Марія Максакова розповіла про свій новий голос в Україні та погрози з Росії

Співачка, вдова екс-депутата Держдуми Росії Дениса Вороненкова, сама колишній депутат Марія Максакова не збирається звертатися до російського посольства в Києві. У цьому вона запевнила в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода. Співачка дебютувала на оперній сцені України – у Києві та Харкові ­– й здійснить тур ще кількома містами. Також Максакова викладає українською мовою і готується презентувати свій фонд. За словами Максакової, у неї в Україні все нове – життя, репертуар і співочий голос. Водночас вона оцінила підсумки розслідування Генпрокуратури України, що організатором вбивства Вороненкова є її колишній цивільний чоловік Володимир Тюрін і прокоментувала заяви генпрокурора Юрія Луценка і екс-депутата Держдуми Росії Іллі Пономарьова про можливу причетність генерала ФСБ у відставці Олега Феоктистова.

Олександр Лащенко: Пані Максакова, з прем’єро вас! 15 квітня, Національна опера України…

– Це вже була друга прем’єра. Тому що перша прем’єра в Україні була в Харкові.

– Так. «Дездемона». Про це ми теж поговоримо. Але в Києві – так.

– Але в Києві це був мій дебют.

– Ви ж українська співачка, митець... Ви ж українка, можна навіть сказати?

– Я навіть зараз викладаю українською.

– Тим більше! Як пройшло? Які ваші враження?

– Я була дуже захоплена. Тому що для мене це теж було щось таке складне – потрібно було не тільки співати гарно, а й теж спілкуватися. Там є діалоги, наприклад.

– Оксана, «Запорожець за Дунаєм» (хто не знає).

– Так. «Не того боюсь я, щоб хто не підслухав мого серця. Ні, я б рада одкрить його перед усім». І все це. Це було для мене важливо, щоб я зробила так, щоб це було органічно, щоб мені всі повірили, що я є Оксана.

Я дуже і дуже вдячна моїй професору – Марія Юріївна Стеф’юк, яка працювала зі мною півроку. І це була її ідея, щоб я спочатку співала Оксану, навіть таку хрестоматійну українську оперу, а вже потім все інше. І для мене це теж було так цікаво, все це вчити, вчити з нею. Вона для мене просто богиня! Коли вона пояснює, каже – все це цікаво. Коли вона відкриває трохи ще щось такого – свої діамантові ноти робить, то після того, я кажу: краще я буду мавпочкою і все це зроблю після вас.

– І «Дездемона» – це теж. Харківська сцена...

– «Дездемона» – це одна з найскладніших оперних партій для такого центрального сопрано, який є у світовому репертуарі. І 23 березня минув рік з того часу, коли вбили мого чоловіка. І 24 березня, через рік наступного дня, я співала цю першу прем’єру. І дуже вдячна харків’янам, і дуже вдячна Україні за те, що я у цей важкий день для мене стояла на сцені, працювала і думала про музику, про Верді, про майбутнє, а не тільки про горе, яке сталося у моєму житті.

– Ви сказали: майбутнє. Наскільки я знаю, ви не маєте українського громадянства. Так?

– Я маю постійну посвідку на проживання. Це дає можливість все життя прожити в Україні. І через 3 чи 4 роки це надає можливість також отримати громадянство України.

– Ви, до речі, в Маріїнському театрі виконували це, Оксана...?

– Ні.

– Це все нове для вас?

– У Маріїнському театрі я виконувала як меццо-сопрано. Я була примою. Я співала всі прем’єри, але я співала іншим голосом. Я співала мецо-сопрано. А коли ми почали працювати з Марією Юріївною Стеф’юк, вона сказала: для мене ви – сопрано. І крапка. Я трохи боялася, що станеться з моїм голосом. А потім пішов такий розвиток, що я дуже вдячна. Це для мене нове життя навіть, не тільки новий голос, а нове життя, новий репертуар.

– Ви згадували дати. 15 квітня. Два роки вже Вані – вашому з Денисом Вороненковим сину.

– Два роки. Переклад. І саме 15 квітня я переступила, зрештою, заповітний поріг київської опери, бажаний. Саме на день народження Вані. Йому виповнилося два рочки. З цієї нагоди ми взяли його до театру. Він з великим задоволенням дивився спектакль. Вийшов на сцену і подарував мені квіти. Більш того, його практично не можна було забрати зі сцени – йому так сподобалося. Він кричав: «Мамо, мамо!». Тому це було таке подвійне свято.

