(Рубрика «Точка зору»)
27 квітня на сайті президента України з’явилася електронна петиція, текст якої без жодних правок я дозволю собі процитувати повністю: «Вести туристический сбор для граждан отдыхающих в Крыму. Граждан Украины которые не имеют Крымскую прописку обложить туристическим сбором за посещение Крыма». Станом на вечір 4 червня її підтримало 69 осіб із 25000 потрібних для того, щоб вона була взята до розгляду.
Дискусія про цю петицію засвідчує передусім негативне або вкрай негативне ставлення до такої ідеї. Не дивно: чимало громадян, які живуть на «материку», мають на «острові Крим» родичів і друзів, власність і бізнес-інтереси, або ж звичку до відпочинку на теренах колишньої «всесоюзної оздоровниці». В підсумку, як зауважив один із учасників дискусії, нічого, крім зростання негативу з боку значного числа українців у ставленні до влади, такий захід не дасть. Причому до влади Української держави, а не Російської Федерації, війська якої окупували Кримський півострів і створили всю чинну суму проблем.
У цьому немає нічого дивного: за понад чотири роки окупації Криму Росією до ситуації призвичаїлися здебільшого і жителі «материкової» України, і кримчани, – різною мірою, звичайно, але все ж нинішній стан справ для мільйонів українських громадян став якщо й не нормою, то чимось прийнятним, а тому будь-які ускладнення доступу на півострів, найшвидше, прийматимуться ними «в багнети».
Такі висновки підтверджені науково: за даними всеукраїнського опитування, проведеного у червні 2017 року Соціологічною групою «Рейтинг», 56% респондентів вважають, що слід використовувати всі можливості для повернення півострову під контроль України, тоді як змиритися з переходом його до РФ готові 26%, інші не визначилися зі своєю позицією; ці показники стабільні з кінця 2014 року. Проте, видається, й у частини тих 56% на підсвідомому рівні відбувається (чи вже відбулося?) призвичаювання до того, що Крим – російський, що там – свої порядки, своє життя. А запитання про те, що «слід робити все можливе», надто нечітке. Хто має «все робити»? Влада? Кожен громадянин? Громадянське суспільство? І що саме робити? На які жертви згідні піти зазначені 56%? І на які жертви готовий піти великий бізнес України, тим більше, олігархи?
«Під ковпаком» Кремля та Луб’янки
Передусім, мабуть, призвичаїлися ті, хто їздить до Криму відпочивати. Так, збільшилося число проблем: важче добиратися до курортів, треба міняти гривні або долари з євро на рублі, потрібен медичний поліс і, чи не головне, не можна говорити про політику, тим більше про Путіна. Проте за чотири роки можна до всього притерпітися, тим більше, що розруха на значній кількості кримських курортів компенсується створенням зразково-показових оаз для відпочинку, як-от Євпаторії. Про її принади розповідають не лише реклами в інтернеті, а й кияни, які там регулярно відпочивають. Мовляв, усе чудово, повно людей, у тому числі із Західної України, треба туди їздити (хоча фото пляжів літа і вересня 2017 року засвідчують, що людей у рази менше, ніж у совєтські часи, та й у часи до 2014 року). Мовляв, і кримським татарам живеться добре, вони заможні та щасливі (найшвидше, правда, але вона стосується 10-15% «системних» кримців, які демонструють відданість Путіну). Все добре, тільки не треба говорити про політику – мовляв, кримчани кажуть, що «у нас немає політики, вона нас не цікавить, ми просто живемо».
Що ж, про відпочинок у Євпаторії високої думки й відомий пропутінський кримський блогер Александр Горний (знов-таки, цитую оригінал без правок і без перекладу): «Единственный приличный сейчас регион это Евпатория, которому повезло с мэром Андреем Филоновым, который каждый день пашет на своей земле. Если ехать в Крым, тем более с детьми, то только туда, про всё остальное забудьте или запасайтесь мазями и таблетками от температуры, и поноса. Всё остальное это зона неопределённости, рисков и сплошных заборов».
Справді, передивився в інтернеті фото євпаторійських пляжів (і не лише суто рекламні) – непогано зроблено, зручно і зі смаком…
І їдуть! Усього у 2017 році адміністративну межу АР Крим в обох напрямках, за офіційними даними, перетнули 2 мільйони 513,3 тисячі осіб. Найбільше навантаження припало на серпень: майже 360 тисяч осіб. За 2016 рік – близько 2,6 мільйона. З них, найшвидше, не менше від мільйона відпочивальників, частина яких заявляє, що їде до родичів в тих чи інших справах (тобто це не менше, ніж 2 мільйони перетинів адмінмежі).
Їдуть, щоб провести від десяти-дванадцяти днів до кількох місяців під «ковпаком» російського телебачення та інших мас-медіа, які посиленими темпами вбивають у голови українських громадян потрібні Кремлю та Луб’янці «істини». А повертаються відпочивальники додому, на «материк» – й естафету російських телеканалів підхоплюють деякі «українські», часом повторюючи слово в слово московську пропаганду. Не в останню чергу завдяки цьому маємо стабільні показники числа громадян України, готових де-юре визнати Крим російським – і продовжувати їздити туди відпочивати та щасливо жити за приписами неототалітарної деспотії.
Українські інвестиції в окупований Крим
А тепер візьмімо до уваги інший бік справи – економічний. У Євпаторії, якщо вірити інтернету, пристойне житло вартує від 400 до 1000 гривень на добу. Ясна річ, можна знайти щось більш дешеве, але якість відпочинку буде нижчою. Місяць відпочинку (візьмімо для прикладу 500 гривень за житло на двох) – 15 тисяч гривень. А треба ж і їсти, і розважатися, і до місця відпочинку доїхати… На місяць удвох відпочинок у Євпаторії менше ніж 30 тисяч гривень не коштуватиме. Тепер екстраполюймо ці середні показники (бо ж хто їде на десять днів, хто – на три місяці, хто – вдвох, хто – вчотирьох) на всіх відпочивальників й одержимо (в першому наближенні) суму в 15-20 мільярдів гривень. Це – щорічні українські інвестиції в окупований Росією Крим.
Цікаво, чи втрималася би на плаву економіка півострова без цих «вливань»?
Отож де-факто українське суспільство у своїй більшості, видається, вже призвичаїлося до факту окупації Криму. Чверть готова визнати належність Криму до Росії, у п’ятої частини відсутня власна позиція, а зі згаданих 56%, боюся, добра половина хоча й не хоче віддавати півострів, проте не дуже й вірить у можливість його повернення під повний контроль України. І не останній чинник у такому призвичаюванні – можливість вільно їздити для відпочинку на кримські терени, живучи там за путінськими приписами.
Призвичаюються і кримчани. Принаймні, більшість. Так, з України їздить менше відпочивальників, ніж колись, але їздять, і гроші немалі привозять, і з родичами відносини підтримують, відпочиваючи у них.
Чи спрацює «чинник Криму» на президентських і парламентських виборах в Україні? Неодмінно. Позиції «п’ятої колони» у наступній Верховній Раді можуть виявитися вельми потужними (це засвідчує соціологія), і на виборах глави держави «миротворці» гратимуть важливу роль. Недоотримані курортами «материка» за ці роки десятки мільярдів гривень теж дадуться взнаки. І жоден «курортний збір» не поліпшить ситуацію…
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода