«До фатального кінця». Правозахисники не можуть потрапити до Олега Сенцова

Єлизавета Маєтна, Володимир Івахненко

Дев’яту добу триває голодування українського режисера Олега Сенцова, засудженого в Росії за тероризм до 20 років позбавлення волі. Як з’ясувало Радіо Свобода, Сенцов перебуває в окремій палаті медсанчастини виправної колонії-8 у місті Лабитнангі Ямало-Ненецького автономного округу (ЯНАО), де він відбуває покарання, під цілодобовим наглядом лікарів. Наразі, за твердженням управління Федеральної служби виконання покарань Росії в ЯНАО, його здоров’ю ніщо не загрожує. Чи так це насправді, незалежні спостерігачі перевірити не можуть: у місцевій Громадській спостережній комісії (ГСК), органі нагляду за дотриманням прав в’язнів у Росії, ще в березні відбулися перевибори, але мандатів, як і законних повноважень для відвідування закритих установ, нові члени ГСК досі не отримали.

«Від їжі Олег Сенцов відмовляється з 14 травня, він п’є кип’ячену воду, з першого дня голодування він перебуває в медсанчастині, в окремій палаті під цілодобовим наглядом лікарів. Поки його здоров’ю ніщо не загрожує, ‒ повідомила Радіо Свобода в. о. керівника прес-служби УФСВП ЯНАО Людмила Ісакова. ‒ Кримінально-виконавчий кодекс Росії допускає, що в разі загрози здоров’ю та життю засудженого, який оголосив голодування, можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, але поки про це не йдеться. У будь-якому разі, застосовувати їх чи ні, і якщо так, то коли, вирішуватимуть лікарі, виходячи зі стану здоров’я учасника голодування».

Наступного дня після оголошення голодування, 15 травня, в колонії в Олега Сенцова побував його адвокат Дмитро Дінзе, через якого він передав заяву зі своїми вимогами. «Я, Сенцов Олег, громадянин України, незаконно засуджений російським судом, що перебуваю в колонії міста Лабитнангі, оголошую безстрокове голодування з 14 травня 2018 року. Єдиною умовою його припинення є звільнення всіх українських політв’язнів, які перебувають на території Росії. Разом і до кінця. Слава Україні!» ‒ мовиться в ньому. За словами адвоката, Сенцов готувався до голодування заздалегідь, приблизно за півтора місяця: він поступово відмовлявся від запропонованої їжі і не приймав продуктових посилок.

Координатор російського опозиційного «Лівого фронту» Сергій Удальцов сам кілька разів оголошував голодування, коли перебував у місцях позбавлення волі.

«Голодування ‒ це завжди дуже серйозний крок, коли інших способів заявити про свої порушені права більше немає, і така позиція викликає тільки повагу, ‒ каже Удальцов. ‒ До того ж, це завжди великий ризик, бо навіть здорова людина або та, що вважає себе такою, не знає, як поведуть себе її органи в такій ситуації. Я бачив, як в учасників голодування несподівано відмовляли нирки або починалися серйозні проблеми з серцем. Із власного досвіду пам’ятаю, що приблизно з 9‒10-го дня голодування тебе буквально переслідують думки про їжу, ти думаєш про це годинами, всі думки тільки про їжу, хоча саме почуття голоду вже трохи притуплюється. Але образки їжі весь час стоять перед очима. У фізичному плані теж відбуваються зміни: падає тиск і знижується рівень цукру в крові, якщо різко встати з ліжка, то можна і свідомість втратити, хоча зазвичай такі різкі зміни все-таки пізніше бувають, вже в кінці другого тижня або на початку третього. Весь цей час тебе «обробляють» тюремники і лікарі, умовляючи припинити голодування, тому що, власне кажучи, нікому твоя смерть за ґратами не потрібна. До тебе приходить психолог, тобі приносять їжу ‒ це, звичайно, певний такий психологічний тиск».

На прес-конференції в Києві адвокат Сенцова Дмитро Дінзе заявив, що той буде голодувати «до фатального кінця», назвавши саме голодування «жестом відчаю». У Росії літературне правозахисне об’єднання «Вільне слово», петербурзький ПЕН-клуб і члени «Вільного історичного товариства» опублікували заяву «Врятувати Олега Сенцова», в якій стверджують: «Люди, які знають Сенцова, впевнені, що він піде до кінця. Смерть Олега Сенцова стане ганьбою для Росії і назавжди заплямує тих, хто міг би його врятувати, але не врятував».

Удальцов каже, що вже до кінця першого місяця голодування був «на межі можливостей».