– Як Вані зараз? Маленький, звісно – два роки. Але така вже людина, формується…

– Він дуже відповідальний. Я також думала, що він нічого не повинен був усвідомити в 11 місяців, але все ж таки щось було.

– Коли сталася ця трагедія.

– Так. Все ж таки у нього був дуже тісний зв'язок з татом. Він дуже любив тата. Це було взаємно. І для мене це був найбільший біль – біль втрати, його втрати. Біль його втрати був для мене майже неподоланний. На жаль, я відчувала певний час, кілька місяців, як він переживає цю рану розлуки, втрату улюбленої, дорогої людини. І тільки зараз, напевне, я можу сказати, що так, він впорався. І він, не за віком, досить доросла, свідома, охайна, відповідальна дитина. Все зробить сам. Він дуже самостійний на свій вік. Абсолютно не капризує. Ось такий вже чоловік.

У мене є учні, з якими я займаюся тричі на тиждень. Але це знову ж по 1,5 години тричі на тиждень. Є суспільне навантаження і є моє улюблене дітище – це фонд.

– Так-так. Ви випередили моє наступне запитання. 15 травня буде презентація.

– Так, це найбільша радість, яка наразі на мене очікує. Справа в тому, що це, можливо, була найбільша мрія мого життя – створити ось цей віртуальний простір для музикантів віртуального професійного середовища. На відміну від усіх навіть інтернет-ресурсів, які існують на сьогодні, але які є архівом, це ж передбачає живе спілкування між меценатами, виконавцями. Ви можете скільки завгодно бути талановитим музикантом і займатися по 6-8 годин на день, але якщо ви не виходите зі своєї кімнати або ж виходите лише для того, щоб скласти іспити, про вас ніхто не довідається.

– Це сайт? Він уже існує?

– Mashamusic.com.ua. Я взагалі не хотіла «Маша». Мені подобалося «Марічка». Але після усіх текстів, які ми провели (були у тестовому режимі роботи з дітьми), вони сказали, що «Марія» – це якось дуже урочисто. «Марічка» – складно написати, вони починають плутати, яку літеру. А ось Mashamusic.com.ua – це у всіх вийшло добре.

– «Марічка Максакова» – це цікаво теж.

– Для мене це більш цікаво. Але сказали, що це буде ускладнювати. Ні, брати участь може взагалі хто-завгодно. Питання в тому, кого портал буде продюсувати, окрім всього іншого. А так там є різні форми участі. Дивлячись на те, що ви хочете. Можливо, ви є викладачем – там теж знайде свою нішу. Ви, можливо, є експертом. Ви, можливо, є меценатом. Ви, можливо, просто хороший, талановитий слухач.

– Трагічні події... 23 березня 2017 року. Ви вже коментували, давали зокрема інтерв’ю телеканалу «112 Україна». Ви сказали, що не сумніваєтеся, що висновки ГПУ в цьому розслідуванні, які Юрій Луценко озвучив, справедливі. І замовником цього вбивства був Володимир Тюрін. Звісно, слідство свої висновки зробило. Хоча не всі..., я так розумію, тільки один виконавець зараз в Україні під вартою перебуває?

– Двоє. Я відповім, якби хтось не полінувався, є розгорнуте інтерв’ю Павла Миколайовича Кононенка...

– Співробітника ГПУ.

– Так. Котрий очолював і очолює слідство. Він дав розгорнуте інтерв’ю газеті «Факти», де він виклав (я навіть не знала, що все це можна говорити – звісно, я як особа, яка постраждала, була ознайомлена з матеріалами), то, напевне, будь-хто зрозуміє, що жодного іншого... Тобто все очевидно. Все настільки цинічно, потворно.

Я навіть, чесно кажучи, не розумію, як я все це пережила. Тому що, окрім всього іншого, ці покидьки ще й винаймали квартиру безпосередньо у тому ж будинку, де ми проживали, впродовж місяця і спостерігали за нашими звичками. Все це зафіксовано камерами, свідками. Усіх цих людей знайшли і допитали. Всі ці факти у розпорядженні слідства. Чому все затягнулося? Були ще експертизи, результати яких були потрібні для того, щоб передати результати слідства вже до суду. Це, можливо, у травні відбудеться. Найймовірніше тих, кого, на жаль, не вдалося за запитом України допитати чи залучити до слідчих дій, будуть заочно.

