Сто років тому, у квітні 1918 року, армія УНР звільнила Донбас від російсько-більшовицького війська. Як армії Української Народної Республіки вдалося вибити російсько-більшовицькі війська з території Донбасу? Чи вважали місцеві військо полковника Армії УНР Володимира Сікевича «своїм»? І чи доречні паралелі з нинішньою війною України з Росією? Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії розповіли історик, співробітник Українського інституту національної пам’яті Максим Майоров та політолог, випускник історичного факультету Донецького національного університету Станіслав Федорчук.
– Донбас першим прийняв удар від більшовиків під час подій 1918 року. Як до таких прибульців ставилися місцеві? Чи можна проводити паралелі з колабораціонізмом, який ми спостерігали у 2014 році?
Як тоді, так і зараз війна мала гібридний характерМаксим Майоров
Максим Майоров: Тут можна провести чіткі паралелі. Як тоді, так і зараз війна мала гібридний характер. Окупація території Української Народної Республіки більшовицькими військами відбувалася поряд із шаленою агітацією. Вона була доволі успішна у робітничому середовищі. І частина робітництва приєдналася до більшовицьких загонів, які потім окуповували решту України.
Але там був і спротив, були окремі формування, які під час більшовицької окупації вели партизанську війну і пізніше допомогли армії УНР визволяти Донбас.
Інспекція генералом Приходьком Дорошенківського полку під Бахмутом, травень 1918 року
– Чи можна у відсотках приблизно уявити популярність більшовиків, армії УНР серед населення Донбасу?
Більшовицька політика вже у перші місяці призвела до недовіри багатьох робітників місцевого населенняМаксим Майоров
Максим Майоров: Я не знаю чи буде коректно порівнювати настрої. Тоді настрої розхитувалися маятникоподібно. Вони дуже різко і кардинально змінювалися. У часи успіхів більшовиків, коли почалася окупація Донбасу, а це ще кінець 1917 року, вони змогли завоювати значну підтримку на свою користь. Але більшовицька політика вже у перші місяці призвела до недовіри багатьох робітників місцевого населення. Через терор, який розгорнули більшовики, через те, що кістяк армії, який прийшов із Росії, поводив себе як завойовник, як окупант. Це породжувало певний спротив.
Ці події одразу призвели до занепаду промисловості на Донбасі, зупинялися великі підприємства. Коли українська армія повернулася на Донбас у квітні 1918 року, вона застала підприємства у стані занепаду. Знадобився певний час, щоб відновити ситуацію, запустити промислові потужності.
– На чому трималася популярність більшовиків на Донбасі? Які тези пропаганди та критики УНР з боку більшовиків ви б назвали?
Максим Майоров: Більшовики використовували стандартну риторику. Вона була багато у чому зорієнтована, в першу чергу, на пролетаріат, на робітничий клас. Більшовики звинувачували УНР у тому, що вона контрреволюційна, що вона не збирається вирішувати соціальні, земельні питання, що вона виступає проти робітництва.
Більшовики почали війну проти України через те, що вона відмовилася підтримувати більшовицькі зусилля з окупації ДонуМаксим Майоров
Безпосереднім сусідом на Донбасі тоді була область війська Донського. Устрій більш консервативного Дону породжував певні конфлікти з місцевим населенням, з робітниками Донбасу. А більшовики зображали УНР спільницею Дону, єдиного контрреволюційного фронту. Дуже багато людей були задурманені цією пропагандою.
Але з самого початку Дон був першим ворогом більшовиків і першою жертвою більшовицької навали. Більшовики почали війну проти України через те, що вона відмовилася підтримувати більшовицькі зусилля з окупації Дону.
Україна бажала мирного розвитку, з тими ж більшовиками, донцями, з іншими представниками регіонів колишньої Російської імперії. Це не влаштовувало більшовиків, тому що вони вважали, що можуть претендувати на територію всієї Російської імперії та прагнули всесвітньої революції.
– Тоді більшовики апелювали до того, що УНР – реакційна організація, а більшовики провісники майбутнього?
Максим Майоров: Більшовики представляли ситуацію, що там сидять мало не монархісти. Усі негативні асоціації, які були у населення з царським режимом, вони намагалися приписати своїм опонентам, у тому числі УНР. Зараз сучасна історіографія розглядає УНР більш як ліву, соціалістичну.