«На 29-й день голодування я вирішив його припинити, бо локальні питання були вирішені, а глобальні, як я тоді зрозумів, вимагали вирішення на іншому рівні, ‒ згадує Удальцов. ‒ Усі, хто зважилися на голодування, знають, що співробітники ФСВП мають право примусово вводити поживний розчин, якщо життю засудженого загрожує небезпека, але до мене таких заходів не застосовували. Розповідали, що можуть і насильно годувати ‒ мовляв, такі випадки були, ‒ але я особисто з таким не стикався. Померти, звичайно, в колонії Сенцову не дадуть, але те, що там можна дуже серйозно підірвати здоров’я, ‒ це факт».

Удальцов стверджує, що з водою можна протриматися до двох місяців, а якщо будуть вводити підтримувальні препарати, то і набагато більше, «але це вже не буде чистим голодуванням». За його даними, зазвичай голодування занадто довго не тривають, бо адміністрація намагається вирішити питання: поліпшити режим утримання, перестати порушувати права засуджених. Політичні рішення ухвалюються на іншому рівні, пояснює він, але голодування і суспільна увага, які воно до себе приверне, можуть стати детонатором якихось серйозних зрушень. «І перегляду справи можна домогтися, і амністії для широкого кола осіб ‒ усе дуже індивідуально, і, як правило, відбувається не відразу, але і такий варіант цілком можливий, ‒ зауважує Удальцов. ‒ У будь-якому разі вчинок Олега Сенцова викликає повагу і слова підтримки».

В УФСВП ЯНАО заявили, що в ВК-8, де сидить Сенцов, голодувань не було вже дуже давно, «останні років п’ять точно».

Голова ГСК ЯНАО Данило Гонтар каже, що не один раз був у цій колонії.

«Мене відразу поставили до відома, що Сенцов оголосив голодування, ‒ розповідає він. ‒ І відразу сказали, що постараються мінімізувати всі ризики для його життя і здоров’я. Я зустрічався з Сенцовим, коли його перевели до нас і з його приводу прийшов лист із генконсульства України, ми спілкувалися без співробітників ФСВП, закон це дозволяє. Олег Сенцов сказав мені, що з побутовими умовами і харчуванням тут навіть краще, ніж у попередніх місцях, де він уже побував. Щоправда, дуже суворі вимоги до дисципліни і поведінки. Ну що я можу щодо цього сказати? Так, це не санаторій, звичайно, але вся ця суворість у рамках закону, скарг від засуджених на застосування тортур із боку співробітників ВК у нас не було. «Переліміту» в колонії немає, одягом усі забезпечені, взимку у них тепло, ніхто не мерзне».

Гонтар каже, що свого часу були скарги на тюремну крамницю, де засуджені за свій рахунок можуть купувати продукти і різні товари, але зараз ці проблеми вирішені, «непоганий асортимент, ціни як усюди, а на деякі продукти навіть нижчі, ніж на волі».

Лабитнангі, де відбуває покарання Олег Сенцов

Побувати зараз у ВК-8 ніхто з членів ГСК не може з двох причин. Від міста Салехарда, де перебуває більшість членів ГСК, в Лабитнангі ходить пором, і хоча між двома містами по прямій трохи більше ніж двадцять кілометрів, зараз туди ніяк не дістатися: по кризі через річку Об не проїдеш, бо вона вже «гуляє», а пором іще не запустили, в найкращому разі поромна переправа запрацює в червні. Є й інша причина, чому громадські діячі, як і всі інші, мусять вірити співробітникам ФСВП на слово: ще в березні в місцевій ГСК були перевибори, але Громадська палата в Москві досі не видала новим членам необхідні документи, без яких їх нікуди не пускають.

«У новому складі в нас є члени ГСК, які живуть у Лабитнангі і могли б оперативно відвідати Сенцова, але законних підстав для цього в них зараз немає, ‒ пояснює Гонтар. ‒ Взагалі в цій колонії є і медсанчастина, і лікарі, ми навіть звіряли там список ліків і їхню наявність, і все було на місці. Ми готові оперативно відвідати Сенцова, втім, як і будь-якого іншого засудженого за його заявою, як тільки в нас з’явиться така можливість».

Український активіст Олександр Кольченко, що проходив в одній справі з Олегом Сенцовим і засуджений до 10 років позбавлення волі, готовий підтримати голодування Сенцова. Про це він написав у листі українському режисерові. Побоюючись, що цензура не пропустить його листа, він докладно розповів про його зміст адвокатові Світлані Сидоркиній, яка відвідала його в колонії в місті Копейську.

