Українська енергетика: що заважає реформам та чого очікує міжнародна спільнота

В українській енергетиці реформи відбуваються постійно, однак, споживачі відчувають це не завжди, а тим більше – не одразу. Зважаючи на постійну зміну технологій, впровадження інновацій та все ширше використання відновлювальних джерел, енергетична галузь має синхронно реагувати. Радіо Свобода розповідає, що гальмує реформи в українській енергетиці та чого очікує від України міжнародна спільнота.

Україна – світовий лідер з падіння споживання енергоносіїв протягом 2006-2016 років. Такі дані наводить Центр Разумкова і наголошує – це відбувається не стільки завдяки посиленню заходів енергоефективності, а через падіння ВВП.

Особливо різке зниження споживання відбулося з початку російської окупації Криму та окремих районів Донбасу. У 2014–2015 роках споживання первинної енергії знизилося на 27%.

Нова енергетична стратегія України передбачає значне підвищення енергоефективності та ощадливе споживання. Для цього в енергетичній системі має відбутися низка реформ.

Що заважає реформам в енергетичному секторі?

Володимир Омельченко, директор енергетичних програм Центру Разумкова, наголошує, що всі документи для реформування сфери енергетики готові, їх потрібно лише реалізувати.

Володимир Омельченко

«На цьому етапі ми маємо серйозні проблеми: стикаються фінансові та політичні інтереси, що не дозволяють сформувати єдиний центр реформ. Їх існує одночасно 3-4. Уряд не розуміє окремі державні кампанії, а вони працюють окремо від цілей і бачення Кабміну», – вважає Омельченко.

Експерт зазначає, що реформування галузі відбувається не досить ефективно. Наприклад, уряд здійснює реформи у газовому секторі, але споживач великих дивідендів не отримав. На роздрібному ринку формально відбувся розподіл, але споживач як не мав, так і не має змоги вибрати постачальника. Монополія облгазів залишилася.

На оптовому ринку з’явилося достатньо імпортерів природного газу, однак компанія НАК «Нафтогаз» залишається не реформованою.

«Це не залежить від керівництва, компанія просто інертна по своїй суті. Вона спотворює умови на ринку, ціни зростають невпинно. Якщо подивитися на факти, наприклад, тарифи на транспортування, то вони підвищуються і сьогодні це одні з найбільших у Європі. З іншого боку, якщо подивитися на звіт «Укртрансгазу», там збитки на 25 мільярдів гривень. Так споживач оплачує фінансові втрати ключової транспортної компанії», – каже Омельченко.

Які проблеми із субсидіями?

На думку Омельченка, існує також проблема субсидіювання населення. Існуюча система не стимулює населення до заощадження енергоресурсів.

Субсидувати варто не дешевими цінами, вони мають бути конкурентними для споживачів, а потрібно спрямовувати допомогу для малозабезпеченого населення.

«Якщо «Північний потік-2» будуватиметься, то Україна має мати стратегію, як мінімізувати втрати, а не просто говорити про геополітику. Цей проект не має сенсу без української ГТС. «Північний потік-2» не має маневрових потужностей, не може гнучко реагувати на зміну попиту на ринку Європи, тому Росія буде змушена використовувати українську систему», – зазначає Омельченко.

Едвард Чоу, головний науковий співробітник Центру стратегічних та міжнародних досліджень (США), також переконаний, що систему субсидій потрібно реформувати. Він вважає, що Україна все ще має гібридну систему ринкової економіки, адже ринкова економіка передбачає, що політики не можуть визначати ціну на газ.

Уряд має розробляти стратегії, що мають працювати без ручного управління.

«Якщо Україна хоче ринкову систему, то вона має поєднувати конкурентоспроможність і прозорість. Але наразі виникають приклади неефективності: якщо є бідні люди, то субсидії мають йти до них напряму. Ці люди мають знати реальну ціну енергоносіїв. Якщо ж ні – то витрачатимуть їх дарма», – каже Чоу.

За чим слідкує світ в українській енергетиці?

Член Єврокомісії, керівник напрямку «Енергетика і довкілля» Торстен Воллерт вважає, що Україна демонструє не надто добрі результати в реформуванні енергетичного сектору. Але однією з причин Торстен вважає війну і цього не можна не враховувати. З іншого боку – галузі бракує прозорості, впевнений Торстен.

Він назвав три напрями, за якими зараз слідкує міжнародна спільнота.

Перше – це незалежність регуляторів. Саме вони можуть покласти край корупційній складовій. Зараз роль регулятора виконує Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Роль регулятора – формувати умови в яких діють компанії, що працюють на енергетичному ринку.

Друге – це збільшення внутрішнього постачання газу.

«Чому інвестори не заходять в Україну? Бо об’єднання незалежних виробників не росте, процес ліцензування не надто прозорий, люди отримують ліцензії і нічого з ними не роблять, але й нікому не віддають. В України є потенціал, але він не реалізується. Інакше, зараз ми би говорили про дійсність, а не про можливості», – сказав член Єврокомісії.

Торстен Воллерт переконаний, що «правила гри» в українській енергетиці мають змінитися так, аби люди з політичним впливом не втручалися в роботу нових та діючих інвесторів.

Третє, на що звертають увагу в Європі щодо української енергетики – газотранспортна система. Торстен зазначає, що в українському уряді немає єдиної позиції щодо її функціонування та контролю.