікавить тих, хто їде у Чорнобильську зону як туристи? Що їх цікавить? Трагедія, яка сталася понад 30 років тому, чи її наслідки вже зараз?

– Я думаю, що те, що відбувається зараз. Я давала інтерв’ю чеському виданню і сказала «якщо ви їдете туди з бажанням пізнання, досвіду, то зона, звичайно, змінює» – вас абсолютно вразить цей апокаліптичний відроджений світ, коли є буяння природи, перемога над урбанізацією, коли на «чортове» колесо, на якому ми катаємося на каруселі, живуть гнізда птахів – це їхні квартири тепер, коли ви побачите хати, в яких ростуть дерева з вікон, і в той самий час вас дуже вразить відсутність людей, перевернуті речі, які залишені так, як вони лежали...

Читайте також: Чорнобиль: «радіоактивна перлина» українського туризму

...Мене особисто вразили цвинтарі... Це щось на кшталт таких трагічних символів, які є в Європі... Як концтабори.. І коли ви їдете туди і «селфітеся», і посміхаєтеся, це мені здається якось аморально. Але коли ви це досліджуєте, коли вас це змінює, коли ви висловлюєте цьому повагу – це потрібно робити. Тому тут дуже важливо хто їде і з чим їде.

– У театрі переважно актриси прагнуть грати молодших за себе, а ви - молода граєте 86-літню бабусю. Такий скачок! Чи не боїтеся зміни амплуа, що тепер запрошуватимуть на старші ролі?

– Знаєте, я вважаю, що це джек-пот. Тому, що в театрі зіграти сутність на половину тебе віку вперед – мало того, певний архетип, мало того, певного свідка епохи! Тому що баба Пріся прожила революцію, народилась під час 20-х років – терору першого, пробула Голодомор, бачила репресії, бачила другий терор, бачила війну, бачила одну окупацію, другу окупацію, знову терор. Ця людина прожила важке життя і навчилася виживати не завдяки державі, а брати відповідальність у свої руки. І власне, це покоління українців – сільське покоління тих, хто бачив Голод – воно інше. Це люди, які абсолютно не вірять ні в яку владу, ні в яку державу. Вони собі тримали дулю в кишені і чекали.

А що стосується її дочки – це, власне, й конфлікт у нашій виставі, що радянській владі вдалося виростити, селекціонувати такий вид як homo sovieticus – що все вирішать за них зверху, така абсолютно сумирна частина населення, ці люди тепер є тягарем для зміни, тому, що переважно більшість із них не вміє переорієнтуватися на нове мислення. І це не їхня провина, це їхня біда. Їхня біда і біда всіх нас, молодих, яким дуже важко долати це. Бо вони голосують, ці люди, бо їх – більшість.

Ірма Вітовська: Що ж стосується моєї роботи – я дуже втішена, що зіграла. Мені пощастило. Я не використовую в театрі ніяких візуальних малюнків, я працюю метафорно, пластично, гротесково десь. А ось у кіно – ми зекранізували цей матеріал (фільм, поставлений режисером Володимиром Тихим на основі «Сталкерів», у якому Ірма Вітовська також грає бабу Прісю – ред.) ось там був складний грим по 3 години, можна захопитися українськими гримерами, які роблять такий грим.

– Ви відомі не лише як акторка, співачка, телеведуча, а й як громадська діячка. Одна з тем, яку активно обговорювали в українських ЗМІ – те, що ви відмовилися зніматися в російських серіалах. Чи цей ваш крок мотивував ваших колег зробити так само?

– Багато хто підтримав мене, можливо, й сам не наважуючись, або не маючи змоги цього зробити. Скажімо так: російських серіалів стає все менше на українському ринку і в Україні тепер нема такої постійної монополії російськомовного ринку, а що стосується великого кіно – ви бачите успіхи державного кінематографу, Україна тільки за цей рік 2017-2018 представила 5 картин у категорії «А». Про це можна було тільки мріяти, коли українське кіно було злите, український кінематограф абсолютно був знищений у кінці 90-х для того, щоб абсолютно підлаштувати під інформаційний російський простір. І звичайно тоді всі могли би знайти тільки роботу в російськомовному контенті – копродуктивній діяльності, навіть не так у Росії знімали, як Росія виробляла продукт на території України.

Ірма Вітовська в Празі, 15 червня 2018 року.