А який лишається вибір? Якщо сусідня держава вважає за можливе покривати очевидного... Розумієте, якби це було тільки те, про що я довідалася вперше від слідчих в Україні. Звісно ж, я ставила питання. Усі прекрасно там знають, включно з моїми батьками. І коли я сказала своїй мамі, що а тобі не здається, що це він, то вона відповіла: я з самого початку так і думала. Розумієте, що коїться? Коли я задзвонила ще кільком людям, які очолюють деякі значимі структури... Тоді я сказала: ви можете мені дати відповідь на питання, тому що для мене це важливо. Так, це так!

– Володимир Тюрін?

– Так, це так! Про це всі прекрасно знають. Ну, що я можу сказати?

– Є дані (наведені «Українською правдою» заяви генпрокурора України Юрія Луценка і екс-депутата Держдуми Росії Іллі Пономарьова), от ви говорите, що такі «значимі структури» в Росії, – так чи інакше до цього має стосунок колишній голова служби безпеки «Роснефти», генерал ФСБ у відставці Олег Феоктистов. Це відповідає дійсності? Це правда?

– Я вам можу сказати те, що я дізналася від Дениса. Оскільки, звісно, з цією людиною я ніколи не була знайома. Коли я допомагала свого часу, вже не маючи взаємостосунків (маю на увазі Тюріна), уникнути ув’язнення доволі тривалого, напевне (і я це робила, напевне, дарма), на той час мені здавалося, що діти – як же ж так? Це була, звісно, дуже велика моя помилка, але вона, на жаль, вже друга після того, що я з ним зв’язалася. Так, я дійсно сприяла тому, щоб Тюрін познайомився з Феоктистовим. Була людина, яка їх познайомила. І цей зв'язок навіть дарма заперечувати – вони знайомі. Те, що Денис говорив про те, що його переслідують з 2007 року у зв’язку з розслідуванням «Трьох китів» і конфіскацією тих самих величезних коштів, після чого, власне, і були звільнені кілька десятків високопоставлених службовців ФСБ Росії, от після цього настала ось ця фаза помсти, яка ніяк не могла чомусь закінчитися.

– За вашою версією, ще до того, як ви з Денисом Вороненковим в Україну приїхали?

– Звісно. Вони фабрикували проти нього кримінальні справи. Не могли нічого зробити, тому що, по-перше, Денис був прекрасним юристом-правознавцем, доктором юридичних наук, професором. Він не такий дурень, щоб все те, що вони йому інкримінують... Був би це фейлетон, але, на жаль, з трагічним фіналом, який вони фабрикували.

Але чому, власне, сталося вбивство? Тому що юридично він був для них абсолютно недосяжним більше. Ніяк. Тому що вони не могли без порушення міжнародного права, без порушення юридичних стандартних процедур якимось чином не те, що подати його у міжнародний розшук, взагалі нічого не могли йому зробити. Тому що як громадянин України – будь ласка, в подібному випадку надсилайте ваше «нарозслідуване» слідство в Україну – нехай розглядається справа стосовно громадянина України. Але цього ж не можна показувати! Якби хтось міг прочитати вголос те, що вони там нарозслідували...

– У Росії?

– Звісно. Це можна тільки хіба що з естради, комусь з артистів розмовного жанру. Я думаю, що цей анекдот мав би великий успіх.

– З Росії до вас хтось виходить на контакт? Можливо, від самого Володимира Тюріна? Можливо, він сам особисто так чи інакше?

– Поки я не заблокували усіх тих, хто виходив зі мною на контакт від нього – так, вони там писали мені...

– Від нього особисто?

– Звісно.

– Особисто він не виходив на зв'язок до вас?

– Ні. Коли він зрозумів, що... Я ж дала інтерв’ю Малахову. Це ще сталося до того, як прокуратура прозвітувала щодо результатів. Судячи з того, як я висловлювалася, схоже, вже було зрозуміло, що я про все знаю. Мало того, що я про все знаю, я піду до кінця...

Коли це все відбувалося, я хочу вам сказати, що українське слідство – це взагалі люди, які, безумовно, дуже уважні, вони – приголомшливі професіонали, вони дуже делікатно поставилися до мого горя. Вони зачекали, поки я змогла приходити на допити. Коли з’ясувалося все те, що з’ясувалося. Вони знали, що я впевнена і розумію, що слідство говорить мені правду. Але вони також розуміли, що якщо я підтримую версію слідства, я в певній мірі опиняюся під ударом і ризикую, напевне. Я казала: напевне, так, ви маєте рацію, що це ризик, але взагалі у мене вбили чоловіка! І отримую після цього смс... «Час такий короткий», – пише він мені...

– Володимир Тюрін писав?

– Так. «Не бісися». «Знаєш – живи». «А взагалі тебе і твою дитину ми раді прийняти».

– Це після вбивства Дениса Вороненкова, так?

