Чи «фінансує» уряд України антисемітизм? Реакції на заяву 57 конгресменів США

Як відреагували представники державної влади і єврейських організацій на лист-звернення 57 конгресменів США до Державного департаменту Сполучених Штатів, у якому Україну і Польщу звинувачують у «фінансуванні антисемітизму»? Чим пояснюють в Україні появу такого листа і на які відмінності між Україною і Польщею вказують?

На офіційному сайті американського конгресмена Ро Ханни 25 квітня 2018 року був оприлюднений лист-звернення до виконувача обов’язків державного секретаря США Джона Саллівана. Під листом стоять підписи 57 конгресменів, які представляють обидві головні партії Конгресу США. Лист також надіслали послам США в Україні та Польщі.

Конгресмени звернулися до Держдепартаменту США з проханням про дипломатичний тиск на Україну та Польщу через «фінансований державою» антисемітизм.

«Ми закликаємо вас приєднатися до нас та правозахисних організацій у боротьбі проти антисемітизму, ксенофобії та всіх форм нетерпимості, закликавши польський та український уряди однозначно відкинути спотворення Голокосту та вшановування нацистських колабораціоністів і повністю розслідувати антисемітські злочини», – мовиться у зверненні.

Проявом антисемітизму і уславленням нацистських колаборантів в Україні, на думку конгресменів, є «проупівська кампанія 2017 року» українського Інституту національної пам’яті під керівництвом Володимира В’ятровича, перейменування вулиць на честь Бандери та Шухевича, а також діяльність «неонацистського батальйону Азов», який, на думку сенаторів, прямо пов’язаний із міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим.

Радіо Свобода зібрало реакції представників державної влади України, єврейських та інших моніторингових організацій на лист-звернення американських конгресменів.

Позиція Міністерства внутрішніх справ у відповідь на інформаційний запит Радіо Свобода:

Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков

У МВС України здивовані та рішуче спростовують закиди окремих членів Конгресу США щодо начебто існування в Україні державної політики антисемітизму та заперечення Голокосту.

Позиція міністра внутрішніх справ України щодо будь-яких проявів дискримінації, зокрема, за ознаками національної, релігійної або етнічної належності, добре відома та неодноразово оприлюднювалась у медіа.

Арсен Аваков вважає неприпустимим, щоб у сучасній Україні будь-кого з українських або іноземних громадян дискримінували, залякували або переслідували через належність до іншого віросповідання, нації або культури.

Всі такі злочинні прояви отримують принципову і швидку реакцію правоохоронних органів.

Так, у жовтні 2017 року Національною поліцією України було викрито і притягнуто до кримінальної відповідальності організоване злочинне угруповання, яке протягом 2016–2017 років здійснювало напади на дипломатичні установи, іноземні організації, пам’ятки архітектури і культові споруди на території держави з провокативною метою підриву дружніх відносин України з іноземними партнерами, зокрема, США, Польщею, Угорщиною, Ізраїлем.

На рахунку цієї кримінальної групи, координація дій якої відбувалася з території Російської Федерації, загалом 7 злочинних епізодів: осквернення синагог та пам’ятників, організація вибухів на території посольств, консульств, у місцях релігійного паломництва та публічних місцях. Злочинна діяльність цієї групи припинена, її члени арештовані та притягуються до кримінальної відповідальності.

МВС також рішуче спростовує закиди на адресу військового підрозділу, який у листі конгресменів названо «неонацистським батальйоном Азов», та інформує, що добровольчий підрозділ «Азов» є окремим загоном спеціального призначення у складі військової частини № 3057 Східного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Цей професійний підрозділ є одним з найбільш вмотивованих та боєздатних, з першого дня збройної агресії Росії протистоїть їй на фронті, захищає суверенітет і територіальну цілісність нашої держави, функціонує у чіткій відповідності до законів, бойових та дисциплінарних статутів військових формувань України та має героїчну переможну історію, зокрема звільнення від проросійських окупантів міста Маріуполя.

