Прага – 18 травня – важлива для України дата: минає 74-а річниця від дня початку насильницького виселення радянським режимом кримських татар із їхньої історичної батьківщини. Депортація, переважно до Середньої Азії та на Урал, тривала кілька днів і принесла в жертву тисячі життів. Ця історична подія перегукується з подіями недавніми ‒ 2014 року, коли Крим був анексований Росією.
На думку Яна Шира, чеського вченого-політолога з Карлового університету в Празі, про ці події треба говорити більше. Ян Шир є автором книжки «Російська агресія проти України», яка вийшла восени минулого року.
Історія з депортацією кримських татар замовчується, принижується, прикривається якимись цілком неважливими справами, які творять складову сучасного російського воєнного наративу
У розмові з Радіо Свобода він, зокрема, зазначив: «Історія з депортацією кримських татар замовчується, принижується, прикривається якимись цілком неважливими справами, які творять складову сучасного російського воєнного наративу».
«Наскільки відомо, тільки протягом депортації кримських татар переважно до Середньої Азії половина з насильно депортованих загинула. Ця реальність кидає зовсім інше світло на те, яким способом росіяни виправдовують це своє загарбання Криму. Це цілком спростовує наратив про те, що Крим був завжди російський і що росіяни мають на Крим якісь особливі права, які випливають з їхніх масштабів, винятковості і так далі, як нам про це російська пропаганда намагається наговорити вже п’ятий рік», ‒ наголосив Ян Шир.
– Чому, на Вашу думку, саме ці історичні факти замовчуються, а якщо про них говорять, то мало і невиразно?
Російська не так пропагандистська, як масивна дезінформаційна машинерія, на мою думку, це зовсім новий феномен, який нам тут, у Чехії, досі не траплявся
– Гадаю, що це є результатом збігу більшої кількості факторів. По-перше, російська не так пропагандистська, як масивна дезінформаційна машинерія, на мою думку, це зовсім новий феномен, який нам тут, у Чехії, досі не траплявся. Друга річ, яка з цим співвідноситься, це те, що в Чехії, на жаль, не існує знань, немає людей, які б до глибини, на фаховому рівні займались цими питаннями. Це стосується не тільки україністики як галузі, це стосується і окремих галузей, включно з історією Криму, кримських татар.
На жаль, і я використаю нагоду, що мене запросили до Української редакції Радіо Свобода – Радіо Вільна Європа, ‒ це видно і в малій присутності України в Чехії. Це все справи, поєднані з українською історією, українці мають бути здатними цей свій наратив «продати», мають уміти пояснити не тільки ці історичні взаємозв’язки, але й значення подій, про які ми говоримо. Вони повинні брати участь, самі активно підходити до спілкування у своїх інтересах.
– Чому сьогодні в ЄС, у світовій політиці затихає тема анексії Криму, війни на Донбасі і того, що цим Росія порушила головні міжнародні договори, включно з двосторонніми між Україною і Росією та Будапештським меморандумом 1994 року? Всі про це знають, але ситуація в Україні, де щоденно гинуть її громадяни, не змінюється.
Справа, яку б я хотів скритикувати на чеській медійній сцені, що стосується України, ‒ це те, що тут майже не лунають голоси правників
– Гадаю, проблема в тому, що про це ще всі не знають, а коли й знають, то про це не можуть спілкуватися, тому що цей їхній голос заглушується масивною дезінформаційною кампанією, з якою ми всі тут, у Чехії, зустрічаємось. Одна справа, яку б я хотів скритикувати на чеській медійній сцені, що стосується України, ‒ це те, що тут майже не лунають голоси правників, хоча з правового боку, на мою думку, тут все ясно: правові аргументи виштовхуються псевдоісторичними аргументами або наративами чи якимись новинами, які звернені до емоцій. У цьому середовищі правовий погляд, який так важливий саме для збереження миру й безпеки на нашому континенті, ігнорується.
– Чи можемо розглядати анексію Криму, війну на сході України як складову в боротьбі Росії за першість серед країн-військових потуг?
– Гадаю, що коріння цієї війни потрібно шукати насамперед всередині самої Росії. Це пов’язане з тим, як виглядає російська політична система, хто її очолює, якому тискові цей режим чинить опір. Та звичайно, ця агресія проти України має й виразну геополітичну складову. Думаю,тут ідеться меншою мірою про справи, які згадувались у зв’язку з Кримом, такі, як військові бази, сфери впливу і так далі. Припускаю, що в першу чергу йдеться про напад на міжнародну систему, яка заснована саме на правилах, нормах і принципах міжнародного права.
Думаю, що це дано тим, що в Росії, чи, краще сказати, ‒ в Криму зрозуміли, що коли спілкуватись за правилами, то Росія стає цілком неконкурентоздатною, економічно стагнує, технологічно відстає, культурно не дуже приваблива, не має «м’якої сили». Єдине, чим компенсувати ці об’єктивні слабини, ‒ Росії нічого не залишається, як надломити, порушити, розладити існуючі правила, що дасть Росії можливість робити ставку на військову силу, яку вона надалі утримує.
