Київ – 29 квітня в Україні відзначають 100-річчя проголошення Конституції Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР), яка вперше в історії України надала право національним меншинам на національно-персональну автономію та закріплювала право національних союзів на законодавчу ініціативу. Але радянський режим нищив етнічну самобутність людей – і дотепер в Україні існують проблеми національної ідентифікації і самих українців, і представників інших громад. Водночас, українські науковці та освітяни мають свої проекти, яким чином сформувати модерну українську націю, не знищивши її етноси.
Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР). Джерело ілюстрації: веб-сайт Всеукраїнської асоціації музеїв /
«Одна нація – багато народів», – такою бачать сучасну українську націю чимало громадян України, які є представниками різних етнічних спільнот.
І одне з головних завдань і суспільства, і влади України – активніше долучати національні громади до розбудови держави, цей процес має відбуватися паралельно з процесом утвердження ними своєї національної самобутності та вивчення мови та історії свого народу.
Це важливо, тим більше що чинне законодавство України, як свого часу Конституція УНР, надає національним спільнотам широкі права, зазначає дисидент радянських часів, громадський діяч, голова ВААД-Україна (Об’єднання єврейських громад України) Йосип Зісельс.
«Сучасне законодавство України – одне з найбільш прогресивних в Європі, якщо ідеться про захист прав національних громад. Але самі спільноти, які здавна проживають в Україні, унаслідок тривалої роз’єднуючої політики Російської імперії, а згодом СРСР часом досі орієнтуються не на Київ, а на Москву і продовжують жити у віртуальному просторі іншої держави», – пояснив Зісельс.
На його думку, сучасна система освіти в цілому, до якої належать і школи, і заклади вищої освіти, і науково-освітні центри, такі як музеї, має орієнтувати молодь на Україну як місце їхнього народження, розвитку і життя. На це спрямована також і Концепція державної етнонаціональної політики України, яка перебуває на стадії розробки і громадського та експертного обговорення, зазначає Зісельс.
Сучасна освіта: як із лози сплести молекулу?
Сплести з лози модель молекули, при цьому вивчаючи пісню українських білорусів, а тоді перекласти з української на кримськотатарську мову легенду про карпатських мольфарів – цілком реальний освітній план, вважають фахівці. Для цього необхідно об’єднати ті науково-освітні розробки і проекти, які успішно працюють в Україні. Такої думки дотримується керівник неурядового Фонду «Відкрита політика» Ірина Жданова. З ініціативи фонду, у карпатському високогірному місті Космач упродовж кількох років працює міжнародна «Зелена школа», де навчаються школярі з важкодоступних гірських областей.
«Переконана, що майбутнє – за інноваційною освітою, що українська школа має бути відкрита для досвіду інших країн-новаторів. Однак розвивати наукову, чи то інноваційну освіту необхідно, ґрунтуючись на українських традиціях, зважаючи на наші реалії», – упевнена Жданова.
Ще один варіант виховати патріотів України, які би при цьому знали і шанували своєї етнічні особливості, пропонують у міжнаціональному таборі «Джерела толерантності». Щороку у таборі збираються діти віком від 10 до 17 років, які представляють різні національні громади (включаючи українську) та отримують змогу ознайомитися з мовою і культурою тієї чи іншої громади, «зануритись» на день у життя іншої спільноти.
Музеї: «сховища» «мертвих речей» чи центри просвітництва?
Свою роль у процесі національної ідентифікації та інтеграції в українське суспільство відіграють музеї – своєрідні вмістилищем культурних надбань, створених мешканцями України від віддалених часів дотепер. Як зазначає директор Національного музею історії України Тетяна Сосновська, музей має всі підстави стати центром для наукового, творчого та освітнього об’єднання спільнот, що дасть молоді різного етнічного походження відчути себе громадянами Української держави.
«Я бачу, що молоді і не дуже молоді люди, які належать до різних етнічних спільнот, які не мають наміру емігрувати, які люблять ту землю, на якій народились вони самі та їхні предки – вони ідентифікують себе як громадяни України. Вони називають себе українцями, незалежно від етнічного походження. Ми маємо їм допомогти не загубити і плекати свою етнічну самобутність і водночас – залучати їх у державотворення України. У багатьох музеях у запасниках та в експозиціях є речі, які допоможуть у цьому, чи це вироби кримськотатарських майстрів, чи різьблені іграшки білорусів Полісся», – каже Сосновська у розмові з Радіо Свобода.
А творча команда Українського кризового медіа-центру запропонувала «відкрити музеї на ремонт», щоб перетворити їх зі сховищ «мертвих речей» на культурні і просвітницькі центри. Музей має бути «відремонтований» таким чином, щоб у ньому збиралися митці і громадські активісти, представники національних та релігійних спільнот і здійснювали наукову, освітню і просвітницьку діяльність. Так пояснює ідею музейного «ремонту» ініціатор проекту Леонід Марущак.
На сьогодні, проект запрацював на Донбасі, де питання національної ідентичності стоїть чи не найбільш гостро, і де молоде покоління лише починає вивчати історію своїх родин, краю і держави.