Я вважаю, що за 3 роки такої ренесансної роботи – тому, що це не початок, це ренесанс, реставрація того, що було знищено, і за рік потрапили 5 картин у категорію «А» – починаючи з нашої «Брами», закінчуючи «Донбасом» (Сергія Лозниці – ред.) у Каннах і фільмом «Вулкан» (Романа Бондарчука – ред.), який незабаром покажуть на фестивалі у Карлових Варах. Це великі кроки нашого кінематографа!

Тому я не думаю, що я втратила за 4 роки, тому що «просиділа». Я не є проти російської мови, чи взагалі будь-якої мови. Я не стою проти російської, я стою за українську – розставте правильно акценти! Моя позиція така: я вимагаю для себе як громадянин України на своїй території, де українська мова є державною, є мовою, яка визнана більшістю рідною – чи споживають вони її в житті, чи ні – це справа їхня, але вона визнана, і більшість бажає бачити Україну українською. Я вимагаю для себе гідної роботи правом, даним мені Конституцією, своєю мовою на своїй землі. Тому моя позиція – це тільки дотримання закону.

Якщо буде мені запропонований проект будь-якою мовою, якщо це російською – то я погоджуся працювати, якщо цей проект допоможе покінчити з цією вакханалією на Донбасі, з Кримом, правовим полем у світі – взагалі, щоб ніхто не міг порушувати, як йому хочеться, і кроїти карти – і з правдою, якоюсь історію, тільки аби закінчилися смерті українців – то я погоджуся брати участь.

–​ Щодо правового поля.. Ви згадали Крим. Українському режисеру, українському громадянину кримчанину Олегу Сенцову примусово надали російське громадянство без його згоди, зараз він, засуджений на 20 років у Росії, тримає голодування вже понад 30 днів. Ви вже висловили свою позицію на підтримку Олега Сенцова і інших політичних в’язнів. Тепер до нього не пустили українського омбудсмена Людмилу Денисову. Як ви вважаєте, як світ має реагувати на такі події?

Ірма Вітовська: Мені здається, світ, який вважає себе цивілізованим, настільки був неготовий до того, що в 21 сторіччі ми звернемося до методів початку 20 століття, що він просто тепер розгублений. Мало того, що ми дуже багато поставили акцентів на матеріальних цінностях, на фінансовій складовій, перевели всі наші свободи, за які вкладала не одна країна своїх людей, щоб зробити якусь певну гуманну історію, щодо людини, визначити цінності, права її, визначити, що людина є перша, а не держава. Мені здається, ми зараз це просто продаємо. Продаємо все готове зі своїх корпоративних зв’язків.

Це не просто країни – це певні кола, які лобіюють, це не влада, не володіння, не слава, це кошти. Ми дуже багато поставили грошей поза правдою. За це світ отримує великого від боженьки «пєндєля»...

– Ми – це хто? Суспільство зараз? Чи раніше?

– Все суспільство світове. Сучасне. Те, що відбувалося з грузинами у 2008 році, те, що було з Молдовою до того, тепер з Україною, Сирією. Скільки ще? Якщо це дозволяється, то це дуже сильно надихає й інших. А популізм дуже популярний. І справа в тому, що закінчується популізм великою трагедією для всіх. Я переконана, що в світі інформація – це продукт, і його теж продають все більше і більше, зручніше, і вашого споживача стає більше, але він не росте інтелектуально. Тому що все, що більше і швидше – це такий фастфуд, яким годують цього споживача, і він звикає, він перестає цінувати хороші страви, він просто присаджується на це.

Так само інформація. Ми перестали думати, працювати, шукати причинно-наслідкові зв’язки. І там, де інтелігенцію не чують, де вона безпомічна, там перемагає популізм, ми це вже проживали в історії людства не раз.

Тому я чекаю, коли буде реакція правди, а не як буде вигідно, тому що правда переможе найбільше зло. Вона повільніше діє, але вона його переможе. Мені би хотілося, щоб світ згадав: кошти закінчуються, а правда залишається. Треба думати про інші цінності. Не землями думати, не амбіціями імперськими, а думати про те, як нам покращити екологію, щоб ми всі помістились на цій кульці, і всім було нормально жити.

Вистава «Сталкери» відбудеться в Празі у суботу, 16 червня, о 18.00 в залі Міської бібліотеки Праги (Маріанська площа, 1)

​