– Так.

– Звісно, в екстрадицію пана Тюріна дуже складно вірити з Росії?

– Знаєте, зараз так все турбулентно. Там може статися все, що завгодно.

– Його адвокат категорично заперечує причетність Тюріна до загибелі Дениса Вороненкова.

– Розумієте, є таке...

– Сергій Біляк.

– Він спочатку захищав Лимонова, потім він був в ЛДПР. Я його не можу назвати не успішним адвокатом. Він знає свою справу, безумовно. Але це людина, яка (як вам пояснити?) прагне епатажу і відволікання уваги на непотрібний об’єкт. Вони всі прекрасно знають, включаючи Біляка, що Тюрін, звісно, є замовником вбивства. Ну, побачите, як буде. Розумієте, коли злочинці і обдурені ними ж стоять в глухій обороні... Я не знаю, скільки вони це продовжуватимуть робити. Ще безліч злочинів інших, які вони покривають так само і роблять вигляд, що це не вони. А ви про все брешете! А «іхтамнєт»! Розумієте?

– «Іхтамнєт» – відома фраза.

Звісно, це не таємниця. Офіс Радіо Свобода – в самісінькому центрі Києва. Ви, звісно, не одна сюди прийшли. Не лише з вашою шановною помічницею, завдяки якій ми весь ваш подальший розклад гастролей по Україні озвучили, а й з державною охороною.

– Спасибі велике! Я дуже вдячна державі Україна, я дуже вдячна Петру Олексійовичу Порошенку, тому що на той момент, коли він особисто ухвалив рішення надати мені охорону, я думаю, що це була ключова подія у моїй долі. Якби цього не було зроблено, знаючи мій характер, що я все рівно йшла би і йшла би до кінця, я думаю, що ризики для мого життя були надвисокими. Мені ж кричали з телеефірів, мені ж «радили»: «Біжи хутко до російського посольства!» «Біжи! Тебе тільки там...». Я думаю, як Клеопатра у килимі – було все можливим. Я потім розповідала б, як я не «бігала» у російське посольство.

Тому ще раз хочу подякувати. Я дуже щаслива, не дивлячись на все те, що сталося, маю гідне життя, я можу не брехати. Я цього ніколи не робила і не стала б робити. Але просто моя позиція, напевне, коштувала би мені життя. А так я можу... Ось сьогодні розквітають каштани, у мене підростає син, у мене прекрасні учениці, я співаю по усій Україні. Мені від цього дуже радісно. Я можу сказати, що за рік досить вдало, скажімо, інтегрувалася у суспільство. Я із задоволенням вивчила українську. У мене програма українських пісень. Навіть фонд радіо пропонує мені їх записати.

Тобто це зараз не таким є популярним. А раніше було, як моя бабуся свого часу, до речі, коли її також через її безпартійність і все таке інше вигнали з «Большого театра», вона розпочала програму народних пісень з оркестром Осипова, з оркестром Некрасова, об’їхала на той час весь СРСР, звісно, і в Києві була, вона стала в рази популярнішою, ніж співала просто оперу, за рахунок народних пісень. І багато в чому ім’я змушує повторювати долю.

– Пані Максакова, яким не був би професіоналізм в українських спецслужб, на жаль, Дениса Вороненкова не вдалося врятувати. Хоча охоронець вбив самого кілера. Вам загрози з Росії зараз надходять?

– Вони періодично. Як тільки я щось скажу в черговий раз неприємне, то вони відразу – весь Messenger покривається відразу цими усіма. Як тільки трішки спокійніше – менше, але все рівно йдуть.

Але ви зрозумієте, Денис не прислуховувався до рекомендацій в такій мірі детально. Тобто я виконую протокол і вважаю, що у тому вигляді, як ми наразі працюємо... Навіть президента Кеннеді, кого завгодно можна. Так?

– Я про це й кажу…

– Але питання пильності і уваги до тих рекомендацій, які дає вам ваша охорона. Мої, я вважаю, просто абсолютно видатні хлопці, які зі мною працюють, які дуже делікатні, чуйні, розуміють специфіку моєї діяльності. Їм, звісно, складно, коли я виходжу на сцену, коли вони змушені вглядатися у залу, дивитися, що там відбувається... Це, звісно, складний досвід роботи для хлопців.

– Але у посольство Росії ви досі звертатися не збираєтеся?

– Ні-і-і!

ПОВНІСТЮ РОЗМОВА З МАРІЄЮ МАКСАКОВОЮ – У ВІДЕОВАРІАНТІ ІНТЕРВ’Ю