Відділити міф від реальності хочуть історики, які досліджують архівні матеріали щодо факту знищення пацієнтів Ігренської психлікарні в роки нацистської окупації. За офіційною версією радянських слідчих, цей злочин вчинив медперсонал закладу за вказівкою гестапо. Одразу ж після покарання медиків справу засекретили й понад сім десятиліть вона зберігалася під грифом "цілком таємно". За цей час сама подія обросла легендами домислами й досі є табуйованою серед медпрацівників. Коли СБУ відкрила доступ до матеріалів кримінального провадження, то виявилося, що «білих плям» у цій історії ще багато.
Трагедію Ігренської психлікарні називають безпрецедентною за тривалістю у часі: пацієнтів тут знищували упродовж майже двох років. Хоча й досі достеменно невідомо, скільки було загиблих. Називають цифри від 800 до півтори тисячі людей. Принаймні, офіційна сторінка закладу повідомляє, що «за час окупації територія Ігренської психлікарні була перетворена в концентраційний табір для хворих і військовослужбовців. 1300 хворих були умисно фізично знищені».
Пролити світло на ці події 1941-1943 років у психлікарні на Ігрені, на околиці нинішнього Дніпра, взявся історик, доцент кафедри всесвітньої історії Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Альберт Венгер.
Альберт Вегнер, доцент кафедри всесвітньої історії Дніпровського національного університету
Він працює над вивченням ігренської трагедії вже кілька років і зауважує: далеко не все було так, як описано радянськими слідчими. Дослідження цієї історії розпочалося у рамках міжнародного наукового проєкту «Useless People»: The Extermination of Psychiatric Patients during the Nazi Occupation of Ukraine», в якому беруть участь українські та німецькі фахівці.
Історику вдалось знайти «справу ігренських лікарів», яка зберігається у Галузевому державному архіві СБУ Дніпропетровській області. Якщо опиратися тільки на матеріали цього кримінального провадження, каже історик, можна реконструювати події певним чином.
Знищення душевнохворих «медичними засобами» та експерименти
Ще наприкінці 30-х років в Німеччині був розроблений так званий «план евтаназії» – знищення психічнохворих, тяжкохворих, інвалідів як «неповноцінних і непотрібних людей». У жовтні 1941 року, окупувавши Дніпропетровськ, нацистська окупаційна влада поставила завдання перед керівництвом психлікарні – знищити пацієнтів медичними засобами. І лікарі почали виконувати вказівку.
За даними радянського слідства, перші пацієнти психлікарні, серед яких більшість складали євреї, були вбиті за допомогою ін’єкцій морфію. Коли препарату не стало, медики почали «експериментувати» над хворими, вводячи їм великі дози інших ліків, зокрема, нашатирного спирту, від чого люди помирали у страшних муках.
Тіла убитих у такий спосіб пацієнтів скидали до силосних ям біля свинарника поблизу залізниці. Пізніше віднайшли близько 30 цих специфічних братських могил, але решток багатьох людей так і не вдалося відшукати.
Разом з тим, під час окупації багато душевнохворих померли у лікарні від голоду та холоду. Останні кілька десятків уцілілих у таких умовах пацієнтів нацисти розстріляли перед самим приходом радянських військ.
Як розповідає Альберт Венгер, то була лікарня «всесоюзного значення», там були хворі не тільки з області, а й з інших республік. Перед окупацією в закладі налічувалось близько півтори тисячі пацієнтів, частину з них розпустили, але більшості пацієнтів не було куди подітися.
Тільки три лікарі відмовилися і виїхали геть. Перші «партії» знищили морфієм, то далі розпочалися «експериментиАльберт Венгер
«Тільки три лікарі відмовилися і виїхали геть. Під грифом «секретно», щоб молодший персонал не знав, пацієнтам почали робити ін’єкції морфію. Нянечкам і медсестрам говорили, що то ліки. Перші «партії» знищили морфієм, то далі розпочалися «експерименти», – розповідає історик Альберт Венгер.
Дослідник переповідає матеріали справи і наводить слова одного з лікарів: той розповідав слідчим, як вираховував, від якої кількості нашатирного спирту, введеного у вену, людина помре. Розпочалася зима, були люті морози, а приміщення не опалювалися. У дитячому відділенні до жодного пацієнта не була застосована евтаназія, але вони всі померли з голоду і холоду.
"Тут була суміш садизму і цинізму. І ключове питання: а де ж милосердя? Що могли зробити люди, які там працювали? Чи могли вони забрати додому психічно хвору людину і як її переховувати? У справі жодної згадки про те, що хтось врятував психічнохворого, ми не побачимо. Однак був такий випадок, коли медсестра полишила роботу, бо не хотіла в цьому брати участь», – розповідає Альберт Венгер.
Сфальшована «справа Ігренських лікарів»: свідчення зрадженої жінки та «зізнання» на допиті
Втім, зараз, через понад сім десятиліть після злочину, дослідники ставлять під сумнів левову частку матеріалів кримінальної справи проти «ігренських лікарів». За звинуваченнями у вбивстві пацієнтів частину медиків розстріляли, а інших засудили до тривалих термінів ув’язнення. Уже відбуваючи покарання, деякі з них починали подавати на апеляції й розповідати правду про пережите.