Викликає також подив, чому група американських конгресменів згадує у своєму зверненні до Держдепартаменту США міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова, зокрема, саме після завершення його змістовного та вдалого візиту до Сполучених Штатів. Під час нього відбулася низка зустрічей високого рівня міністра з керівництвом Державного департаменту США, переговорів із конгресменами та сенаторами, підписано із директором ФБР рамкову угоду про співпрацю. Під час цих переговорів американська сторона висловлювала підтримку процесу реформ МВС України та підпорядкованих структур, який здійснює міністр Аваков.

Міністерство внутрішніх справ України готове надати нашим партнерам усі необхідні роз’яснення. Сподіваємось, що Державний департамент США відреагує на звернення групи конгресменів та відповідним чином поінформує їх щодо позиції української сторони з цього приводу.

Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті:

Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті

Як на мене, це такий кричущий зразок некомпетентності із свідомим спотворенням інформації. Дуже дивно, що така кількість поважних американських політиків поставила свій підпис під таким документом.

Наведу кілька конкретних прикладів. Коли прикладом вшанування колабораціоністів називають в’язня нацистського табору Заксенгаузен Степана Бандеру або Романа Шухевича, який із 1943 року очолював один із наймасштабніших антинацистських рухів спротиву в окупованій Третім рейхом Європі, то це свідчить тільки, як мінімум, про низький рівень знань тих людей, які поставили свій підпис.

Згаданий у цьому листі Інститут національної пам’яті, який я маю честь очолювати, як приклад нашої нібито пронацистської чи колабораціоністської пропаганди названо нашу інформаційну кампанію, присвячену Українській повстанській армії. Це цілковите перекручення. Ця інформаційна кампанія складалася з двох виставок «УПА: відповідь нескореного народу», і одна з цих виставок якраз розповідала про масову антинацистську боротьбу Української повстанської армії. Один зі стендів цієї виставки розповідав, зокрема, про євреїв, які в лавах УПА боролися проти нацизму, а потім боролися проти комунізму.

Ще так само є повною мішаниною спроба прирівняти українські закони, ухвалені в рамках декомунізації, з тими законами, які ухвалені у Польщі. Чомусь говориться про закон «Про героїзацію УПА». Такого закону не існує, є закон про правовий статус учасників боротьби за незалежність. Там УПА згадується серед інших кількох десятків організацій, але там жодних спроб героїзації там немає. Там навіть слова «герой» чи «героїзація» у цьому законі немає. Цей закон тільки визначає, що люди, які належали до цих організацій, ставили своєю метою і докладали зусиль для того, щоб створити незалежну Україну.

Так само безпідставною є проба показати, що українські і польські закони щодо національної пам’яті є тотожні. На відміну від польського закону, український закон не містить жодних санкцій, тим більше кримінальних санкцій, як у польському законі, до тих людей, які мають якусь іншу думку щодо УПА чи Голокосту. Свідченням тому є те, що уже три роки після ухвалення цього закону в Україні тривають дуже цікаві й бурхливі дискусії за участю істориків – українських і закордонних, і політиків, і громадян.

Тож, підсумовуючи, я дуже здивований цим листом. Однозначно, що цей лист швидше є якимось відлунням радянської чи російської пропаганди, аніж відображенням реальної ситуації в Україні.

Йосип Зісельс, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України, співголова Асоціації єврейських організацій та громад України:

Йосип Зісельс, співголова Асоціації єврейських організацій та громад України

​Ця заява є дуже дивною для мене. Вона в черговий раз показує, що не всі конгресмени США, на жаль, обізнані в історії України чи в історії Польщі. Вони часом чинять щось тому, що хтось це лобіює. У США є спеціальні фірми. Платиш їм гроші, і вони лобіюють ту чи іншу заяву, збирають підписи сенаторів чи конгресменів, і потім ця заява виходить ніби ініційована самими конгресменами. Тому не варто аж багато уваги на це звертати.

Але з іншого боку, проблема дуже серйозна, бо є це непорозуміння, яке треба якось подолати. Я колись пропонував свою поправку, намагався її через «Народний фронт» провести до парламенту. Йдеться про закони про декомунізацію, адже зрозуміло було, що вони викличуть незадоволення, наприклад, у Польщі і в інших колах.

