(Рубрика «Точка зору»)
Очевидно, що в Україні антисемітизм не може толеруватися. Більше того, не можуть толеруватися будь-які форми ксенофобії.
Однак засуджуючи прояви антисемітизму і ксенофобії, не слід створювати враження, що ця «хвороба» притаманна українцям, має українське коріння, а тому треба його викорчовувати.
У ХХ столітті тавро антисемітизму на тілі нації з’явилося у травні 1926 року, коли у Парижі від куль агента московських спецслужб Самуеля Шварцбурда (Шварцбард) загинув один з керівників Української Народної Республіки Симон Петлюра.
Суд над Швацрбурдом, фактично, перетворився в судилище над українцями, яких представили як паталогічних антисемітів. Самого Шварцбурда суд не тільки амністував, а створив йому майже героїчний образ месника, який у такий спосіб відомстив українцям за так звані «єврейські погроми» під час визвольних змагань періоду УНР.
Головний Отаман армії і флоту Української Народної Республіки Симон Петлюра в місті Кам’янець-Подільському
Відтоді Москва образ Симона Петлюри, Українську революцію 1917–1921 років, українську державність УНР, Гетьманату і Директорії, а також національно-визвольного руху періоду ОУН і УПА висвітлює виключно у світлі «притаманного українцям антисемітизму».
Вже в цьому році у зв’язку із відзначенням на державному рівні сторіччя УНР російська влада підняла із нафталіну тему «антисемітизму в Україні» і з допомогою пропагандистських ЗМІ прив’язує його до сучасної української влади і політикуму.
У цьому легко переконатися, коли переглянете багатогодинні шоу на цю тему, що відбувалися практично на всіх російських каналах.
Треба визнати, що це має результат. Подобається нам це, чи не подобається, але до цього часу українцям не вдалося зруйнувати пропагандистські міфи про «антисемітизм» Петлюри і українського визвольного руху.
Незважаючи на те, що вже давно оприлюднені документи, які не тільки спростовують причетність Петлюри до погромів, але й засвідчують, що він докладав зусиль, щоб їх не було.
Наприклад, нещодавно Український інститут національної пам’яті оприлюднив звернення головного отамана війська УНР «До населення України», де він не просить, а наказує «більшовиків-комуністів та інших бандитів, що роблять єврейські погроми та нищать населення карати безпощадно і як один стати в оборону бідного замученого населення і через ваші військові суди розправлятися з бандитами негайно». (Джерело: ГДА СБУ Спр. 74760, т.10. - арк.5)
Звернення головного отамана війська УНР Симона Петлюри «До населення України»
Повідомлення про телеграму головного отамана військ УНР Симона Петлюри, датованої липнем 1919 року про те, що керівництво української армії веде рішучу боротьбу з тими, хто вчиняє погроми проти єврейського населення. Йдеться, зокрема, про необхідність «безпощадної боротьби» із більшовицькими провокаторами, які вдаються до «погромної агітації»
Сотник Окремого корпусу кордонної охорони УНР Семен Якерсон (1897–1944). Походив з єврейської міщанської родини Вінниці, юдей за віросповіданням. Був двічі поранений у боях за Україну
Старшини 1-го куреня 6-ї бригади Української Галицької Армії. У першому ряду сидить третій ліворуч Соломон Ляйнберг – колишній командир Жидівського пробоєвого куреня. 17 листопада 1919 року
Книга Соломона Ґольдельмана «Листи жидівського соціял-демократа про Україну. Матеріали до історії українсько-жидівських відносин за часів революції». Відень, 1921 року
Посвідчення Якова Оренштайна (1885–1942), видане МЗС Української Держави, 1918 рік. (Джерело: http://hadashot.kiev.ua) Яків Оренштайн – коломийський єврей, український патріот, один із найвідоміших книговидавців України першої половини ХХ століття. Казав про себе: «Я український накладовець жидівського роду»
У цьому, не вельми сприятливому для України контексті, слід сприймати не тільки заяву посольства США про «стурбованість проявами антисемітизму», але й інші «стурбованості», які надходять чи можуть до нас надійти.
Наскільки ситуація із так званим «антисемітизмом» загрожує Україні?
Її не можна применшувати, оскільки , як зазначалося, стереотипи, міфи і штампи, підживлені російськими і не тільки російськими ЗМІ, створюють тло, на якому виникає бажання звинуватити Україну і українців в «антисемітизмі».
Але ситуацію також не можна перебільшувати, оскільки реального ґрунту для антисемітизму в сучасній Україні не існує. Пригадайте ситуацію із спорудженням у Бабиному Яру пам’ятника визначній діячці ОУН Олені Телізі. Усі намагання розіграти на цьому «єврейську карту» шляхом звинувачення поетеси в «антисемітизмі» не знайшли підтримки не тільки в українських колах, а передусім у середовищі більшості єврейських громад, які шанують власну ідентичність, але з повагою ставляться до українських героїв.
У день відкриття пам'ятника у Бабиному Яру діячу ОУН, поетесі Олені Телізі (1907–1942). Київ, 25 лютого 2017 року
Антисемітизм, на мій погляд, скоріше зовнішній, а не внутрішній виклик для України.
На захисті України в нинішній війні з Росією
До відновлення незалежності України у 1991 році відповідь на цей виклик українці, на жаль, не змогли знайти. Але після 1991 року Україна як незалежна держава має цей виклик здолати.
Це не означає «відбілювання» власної історії. Та й потреби у нас такої не має. Це означає, що правду про історичне минуле України, в тому числі українсько-єврейських відносин, українці і світ мають сприймати крізь призму Української держави, а не в інтерпретації інших країн, як це інколи відбувається сьогодні.
Богдан Червак – голова ОУН
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Україна-Ізраїль: від Жидівського куреня УГА і загонів «Хагани» – до Єврейської чоти УДА
Український вимір Держави Ізраїль: два президенти і три прем’єри народилися на українській землі