«У листі він написав, що, на його думку, голодування може бути ефективним для захисту тільки в тому разі, якщо держава цінує свою репутацію. Він вважає, що у випадку з Олегом Росія може проігнорувати його голодування, не даючи померти, просто застосувати примусове годування і відправити його на психіатричну експертизу. Він не відмовляє Олега, бо знає, що він впертий і рішення свого не змінить. Він дуже побоюється за його здоров’я, бо знає про клімат і умови життя в Лабитнангі, від інших ув’язнених, ще з часів, коли вони з Олегом ішли по етапу. Хоча Сашко і не згоден із методом Олега, але поважає його позицію щодо звільнення політв’язнів України з російських катівень і готовий підтримати Олега, якщо буде необхідність», ‒ розповіла Світлана Сидоркіна. Вона намагалася відрадити Кольченка від голодування, посилаючись на проблеми зі здоров’ям, через які він перебуває на дієтичному харчуванні.

Крім листа Олегові Сенцову, Олександр Кольченко написав звернення на ім’я президента Росії Володимира Путіна з вимогою втрутитися в ситуацію з голодуванням Сенцова і звільнити його. Але Кольченко також побоюється, що цензура не пропустить це звернення. До умов утримання в колонії в нього претензій немає.

Увечері 21 травня стало відомо, що Міністерство закордонних справ України направило Росії ноту, в якій зажадало надати українському консулові і лікарям доступ до Сенцова. До цього на численні прохання Києва про зустріч українського дипломата з Сенцовим у Москві відмовляли, мотивуючи тим, що він російський громадянин. Але, як заявив захисник Дмитро Дінзе, Сенцов ‒ громадянин України, він не має російського паспорта і ніколи не писав заяви на отримання російського громадянства, як це зробили багато жителів Кримського півострова. В УФСВП ЯНАО Радіо Свобода повідомили, що ніяких запитів щодо режисера Олега Сенцова ні з українського боку, ні з апарату уповноваженого з прав людини в Росії до них поки не надходило.

У Києві останніми днями відбулося декілька акцій із вимогою до влади активізувати зусилля для звільнення українців, засуджених у Росії і Криму. 22 травня у столиці України відбувається ще одна.

Активісти, звертаючись до президента, міністрів, депутатів, чиновників, скандують: «Досить сидіти!» Вони закликають не говорити про свою стурбованість, а зробити те, що потрібно.

«Цю акцію проводять не організації, вона є ініціативою групи українських громадян у відповідь на новину про голодування Олега Сенцова, ‒ розповідає співкоординатор Комітету солідарності з кримськими заручниками Максим Буткевич. ‒ У найрізноманітніших спільнотах, і в правозахисній, і в творчій, і в громадянській, почали виникати ініціативи з вимогою звільнити і Олега, і Володимира Балуха, який продовжує вже понад два місяці голодування у Криму, і інших українських політв’язнів. Наша акція називається «Досить сидіти!» Вона має подвійний сенс. Акція відбувається на вулиці Банковій, перед адміністрацією українського президента, але перше, що ми говоримо: досить сидіти нашим політв’язням у російських в’язницях, їх слід негайно звільнити, ‒ і ця вимога, звичайно ж, адресована не до президента України, а до тих, хто їх утримує. А друге: досить сидіти ‒ це досить сидіти і нічого не робити або робити недостатньо для їхнього звільнення (українській владі ‒ ред.), треба використовувати всі наявні методи для того, щоб вони опинилися на волі».

Які конкретні кроки необхідно зробити українській владі? «Робиться не все, ‒ каже Буткевич. ‒ Є, звичайно ж, дипломатичні кроки, непублічний переговорний процес, але все-таки про свої дії українська влада повинна сповіщати громадськість. Ми маємо знати, що процес іде, як він іде і які кроки зроблені, хоча б у загальних рисах, якщо дійсно йдеться про щось конфіденційне. Щоб не було відчуття, що наші співгромадяни в Росії покинуті і забуті. Крім цього, є, звичайно ж, і приклади, які виявилися успішними. Ми знаємо, що в таких процесах є сенс, щоб у структурах влади була одна людина з достатніми повноваженнями, яка б координувала ці зусилля, щоб було зрозуміло, до кого звертатися. На даний момент такої людини і такої посади в уряді немає. Ми бачили, що двох в’язнів Кремля, заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза звільнили завдяки посередництву або активній участі третьої сторони ‒ президента Туреччини Реджепа Ердогана. І ми бачимо, що це посередництво, наявність третьої сторони або залучення інших учасників переговорів, можливо, зрушило б ситуацію з мертвої точки. Я радий, що хоча б у соціальних мережах президент України Петро Порошенко після початку голодування Олега закликав міжнародне співтовариство продовжити тиск на Кремль, бо міжнародний тиск ‒ це єдине, на що можна розраховувати».