Я пропонував, що усі учасники національно-визвольних змагань отримають статуси «учасників змагань» за винятком тих, хто судом визнаний учасником воєнних злочинів. Думаю, це задовольнило б і польську сторону, і єврейську, і інші кола.

На жаль, поправка не отримала належної підтримки, її навіть не подали.

Ми ж, за час життя у незалежній Україні, змінили свій формат розуміння української історії, у нас змінилася історична пам’ять, і вона вже впливає на формування нашої української ідентичності як громадян політичної нації, яка крокує до Європи. Звісно, що цей рух не може бути без помилок чи непорозумінь.

Але, так чи інакше, ми повинні з цим працювати. Кожна етнічна група, яка жила і діяла у цьому регіоні, повинна у першу чергу зрозуміти проблеми власної історії: що вони робили доброго, що поганого, як вони ставилися до інших народів. Ось таке проходження через рефлексію власної історії, через певний катарсис, привело б до порозуміння з іншими народами. Тоді нас би краще розуміли і в Америці, і в інших країнах.

Едуард Долинський, директор Українського єврейського комітету:

Український єврейський комітет вітає лист американських законодавців. Ми вже давно і наполегливо намагаємося звернути увагу українського суспільства на тривожну ситуацію з ростом антисемітизму та викривлення історії Голокосту. Ми вважаємо, що цей лист приверне увагу не тільки Державного департаменту США, але й українського керівництва і суспільства.

Діяльність В’ятровича стала однією з головних причин цього звернення. Його інститут (Український інститут національної пам’яті – ред.) не тільки посварив нас із Польщею, але й стане причиною конфлікту із Сполученими Штатами й Німеччиною, які не будуть толерувати героїзацію воєнних злочинців.

В’ятрович вже дискредитував себе в науковому світі, і зазнає ізоляції міжнародної.

В’ячеслав Ліхачов, голова Групи моніторингу прав національних меншин, дослідник правих рухів:

В’ячеслав Ліхачов, голова Групи моніторингу прав національних меншин

Я не знаю, що змусило американський конгресменів звернутися до проблеми антисемітизму в Україні (і Польщі) саме зараз. З одного боку, в світі дійсно існує підвищений інтерес до чутливих питань історичної пам’яті, пов’язаний з Другою світовою війною, з іншого боку – я точно знаю, що коли схожий лист з’явився попереднього разу – це було у 2013 році, – він був ініційований лобістськими групами, що отримували кремлівське фінансування.

В Україні починається виборча кампанія, і дискредитація в очах міжнародної громадськості проукраїнської політики пам’яті (а вже досить очевидно, що ця тема буде важливою, зокрема, для кампанії персонально Петра Порошенка і його політичної сили) є важливим завданням Росії.

Питання про державну політику пам’яті у Польщі, де при владі перебуває правоконсервативна коаліція, останнім часом дійсно перебуває у фокусі уваги міжнародної громадськості. Натомість в Україні зараз не відбувається нічого такого, що викликало б занепокоєння, яке, наприклад, в якомусь сенсі могло бути доречним на момент ухвалення так званих законів про декомунізацію.

Зрозуміло, ні про яку підтримку антисемітизму на державному рівні в країні, де прем’єр-міністр – єврей, а президент просив вибачення в Кнесеті Ізраїлю за участь у Голокості українців (чого не робив ні Янукович, ні Ющенко), не може бути й мови.

Зрозуміло, в українській політиці пам’яті, і в діяльності конкретно державного Інституту та його директора, є до чого причепитися. Небездоганно виглядають деякі поширювані інститутом на гроші платників податків матеріали. Однак порівняння з Польщею, на мій погляд, у даному контексті недоречне. Хоча б тому, що це Україна зараз перебуває у стані збройної боротьби за свою незалежність проти агресора, а не Польща.

У цій ситуації природним виглядає звернення до історичних зразків рішучості у відстоюванні ідеї української державності, навіть якщо ідеологія конкретних борців за українську ідею з перспективи XXI століття виглядає недемократичною.

Що ж стосується полку «Азов», то спеціальна його згадка в листі конгресменів виглядає зайвою. Це питання вже згадувався в контексті військової допомоги Україні і по ньому, нагадаю, уже ухвалене рішення – зброя та інша допомога, яка фінансується за рахунок бюджету США, не повинна дійти до цього конкретного підрозділу.