Альберт Венгер розказує: одним із лікарів, засудженим за цією справою, був Михайло Зайцев, завідувач хірургічного відділення лікарні. Якщо зважати на вирок – «20 років позбавлення волі» – і не бачити матеріалів слідства, то можна зробити висновок про те, що це колаборант і негідник, який співпрацював із німцями, позбавляючи життя безпомічних хворих, каже Венгер. Але розсекречені матеріали дають можливість по-іншому поглянути на його особистість і долю.
Як дослідив Венгер, фактичних доказів щодо причетності Зайцева до вбивств психічнохворих у слідства не було, лише свідчення полишеної ним жінки, теж працівниці лікарні, яка не пробачила зраду. Вона заявляла, що Зайцев, не маючи стосунку до лікування психічнохворих, сам зголосився робити їм смертельні ін’єкції.
На основі тільки цих свідчень та вибитих на допитах у лікаря «зізнань» (затриманого годинами змушували стояти, тиснули морально і фізично) його засудили до великого терміну.
Не було взято до уваги ані те, що в роки війни він переховував комуністів, ані те, що рятував молодих людей від вивезення до Німеччини, надаючи фальшиві довідки про хвороби. Про все це свідчать листи подяки від колишніх пацієнтів, які надходили медикові після війни. Примітно, що в ході повторного слідства колишня наречена лікаря заявила, що вже не пам’ятає, чи був причетний Зайцев до знищення хворих. У результаті після 20 років ув’язнення його реабілітували.
І це лише одна доля… Сфальшованими могли бути й докази щодо інших лікарів медзакладу, припускає дніпровський історик.
«Усі свідченнями про евтаназію пацієнтам ми маємо з матеріалів кримінальних справ, але, враховуючи те, що свідчення вибивались з лікарів, я ставлю й це під сумнів. Лікарі одразу ж розстрілювались. Тому довести щось чи спростувати, як Зайцев, хоч і через 20 років, можливості вони не мали. Ця справа одразу ж була засекречена, її заховали. Уявіть: масовий колабораціонізм лікарів, лікарів, які закінчили радянські виші! По-перше, це кидає пляму на саму радянську владу, а по-друге, коли після Другої світової війни розпочались міжнародні судові процеси, то Радянський Союз виставляв усе це так, що «всі злочини робили нацисти, місцеві нічого не робили». Це була цілеспрямована політика», – зауважив у коментарі Радіо Свобода Альберт Венгер.
Публічна лекція і реакція представників сучасної психіатрії
Послухати публічну лекцію дослідника трагедії Ігренської психлікарні Альберта Венгера в Дніпрі прийшли десятки людей – історики, громадські активісти, психіатри. Дехто зі слухачів зауважив: історія неоднозначна і все ще сповнена «білих плям».
під час лекції про «справу ігренських лікарів»
«Чи знала міська українська управа про те, що відбувалось на Ігрені? Якщо так, то чи здійснювались якісь заходи? На Ігрені є пам’ятник, де зазначено, що він встановлений на місці розстрілів, – чи достеменне це місце розстрілів?» – запитували слухачі.
А психіатр Олена Машкіна висловила думку про необхідність зваженого й об’єктивного подальшого вивчення теми.
«Мені хотілось би, щоб ставлення до психіатрії у нашому суспільстві було дещо іншим. А так. Часто лунає – «каральна психіатрія», і таке відчуття, що у всіх нас руки по лікті в крові. Можливо, лікарі брали участь у тому, що розповів історик, можливо... Справді, ми знаємо про закриті заклади, «каральну психіатрію» у Дніпрі радянських часів, і що Уляна Супрун там вилучила архів документів, історії хвороб. Але ми знаємо й про те, що в 90-ті роки, коли не було фінансування лікарень з суворим наглядом і пацієнти не їли та помирали від дизентерії, лікарі, медсестри, санітари, які самі місяцями не отримували зарплатню, носили пацієнтам хліб та чай з дому… Дуже цікава тема, продовжуйте дослідження», – сказала лікарка.
Фізичне знищення пацієнтів психлікарень на окупованій території СРСР – це один з недосліджених злочинів нацизму. На теренах України цю тему наразі вивчає невелика команда істориків з Харкова та Дніпра. У поле їхньої уваги вже потрапили злочини, скоєні в психлікарнях Київщини, Харківщини, Одещини, Кіровоградщини, Дніпропетровщини.
В архівах Німеччини щодо тих подій інформацію відшукує їхня колега з Рурського університету. Цей міжнародний науковий проєкт реалізують у межах програми дослідження забутих злочинів нацизму. У підсумку, планують історики, має бути видана книга.
Альберт Венгер – історик, кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара. Наукові інтереси охоплюють національну політику СРСР, долю населення на окупованих нацистами територіях, історію історичної науки.