Європейську пресу знову наздоганяють «демони» цензури, а працювати журналістом в деяких країнах співдружності стає навіть небезпечно, кажуть захисники прав журналістів. Нещодавні події в Мальті та Словаччині засвідчили, що представники преси, виконуючи свої обов’язки, можуть навіть поплатитися життям. І все це на тлі дебатів навколо феномену «фейків», «альтернативної правди» та інформаційного затуманення, джерела якого, зокрема, криються в кремлівських кабінетах.
Звільнення чотирьох журналістів національної телекомпанії у Словаччині потрапило під шквал критики з боку європейських правозахисників з організації «Репортери без кордонів», а також словацьких опозиційних сил та групи професорів університету Братислави.
Причиною позбавлення журналістів їхніх місць роботи стали підписи під відкритим листом із застереженнями про наростання політичного тиску на державні ЗМІ. Причому звільнення відбулися на тлі нещодавнього вбивства репортера-розслідувача Яна Куціака та його подруги, яке спровокувало в Словаччині масові протести ‒ найбільші з часів падіння Берлінського муру.
Портрет убитих у Словаччині журналіста Яна Куціака та його подруги Мартіни Кушнірової
І це при тому, що саме словаки тривалий час трималися осторонь, претендуючи на звання найбільш проєвропейської держави у євроскептичному регіоні Центральної Європи. Вони донедавна ретельно уникали суперечок із Брюсселем навколо верховенства права, на відміну від Польщі чи Угорщини, уряди яких критикують за посилення їхнього контролю над державними ЗМІ.
Власне, питання безпеки журналістів і захисту свободи слова в державах співдружності, так би мовити, «на повний голос залунало» минулого року на Мальті, після вбивства мальтійської журналістки-розслідувальниці Дафне Каруани Ґаліції.
В ЄС є тенденції до розмаїття обмежень свободи ЗМІ
Тривожні симптоми послаблення демократії у світі, популізм та збільшення соціальної нерівності супроводжують усе більші порушення свободи преси та «ненависті» (термін, використаний «Репортерами без кордонів») до журналістів. То в одній, то в іншій країні ЄС з’являються закони, що обмежують свободу преси – феномен, що протягом тривалого часу залишався невідомим для європейців, які з задоволенням давали уроки «свободи слова» решті світу. Натомість нині демони цензури та переслідувань журналістів, як свідчить реальність, знову активізувалися у цьому «притулку миру та демократії», кажуть захисники прав журналістів.
І хоча загалом ситуація із плюралізмом, розмаїттям та свободою преси в ЄС все ще залишається на належному рівні, ситуація, згідно із даними цьогорічного звіту «Репортерів без кордонів», демонструє великі розбіжності.
Традиційно на найвищих сходинках п’єдесталу – держави Скандинавії: Норвегія, Швеція і Фінляндія посідають відповідно перше, друге та четверте місця. Гарні результати і в німецькомовних державах: Швейцарія, Австрія і Німеччина посіли п’яту, одинадцяту та п’ятнадцяту сходинки, тримаючись поруч із державами Бенілюксу – Бельгією, Нідерландами і Люксембургом.
Тим часом Болгарія займає сто одинадцяте місце, випередивши у рівні свободи преси африканську Уганду. Задніх пасуть також Польща, Угорщина, Греція та Мальта. Італія відсунулася на сорок шосте місце. Десь посередині на 33-му місці рейтингу перебуває й представниця старої європейської демократії, Франція.
Разом із тим, вбивства Дафне Каруани Ґаліції та Яна Куціака засвідчили дві речі. З одного боку, загибель журналіста в ЄС є фактом доволі винятковим, тому й викликає дуже потужний потік емоцій серед громадян, на кшталт словацьких маніфестацій. З іншого, – що такі події досі не могли навіть виникнути в уяві пересічного європейця, а нині є реальністю.
Небезпечне сповзання
Убивства журналістів-розслідувачів стали свідченнями значно глибшої проблеми: в той час, коли демократія все частіше не має консенсусу між країнами ЄС, преса дедалі більше сприймається європейською громадськістю як корумпована, а журналісти мають все менше довіри. Цим нерідко користуються й деякі політики, вдаючись до звинувачень представників преси у розповсюдженні «фейків», назваючи їх «творцями підроблених новин». Найяскравішим прикладом цього є останні висловлювання французького лідера комуністів Жана-Люка Меланшона, який називає пресу «ворогом свободи висловлювань».
Висновки європейських експертів та аналітиків у сфері свободи преси дедалі частіше збігаються: ЗМІ перебувають у небезпеці, особливо у таких державах, як Угорщина та Польща, де з’являються законопроекти, що обмежують цю свободу, ‒ але також і в Іспанії, де криза в Каталонії дала поштовх для різких словесних нападів на журналістів у соціальних мережах.
Фахівці застерігають: жодна країна ЄС не захищена від викликів свободі преси, особливо тому, що і громадська думка і політики, на кшталт угорського президента Віктора Орбана, дедалі більше захоплюються авторитарними моделями таких держав, як Росія, Туреччина чи Білорусь.
Деякі з представників політичного класу об’єднаної Європи, схильні до російської чи турецької моделі влади, роблять спроби наслідування прикладів президентів Путіна чи Ердогана, які використовують державні засоби масової інформації – «Спутник», – або, як у випадку Туреччини, свою діаспору, щоб поширювати свої уявлення про суспільство.