Відразу після того, як Олег Сенцов оголосив голодування, український правозахисник і дисидент Семен Глузман на своїй сторінці в фейсбуці написав:

«Дивна реакція публіки на голодування на зоні Олега Сенцова ‒ байдужість. Втім, не дивна. Коли я в сімдесяті минулого століття двічі серйозно голодував у політичному таборі, один раз ‒ 112 днів, другий ‒ 114, звичайно ж, із примусовим годуванням, абсолютно бузувірською процедурою, ‒ я не домагався звільнення. Я протестував проти зла, що нахабно насміхається! Так, я все ще хотів справедливості.

Розумію Сенцова. Це емоції. Молода людина прагне справедливості. Думаю, він не розраховує перемогти або умилостивити Путіна. Та й я тоді не сподівався перемогти Брежнєва. Так поводилися в неволі далеко не всі радянські політичні в’язні. Я закипів, не зміг втриматися в межах розуму. Перемогли емоції.

Чи хотів я жити? Дуже хотів. Кожного дня вранці в камеру штрафного ізолятора, де я на самоті думав про минуле (майбутнього в мене не було), заходив дебілуватий замполіт зони капітан Китманов і з гнилою посмішкою виголошував одну і ту ж фразу: «Голодуєте? Ну і голодуйте собі на здоров’я!»

Одного разу я відчув наближення смерті. Швидкої смерті. І я припинив голодування. Дуже хотілося жити. Я важив тоді трохи більше ніж 40 кілограмів. Але Брежнєва я не переміг.

Ніхто з радянських громадян не стояв біля паркану зони, де я повільно випускав дух. Але я вижив. Через три роки знову голодував, 114 днів. Таким, із вагою 42 кілограми, мене етапували на заслання. Вижив і тоді. Молодість і густі емоції. Тоді ‒ емоції ненависті і презирства до ворога.

Сподіваюся, виживе і Сенцов. У чужій країні, на її далекій півночі. Думаю, і його будуть примусово годувати. З руками в наручниках за спиною і роторозширювачем, що руйнує зуби…

Йому гірше, ніж було мені. Йому відомо, що про його протест знає весь цивілізований світ. І наші недоцивілізовані українські політики. Тоді, в повній ізоляції, я був наодинці зі своїми думками. Сенцову гірше, в нього є надія на зовнішню підтримку. Так голодувати важче. Надія оманлива, світ байдужий до такого максималізму. Світ живе розумом, а не емоціями».

У серпні 2015 року Північнокавказький окружний військовий суд у Росії визнав кінорежисера Олега Сенцова і анархіста Олександра Кольченка винними у справі про створення терористичного співтовариства, вчинення та планування терактів. За версією слідства, у 2014 році Сенцов створив «терористичне співтовариство», учасники якого підпалили двері «Російської громади Криму» і вікна відділення партії «Єдина Росія» в Сімферополі, а також готували підриви пам’ятника Леніну і Вічного вогню. Крім того, їм висунули звинувачення в незаконному обігу зброї і вибухівки у складі групи. Сенцов отримав 20 років колонії суворого режиму, Кольченко ‒ 10 років колонії. Своєї провини обидва не визнали.

Верховний суд Росії залишив вирок Сенцову без змін, а потім відмовився його переглядати. У березні 2016 року Сенцова етапували в колонію до Якутська, в 2017 році перевезли звідти в Лабитнангі.

У грудні 2017 року українська влада оголошувала, що готова видати Москві ув’язнених російських громадян лише в обмін на Сенцова і Кольченка. Російська сторона про такий обмін досі не висловлювалася, хоча питання про долю Сенцова вже не раз ставили на різних рівнях, в тому числі президентові Путіну. «Що стосується його творчості, то він засуджений не за творчість, а за те, що взяв на себе зовсім інші функції, як стверджують органи слідства і суду. А саме, фактично присвятив своє життя терористичній діяльності», ‒ сказав Путін у грудні 2016 року. Зауваживши, що «справа Сенцова» ‒ «питання чутливе», Путін пообіцяв, що буде «мати його на думці».

Оригінал матеріалу ‒ на сайті Російської служби Радіо Свобода