Майже 400 тисяч людей в Україні мають статус – «учасник бойових дій». Далеко не всі з них справді воювали, але ті, хто пройшов через бої, втрату побратимів чи поранення – потребують допомоги в адаптації до реалій звичайного життя. І з пошуком роботи теж.
Тому, хто воював, важливо, щоб поруч були однодумці. Про це кажуть і самі ветерани, і волонтери. Серед людей зі схожими поглядами на світ, травмований війною не замикається у собі, не впадає в депресію, не втрачає відчуття важливості того, що робив, а швидше адаптується, відчуваючи повагу і вдячність. Зрозумівши це, волонтерські організації, які раніше активно допомагали фронту, тепер взялися за проекти з допомоги ветеранам у адаптації, зокрема і у працевлаштуванні. Ідеї народжувалися у різних головах, проходили і різний шлях реалізації, а тепер настав час об'єднуватися. Про початок співпраці заявили 15 червня «Фестиваль вакансій для ветеранів АТО» і проект «Місто професій».
Той кому це потрібно
Володимир Семенович на фронті
Володимир Семенчук – фахівець з протидії кіберзлочинності, закінчив військовий вищий навчальний заклад, має родину і двох дітей, мешкає в орендованій квартирі. На Майдан прийшов на початку грудня 2013 року і залишився там до кінця Революції Гідності. З початком бойових дій пішов у військкомат, але йому відповіли, що «люди з таким фахом на фронті непотрібні і сказали чекати». Чекати Володимир не зміг і записався у батальйон територіальної оборони, а пізніше став бійцем новосформованої 57-ї бригади Збройних сил України. Воював Семенчук під Горлівкою та Дебальцевим.
На фестиваль вакансій, організований волонтерами, Володимир прийшов, бо хотів знайти не просто хороших роботодавців, а однодумців. Адже, каже, важко, а то і неможливо, працювати з людьми, які мають інші погляди на те, що відбувається в країні, важко сприймати те, що люди не хочуть змінюватися, попри усі жертви.
«Тим, хто знає, що таке війна, важко спілкуватися і працювати з тими, хто годинами обговорює короткі чи довгі шкарпетки носити. Ми найкраще себе відчуваємо у товаристві людей зі схожими цінностями. Ми тягнемося один до одного і ми потрібні один одному», – каже Володимир.
От і на «Фестивалі вакансій», організованому волонтерським Центру працевлаштування та перекваліфікації ветеранів, Володимир зустрів свого побратима, а той підвів його до потенційного працедавця. Зараз сторони домовляються.
«Нам краще об’єднуватися і створювати свої підприємтсва, бізнеси, житлові містечка. Бо ми довіряємо одне одному, ми розуміємо одне одного і маємо спільне уявлення про те в якій країні хочемо жити», – вважає Володимир Семенчук.
Він погоджується з тезою фахівців, що лише 3-4% ветеранів страждають від класичного посттравматичного синдрому (ПТСР), а усе інше – це просто загострене війною відчуття справедливості. Тому такі волонтерські ініціативи як Центр працевлаштування та Фестиваль вакансій для ветеранів АТО можуть допомогти не лише знайти роботу, а й зняти деякою мірою напруження, якого забагато у суспільстві. Головне ж у тому, що однодумці продуктивніше працюють, каже Володимир, і їм під силу будь-які проекти.
Хто придумав і просуває
Вікторія Воронович, один із організаторів «Центру працевлаштування та перепрофорієнтаціі ветеранів АТО», керівник «Міжнародного Альянсу Братської Допомоги», медик Майдану, волонтер.
Вікторія Воронович під час волонтерської поїздки у зону бойових дій на сході України
– Чому ви почали цим займатися?
– Наша організація створена з часів Майдану. З перших днів війни, ми почали їздити на фронт з гуманітарною допомогою. Частина наших колег пішла воювати. Там, на фронті, ми побачили багато мужніх, цілеспрямованих і впевнених у собі людей. У надзвичайних умовах, на війні – вони проявляли чудові людські і організаційні якості. Але, коли вони повернулися з фронту, виявилося, що їм дуже важко сприймати соціум – захищаючи який вони ризикували життям – таким, яким він є. Ветерани часто не розуміють де їхнє місце у мирному житті цього суспільства.
На війні все чітко, вони все розуміли, знали що робити , знали хто де стоїть, хто за що відповідає, і хто кому прикриває спину. А повернувшись з фронту, вони відчули розгубленість невпевненість. Життя для них поділилося на дві частини – до і після війни. Люди замикаються у собі, багато ветеранів страждають від посттравматичного синдрому і не хочуть про це говорити.
І ми задумалися чим ми можемо допомогти. Армія уже зміцніла і не так потребує нашої участі, як це було раніше, зате ми можемо ветеранам допомагати ресоціалізуватися. Один з найкращих способів це зробити – допомогти знайти ветерану роботу до душі.Тож у нас виникла ідея створити Центр працевлаштування та перекваліфікації ветеранів АТО.
– Що конкретно Ви робите?
– Ми підшукуємо і пропонуємо робочі місця. Однак, ми побачили, що ветерани не завжди і самі усвідомлюють, чим хочуть займатися. Тому ми почали допомагати з профорієнтацією, а пізніше створили майданчик для безпосереднього спілкування ветеранів з роботодавцями. Так виникла ідея «Фестивалю вакансій». І ми його провели у Київській фортеці.
Також ми запрошуємо ветеранів, які створили власний бізнес, ділитися власним досвідом. Спілкування з ними надихає і має практичну користь.
– Як це працює?
– Ми не кадрове агенство, і не центр зайнятості, ми волонтери на громадських засадах. Ми добре знаємо про проблеми, що виникають між роботодавцем та колишнім військовим. І ми хочемо зробити так, щоб їх було менше.
Ми хочемо підняти імідж ветеранів і довести, що їхня надійність, стресостійкість, відповідальність можуть бути корисними у будь-якому ділі. На «Фестивалі вакансій» роботодавці мають нагоду прямо з ветеранами і вийти за межі упереджень та штампів, про їхню, нібито, антисоціальну поведінку.
Ветерани і волонтери є у кожному місті України, тож інформація про нашу діяльність розходиться швидко, дякуючи тим, хто нас знає і підтримує.
На сторінку почали приходити листи подяки та позитивні відгуки , багато писали про важливість такого фестивалю з проханням провести в інших містах. І ми зрозуміли, що треба робити Всеукраїнський фестиваль вакансій для ветеранів АТО.