Максим Майоров, співробітник Українського інституту національної пам’яті
– Тоді пани, сьогодні фашисти. Вчора на замовлення Міністерства інформаційної політики у мережі з’явився ролик про те, як сто років тому УНР звільняла Донбас. Там пролунала фраза: «Володимир Сікевич пішов звільняти український Донбас». З яких причин історики вважають цю землю українською?
У Східній Україні українці складали більшість населення двох губерній: Катеринославська і Харківська. За межами цих губерній в усіх напрямках також жили українціМаксим Майоров
Максим Майоров: Керівництво УНР і пізніші уряди мали своє бачення вирішення територіального питання колишньої Російської імперії.
Основною підставою для створення спочатку автономної, а потім незалежної держави була наявність компактного розселення українського народу в Російській імперії.
Етнографічні дані, картографії чітко показували межі розселення українців. Це було взято за основу. У Східній Україні українці складали більшість населення двох губерній: Катеринославська і Харківська. За межами цих губерній в усіх напрямках також жили українці.
Діалектологічна карта України із брошури Всеволода Ганцова «Діалектична класифікація українських говорів» 1923 року. Джерело: infodon.org.ua
У Третьому Універсалі Центральної Ради, який проголошував Українську Народну Республіку, зазначалися кордони, що УНР чітко на Сході буде обмежена Катеринославською і Харківською губернією.
Етнографічна оглядова карта України, видана у Відні у 1916 році. Автор: Степан Рудницький
– Навіщо УНР воювало за Донбас? Чи це не була банальна боротьба за ресурси?
Максим Майоров: Ресурси були багато де, у Баку була нафта, але українці не збиралися туди йти походом. У першу чергу, орієнтувалися на етнографічну карту, на те, що до складу УНР, згодом Української держави, мали увійти українські етнічні землі. А позаяк, деякі території мали ще й стратегічне значення, це підкреслювало їхню роль.
Однією з цілей походу Слов’янської групи Володимира Сікевича було встановлення контролю над Донбасом. Самоціллю було окреслення меж України та значення кордонів, набуття атрибутів повноцінної держави.
Політолог, випускник історичного факультету Донецького національного університету Станіслав Федорчук
– Чи розповідали вам і чи знали ви про події 1918 року? І в якому ракурсі їх викладали в Донецькому університеті до окупації?
Володимир Сікевич (1870–1952) – український військовий і політичний діяч; генерал-хорунжий. Очолював Слов'янську групу Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, яка звільняла Донбас від російсько-більшовицьких сил
Станіслав Федорчук: Я можу говорити про курс, який читався для майбутніх політологів. І у нас курс з історії України був досить обмежений. Це лише два семестри, не більше ніж одна-дві лекції на тиждень.
Щодо подій 1917–1918 років, доби Української революції та українських визвольних змагань, мені пощастило, оскільки моїм викладачем був Вадим Задунайський. Він сам цікавився добою УНР і мав достатнє бажання цим займатися професійно. З іншого боку, більшість знань про те, що відбувалося на Донеччині в ці роки, я отримав із джерел діаспорових, з видань, які видавалися за кордоном.
Якщо говорити про краєзнавчу літературу, то період перебування під владою Центральної Ради, Директорії, був висвітлений дуже погано. Наразі зусиллями однодумців було встановлено першу дошку сотнику УНР у Покровську. Це поки що єдина дошка, яка свідчить, що ці події відбувалися на території Донецької області.
– Як армії УНР вдалося вибити російсько-більшовицькі війська? Чи змогли б українці без країн союзників, Німеччини та Австро-Угорщини, вибити більшовиків із Донбасу?
Максим Майоров: Українська армія справді брала участь у важких боях. Установка українського командування була випереджати німецькі війська, першими брати населені пункти. Окрім символічного значення, це мало й практичне значення. Відносини з німцями та австро-угорцями були не настільки ідеальними, тому справа більшовицьких трофеїв вирішувалася внаслідок того, що треба було першими зайняти ті чи інші населені пункти.
Низка населених пунктів справді брали українські війська, а пізніше до них входили німці або австро-угорці. Але, звісно, їхню роль не можна недооцінювати. Навряд чи українські війська могли без союзників так вільно себе почувати.
ОСТАННІ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Мене вразила «українськість» – етнолог про 1920-і роки на Донеччині
Історія багатійки Алчевської та її українського Донбасу в Російській імперії