– Ви згадали«м’яку силу», а не економічний потенціал Росії. Що Ви мали на увазі?
Я не знаю нікого, хто б хотів добровільно переїхати до Росії. Спадає інтерес до російської культури, мови, ніхто не стежить за російськими фільмами за кордоном
– «М’яка сила» – це концепція з галузі політичних наук і міжнародних відносин, яка означає культурну привабливість. Цим я мав на увазі те, що я не знаю нікого, хто б хотів добровільно переїхати до Росії. Спадає інтерес до російської культури, мови, ніхто не стежить за російськими фільмами за кордоном, у країнах колишнього Радянського Союзу, з цього погляду Росія відстає.
– Були Грузія, Молдова, зараз Україна, які відчули на собі вплив російської агресивної зовнішньої політики. Як Ви гадаєте, піде Росія далі?
– Звичайно, але в якому напрямку, я не знаю. Що цілком очевидно, ‒ це те, що на Заході вже цей ризик у першу чергу військові представники починають усвідомлювати і роблять кроки, щоб до цього сценарію не дійшло. Великої війни ніхто на Заході не хоче і до такого розвитку подій не підготовлений. Але, звичайно, Володимир Путін агресією проти України показав, що на його слово покластись не можна, показав, що на договори, які Росія підписала, покладатись не можна. А це, звичайно, ситуація, яка не допомагає створенню атмосфери довір’я, що так потрібна для відвернення непродуманої ескалації в кризових моментах, які можуть, звичайно, настати.
Російський план озброєння, який триває, вимагає, щоб цьому надавалась надзвичайна увага
Те, наскільки Росія ставить у своїй міжнародній поведінці на армію, на силові способи вирішення проблем, стосується не тільки країн колишнього радянського простору, але, наприклад, також Сирії. Російський план озброєння, який триває, вимагає, щоб цьому надавалась надзвичайна увага.
– Про дії Росії щодо України в міжнародній політиці говорять як про конфлікт, агресію, війну. Що, на Вашу думку, відбувається в Україні, кому на руку така поліфонія визначень військової агресії Росії проти України?
З позиції міжнародного права це війна, але, звичайно, велике питання, як це класифікувати стосовно шляхів реалізації різних режимів воєнного права
– Це підіграє затуманенню ситуації і веде до того, що люди в цьому гірше орієнтуються, а це, звичайно, є тим, на що Росія може ставити у своїй закордонній політичній стратегії. З позиції міжнародного права це війна, але, звичайно, велике питання, як це класифікувати стосовно шляхів реалізації різних режимів воєнного права. Мінімально те, що відбувається в Україні, має також і певний внутрішній вимір, з погляду права це важливо розрізняти. Але, звичайно, це агресія однієї країни щодо іншої, як у Криму, так і пізніше на сході України.
– У якій часовій перспективі, на Вашу думку, і як має бути повернений Україні Крим і закінчена війна на Донбасі?
– Шлях залагодження ситуації буде довгим, складним, ключ до вирішення цих обох ситуацій належить Росії, тому що Росія цю воєнну ситуацію створила і має засоби, щоб цю війну закінчити.
– А якою є роль санкцій у цій ситуації?
Жоден із тих територіальних додатків, яких Росія досягла шляхом агресії, не буде визнаний легальним. Росія вже, припускаю, внаслідок своєї поведінки втратила багато і продовжує втрачати далі хоча б тим, що технологічно відстає. З боку як України, так і інших країн потрібно підсилювати стійкість суспільства, усувати власні слабкості, які б могла використати Росія
– Гадаю, що санкції діють, санкції є важливою складовою того, як треба чинити. Деякі кроки з боку міжнародної спільноти вже розпочаті, треба послідовно наполягати на принципі невизнання анексії Криму. Тобто жоден із тих територіальних додатків, яких Росія досягла шляхом агресії, не буде визнаний легальним, це перша важлива річ. Друге – це санкції, які, як правило, мають тим більший ефект, чим довше вони тривають. Це означає, що ми маємо бути терплячими. Росія вже, припускаю, внаслідок своєї поведінки втратила багато і продовжує втрачати далі хоча б тим, що технологічно відстає, там не можна провадити нормальний бізнес, як в інших країнах. Це фактор, який у довготривалій перспективі, звичайно, може відіграти роль у вирішенні цього конфлікту. Але, звичайно, з боку як України, так і інших країн потрібно підсилювати стійкість суспільства, усувати власні слабкості, які б могла використати Росія.
Україна, незважаючи на цю війну з Росією, має низку власних проблем, над якими треба далі працювати. Працювати, щоб їх усунути, щоб для населення на цих окупованих теренах вона була привабливим варіантом у випадку, коли ситуація дійде до того, що йтиметься про можливості інтеграції цих земель назад до України.