Вірменський парламент голосуватиме за кандидатуру нового прем’єр-міністра 1 травня на тлі протестів, що тривають вже майже два тижні. Стало відомо, що виконувач обов’язків віце-прем’єра Армен Ґеворкян перебував у Москві для проведення консультацій. А головний опозиціонер – Нікол Пашинян – провів переговори в Єревані з представниками Росії. Якою взагалі є роль Росії і ставлення до неї з боку різних вірменських політичних таборів? Чи можна говорити про політичне фіаско Кремля у Вірменії через відставку Сержа Сарґсяна з посади прем’єра раніше цього тижня?
Виконувач обов’язків віце-прем’єра Армен Ґеворкян, як помітили міжнародні агентства новин, вочевидь, прагне заручитись підтримкою Кремля на тлі нової хвилі протестів і за кілька днів до голосування за кандидатуру нового прем’єра у вірменському парламенті, призначеному на 1 травня.
Оглядачі також попереджають, що поглиблення кризи може дестабілізувати Вірменію, яка є союзником Москви, і має давню територіальну суперечку з сусіднім Азербайджаном.
Росія також має військову базу у Вірменії і президент Росії Володимир Путін у середу закликав до стриманості, коли говорив телефоном із новим вірменським президентом Арменом Сарґсяном, який все ж має радше представницькі функції.
Путін, за повідомленням кремлівської прес-служби, закликав «усі політичні сили в цій країні продемонструвати стриманість і відповідальність» для того, аби покласти край політичній кризі якнайшвидше.
Президент Вірменії Армен Сарґсян під час інтерв’ю Вірменській редакції Радіо Свобода. 26 квітня 2018 року.
Опозиція теж зустрічалась з росіянами
Російське посольство в Єревані повідомило у середу, що представники Росії зустрічались з лідером протестів, опозиціонером Ніколом Пашиняном.
Я тримав запевнення, що Росія не втручатиметься у внутрішні справи ВірменіїНікол Пашинян
Зі свого боку Пашинян повідомив, що під час зустрічі з російськими представниками отримав запевнення, що Москва не втручатиметься у політичну кризу у Вірменії.
«Я мав зустріч з представником з Москви і отримав запевнення, що Росія не втручатиметься у внутрішні справи Вірменії», – сказав Пашинян на мітингу своїх прихильників на Республіканській площі в центрі Єревана.
Нікол Пашинян виступає на мітингу опозиції в центрі Єревана. 26 квітня 2018 року.
Російський фактор у вірменських протестах
Російська офіційна реакція на вірменські протести зводиться до невтручання. Скажімо, голова Держдуми В’ячеслав Володін назвав відставку Сержа Сарґсяна, якого вважають близьким до Кремля, «внутрішньої справою» Вірменії.
Мирне падіння політика, який хотів залишатися при владі в наступні роки, є ляпасом по обличчю зовнішньої політики МосквиDeutsche Welle
Як зазначає сайт Deutsche Welle, вже багато років «Москва спостерігає за подіями в сусідніх країнах з неспокоєм, вказуючи пальцем на західне втручання. Нині схожий сценарій розігрується у Вірменії, яка є особливо близьким російським союзником у пост-радянську добу».
«Мирне падіння політика, який хотів залишатися при владі в наступні роки, є ляпасом по обличчю зовнішньої політики Москви», – пише сайт, додаючи, що Кремль, імовірно, недооцінив силу розчарування вірменського народу в Сержі Сарґсяні.
Але експерт з питань Кавказу Томас де Вааль на сайті Центру Карнеґі закликає не сприймати будь-яку пост-радянську революцію як таку, в якій йдеться про геополітику Росії.
Часом, як у Вірменії, антиурядові протести є лише антиурядовими протестамиТомас де Вааль
Часто, зазначає він, коли скидають лідера внаслідок вуличних протестів в будь-якій приязній до Росії пострадянській країні, то аналітики від Вашингтона до Москви роблять висновки швидше, аніж хтось вимовить «Джордж Сорос», якого багато російських політиків таврують як «спонсора» «кольорових революцій» на пострадянському просторі.
«Але часом, як у Вірменії… антиурядові протести є лише антиурядовими протестами», – пише експерт в статті, яка так і називається: «Часом вірменські протести є лише вірменськими протестами».
Відтак, відставка Сержа Сарґсяна з посади прем’єра 23 квітня, на думку де Вааля, не повинна давати підстави для очікування якихось наслідків поза кордонами Вірменії, «не повинні ми і розглядати це як ознаку російського занепаду чи підставу для потенційного російського втручання».
Де Вааль додає: «Максимум – це ознака того, що пострадянські режими не є в безпеці, як виглядають на відстані, і що старі режими в регіоні здатні мирно впасти без жодного поштовху ззовні».