Бачив вишиванки в закордонних магазинах – Скрипка

Сьогодні, у третій четвер травня, українці по всьому світу відзначають День вишиванки. За словами музиканта Олега Скрипки, український національний одяг йому доводилось бачити і за кордоном. Музикант переконаний: вишиванка залишається сучасним одягом, тоді як без розвитку та руху вперед будь-який атрибут втратить свою сутність. А художниця та волонтер Анжеліка Рудницька радить: якщо купувати вишиванку, її можна зробити власноруч.

Всесвітній день вишиванки. Патріотизм проти «вишиватництва» | Ранкова Свобода. Частина 3

Вишиванка є надзвичайно важливим атрибутом українців навіть в «суперелектронну» епоху, каже провідний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень Сергій Здіорук.

«Це (вишиванка – ред.) один із способів ідентифікації народу, нації. А оскільки це один зі способів ідентифікації, який тісно пов’язаний зі вживанням мови, пісенної культури, а далі літератури, архітектури, мистецтва, то ось такий цілий архіпелаг відкривається, цілий всесвіт, для того, щоб через вишиванку можна це розуміти. І, якщо таким способом підходити, то ми ніколи не зробимо вишиванку банальною. Це складає надзвичайну цінність у будь-яку епоху, в тому числі у суперелектронну епоху 21-го століття», – впевнений Здіорук.

Сергій Здіорук

Музикант, лідер гурту «ВВ» Олег Скрипка розповів Радіо Свобода, що вишиванка для нього асоціюється в першу чергу з найближчим колом родини та друзів.

«Кажуть, що вишиванка – це генетичний код, можна РНК вишивати у візерунках вишиванки. Тобто це самоідентифікація. А з іншого, побутового змісту вишиванка – це свято. Їх вишивали дівчата, щоб вдягати на свято», – ділиться музикант.

Попри довгу історію національного одягу, Скрипка переконаний, що він цілком може виглядати сучасно.

«Вишиванка дуже сильно адаптується в сучасний одяг, в тому числі і в рок-одяг. Я навіть байкерів знаю, які такі байк-вишиванки носять. Вишиванка дуже добре адаптується і з джинсами, і з кросівками. Ми з «ВВ» багато їздимо по закордонах і я просто в сучасні модні магазини заходжу за кордоном, і вишиванки трапляються, в тому числі українські мотиви», – розповідає він.

Коментуючи явище так званого «вишиватництва» (за аналогією з російським «ватник», як називають прихильників бездумного фанатичного патріотизму), Скрипка зазначає, що без розвитку будь-яке явище стає синонімом відсталості.

Олег Скрипка (на передньому плані з дітьми) під час відзначення Дня Незалежності. Київ, 24 серпня 2011 року

​«Будь-яка річ із часом, якщо не має розвитку, якщо їй не давати якийсь імпульс вперед, зберігаючи свою форму, змінює сутність на протилежне. Така суть речей. Мабуть, те, що ми називаємо архаїкою – просто відбувається якийсь процес і воно перетворюється на якісь речі проти сучасного дня. Шароварщина була за радянських часів, і це просто застоялось і втратило свою сутність: ці пісні, танці, які шароварно виконувались, синтетичні червоні шаровари кольору радянського прапора, – воно вже не виконувало своєї сутності. Рецепт: тільки рухатись вперед, адаптувати під час і не боятися світу», – підсумовує співак.

Засновник та головний редактор журналу «Гетьман» Ігор Кравчук стверджує: символіка вишиванок набагато більш складна і таємнича, ніж прийнято думати.

«Я не схильний розглядати вишиванку просто як «червоне – то любов, а чорне – то земля», чи там дуб зелененький. Ні, там величезні символи сховані, величезні коди нашої нації. Це прекрасно, що є таке свято, яке привертає увагу до нашої вишиванки та кодів, які нам треба розшифрувати і розгадати», – каже він.

На думку Кравчука, основна робота для дешифрування попереду. А зараз вишиті сорочки залишаються візитівкою України.

«Вона буде залишатись довго, тому що вона є нашим кодом, нашим брендом саме українським. Повертаючись років на 50–70 тому: хто був у вишиванці – це був пароль, що ти українець», – згадує головний редактор.

Однак співачка, художниця з вишивки та волонтер Анжеліка Рудницька впевнена, що для промоції вишиванок можна було б зробити більше.

Анжеліка Рудницька

«Для мене великий біль, що в нас немає музею української вишиванки, українського рушника. Краще давайте створювати музеї, де можна акумулювати всі види, все розмаїття української вишивки. Цей музей має бути, як на мене, не пам’ятником, він має бути живим, інтерактивним, в ньому можна погортати якісь красиві орнаменти, дізнатись про регіони, побачити особливі автентичні речі», – пропонує вона.

Рудницька визнає, що останнім часом вишиванки утворили свій ринок, де їх виробляють конвеєрно, на машинках. З одного боку, міркує вона, це підважує традиції, з іншого – робить автентику більш доступною.

«Я сьогодні у вишиванці, але це дуже дорога вишиванка, кропітка робота, тонесенька тканина, і я не можу дозволити собі цю вишиванку багато разів прати. Тому я її бережу для якихось особливих моментів. А вишиту футболку я можу вдягати кожен день, можу в ній спати, їздити на гастролі, в якійсь подорожі. Мені в ній комфортно, гарно, зручно, чому ні. Але просто не треба це називати вишиванками», – уточнює художниця.

При цьому вона сподівається, що традиція вишивання з ростом комерції не зникне.

«Я впевнена, що українці не розучаться вишивати, але надзвичайно важливо, коли традиція передається від бабусі до онуки, від мами до доньки, до сина, тому що чоловіки – прекрасні вишивальники», –каже вона.

Загалом Рудницька переконана, що здатність зробити вишиванку закладена в кожному українцеві.

«Коли ви скаржитесь, що вишиванки надзвичайно дорогі і ви собі не можете дозволити – купуйте нитки і тканину і вишивайте самі вишиванки. Це буде найкраща, найдорожча, найунікальніша, найособливіша вишиванка, яку ви будете берегти як зіницю ока», – радить вона.

Ранковий ефір Радіо Свобода слухайте і дивіться на YouTube-каналі