Дійсно, у мене є дані, що дозволяють стверджувати, що, принаймні на початковому етапі існування «Азова», щодо новобранців здійснювалася ідеологічна індоктринація (первинний інструктаж – ред.), яка приводила, зокрема, і до антисемітських ексцесів. Втім, упевнений, що сенаторам ці конкретні факти не відомі.

У будь-якому разі, на мій погляд, слід розділяти «Азов» як одну зі складових української системи оборони і політичні структури, створені на основі горизонтальних зв’язків ветеранів цього підрозділу, які експлуатують його бренд. Ці політичні сили, на мій погляд, деструктивні і шкідливі українському суспільству.

«Азов» як полк Національної гвардії заслуговує підтримки не менше, ніж будь-які інші збройні формування, що беруть участь у відсічі російській агресії.

Щоб уникати таких ситуацій, державі важливо проводити активну інформаційну політику, спрямовану на роз’яснення української позиції в історичних і актуально-політичних питаннях на Заході. У нас немає таких ресурсів, які є у Росії, але у нас ще є певний кредит довіри. Необхідно пам’ятати, що демократичне міжнародне співтовариство – наш союзник, але його підтримкою необхідно дорожити. Ця підтримка не надається Україні «за замовчуванням», її необхідно постійно підтримувати, щоб не довелося завойовувати заново.

Але ще більше значення мають не історичні питання, а практичні дії влади сьогодні. Зокрема, необхідно ефективно розслідувати будь-які злочини на ґрунті ненависті, і не тільки стосовно євреїв, але і стосовно, наприклад, ромів або представників ЛГБТ-спільноти, і притягати винних до відповідальності.

Віталій Портников, публіцист, радіо- і телеведучий:

Віталій Портников, публіцист, радіо і телеведучий

Можна, звичайно, засуджувати конгресменів і говорити про їхню низьку компетентність. Але конгресмен не зобов’язаний бути компетентним в усьому. Проблема – не у їхній компетентності, проблема в українській ефективності. Ми не ведемо відповідної лобістської й роз’яснювальної роботи, яка б мала впливати на громадську думку у США. Не пояснюємо, що Бандера і Шухевич пов’язуються у сучасній українській свідомості із опором більшовизму, а не із колаборацією, а «Азов» – із захистом Маріуполя, а не із радикальними поглядами.

Всім цим потрібно займатися – і суспільству, і державі. Займатися, втім, не заплющуючи очей і на історію, і на реальність. Ми не можемо викреслювати з власної свідомості чорних сторінок з історії ОУН, УПА та з життя їхніх очільників – і сподіватися, що інші це також зроблять. Ми не можемо не помічати радикалізму певних представників середовища «Азова» – і сподіватися, що інші це також не помітять. Заява конгресменів може не подобатися, вважатися необ’єктивною. Але це – важливий сигнал.

Час ставати дорослими. І наша війна не може бути вічним виправданням того, що ми не дорослішаємо, навпаки – вона має сприяти нашій зрілості, виваженості і вмінню не сприймати світ виключно у чорних чи білих фарбах.

Під час Мегамаршу вишиванок в Одесі, 20 травня 2017 року

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

В’ятрович: заява конгресменів США про «антисемітизм» в Україні є некомпетентністю та перекрученням

Кому вигідно звинувачувати українців в антисемітизмі?

Український вимір Держави Ізраїль: два президенти і три прем’єри народилися на українській землі​

Для чого Петлюру звинувачували в єврейських погромах?​

Антисемітизм і вигода Кремля: коли Україна – приклад для Європи

Повідомлення про телеграму головного отамана військ УНР Симона Петлюри, датованої липнем 1919 року про те, що керівництво української армії веде рішучу боротьбу з тими, хто вчиняє погроми проти єврейського населення. Йдеться, зокрема, про необхідність «безпощадної боротьби» із більшовицькими провокаторами, які вдаються до «погромної агітації». ЩОБ ПРОЧИТАТИ текст цього артефакту, у вигляді листівки (29×40,5 см.), виданої Міністерством преси УНР, відкрийте її у великому форматі, натиснувши на зображення​.