Що замовчують екскурсоводи у Києво-Печерській лаврі (до 300-ліття великої лаврської пожежі)

(Рубрика «Точка зору»)

ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ

Ірина Костенко, Марина Остапенко

У ніч із 21 на 22 квітня 1718 року у Києво-Печерській лаврі сталася масштабна пожежа. Разом з численними будівлями згоріли величезний архів і бібліотека, де зберігалися книжки й рукописи ще княжих часів. Матеріальні збитки від цієї біди відбудували досить швидко. А от духовні втрати лишилися непоправними дотепер. Бо одразу після пожежі московські борзописці взялися переписувати літопис древнього монастиря у повну відповідність до інтересів новопроголошеної Російської імперії. (Саме тоді Петро І вирішив перейменувати Московське царство на Російську імперію). Результатом їхніх трудів постало вірнопіддане писаніє, з якого вилучили найважливіші факти української сутності історії обителі.

Сьогодні минає 300 років від дня страшної пожежі. Але інформаційний покруч, який постав на місці згорілих документів живе і донині. Бо до сьогодні – окрім імперських глашатаїв – роботу з його популяризації тягнуть на свої плечах (і совісті) лаврські екскурсоводи.

Отже, що вони замовчують. Зупинимось лише на кількох ключових фактах.

_________________________________

1. Відвідувачам повідомляють, що пожежу спричинила свічка у келії намісника. Але відомо, що полум’я спалахнуло одразу в кількох місцях монастиря. Відомий і замовник лиха – московський цар Петро І.

Доктор історичних наук Ігор Гирич пише: «За свідченням очевидців, які зберігалися у відомого києвознавця, протоієрея Петра Лебединцева, Лавру підпалили посланці з Москви, які були одягнені як ченці. Згоріли величезний архів і бібліотека, загинули грамоти і пожалування… князів, феодалів і гетьманів».

Власне, причину замовлення пожежі пояснюють її наслідки: «Вогонь знищив письмову пам’ять про незалежне українське політичне і духовне життя Лаври», – пише Ігор Гирич.

_________________________________

2. Втрачені у вогні документи свідчили, що Печерський монастир і Київська митрополія від початку і впродовж багатьох століть були незалежні від Московського патріархату.

У архімандрита Печерського ми бачили древні грамоти попередніх патріархів константинопольських, майже за 500 років

Арабський мандрівник Павло Алеппський (1627–1669)

Наведемо лише одне з численних свідчень цьому, яке дійшло до нашого часу в записах арабського мандрівника Павла Алеппського. Він побував у Печерському монастирі 1654 року. І зазначив, що духовно Україна «підпорядкована Константинопольському патріарху. У архімандрита Печерського ми бачили древні грамоти попередніх патріархів константинопольських, майже за 500 років. Їхній зміст полягає у тому, що монастир незалежний».

Історик Ігор Гирич пояснює: «Київські митрополити були цілком незалежними, рівними з московськими патріархами. Вони обиралися на соборі у Києві і затверджувалися у Константинополі. Титулувалися київські митрополити «митрополитами Всієї Русі».

До речі, всупереч цим історичним фактам сьогодні у музейній експозиції зображення митрополита Київського, Галицького і Всієї Русі Петра Могили подається з підписом лише «Митрополит Київський».

Петро Могила (31 грудня 1596 – 1 січня 1647) – український політичний, церковний і освітній діяч. Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (1632–1647). Архімандрит Києво-Печерського монастиря (з 1627 року)

Ми запитали: Чому у Петра Могили скорочений титул?

Екскурсовод відповів: «Это так по-современному».

Титул Петра Могили в Успенському соборі і в музейній експозиції означений неправдиво. З нього вилучили обов’язкову складову, якою до 17-го століття титулувалися усі київські митрополити – «митрополит Всієї Русі»

_________________________________

3. Екскурсоводи замовчують, що передача Москві Київської митрополії відбулася за допомогою хабара.

Історія така: Москва довго і нудно домагалася від Костантинопольської патріархії отримати духовну владу над Україною. Тривалі сумніви вселенського патріарха вирішили традиційно. Московський посол дав патріарху Діонісію хабар – «200 золотих і три сорока (120 штук – ред.) соболів». Коли Діонісій повідомив, що треба підкупити і найвищих сановників, Москва без вагань покрила усі додаткові витрати. Ось так «канонічно» українську церкву продали Росії. Невдовзі Діонісій на цьому, як то кажуть, погорів – за хабарництво його було усунуто з патріаршої посади. Але 1686 року Москва врешті отримала згоду Константинополя і прилучила до себе Київську митрополію.

«Дуже було обурене все духовенство українське тим, що його віддано під зверхність Московського патріарха», – пише історик Микола Аркас.

І коментар на подію Михайла Грушевського: «Ось так зломлено церковну автономію України і взято під московську церковну власть, а з нею разом тодішнє освітнє і культурне життя українське».

_________________________________

4. Під час пожежі згоріли «пожалування» тобто дарчі грамоти. Вони підтверджували право власності Печерського монастиря на численні землі і маєтності. Це майно працювало на економічну могутність і незалежність монастиря. Воно уможливило культурно-освітню діяльність, успіхи в архітектурі і монументальному малярстві. Традиційно ці «пожалування» обитель отримувала від жертводавців за духовними заповітами на поминання душ. І споконвіку остання воля померлих не підлягала жодним змінам. Але 1786 року наказом цариці Катерини ІІ монастирські маєтки і землі відібрали і передали у царську казну. А в подальшому велелюбна імператриця, як записав її особистий секретар Храповницький, щедрою рукою обдаровувала монастирським майном коханців за ратні подвиги у своїй спальні.

Таким нечуваним досі богохульством було ліквідовано економічну незалежність древньої обителі. Одразу по тому монастирський штат поповнили російськими офіцерами, перевели на зарплату з казни і зобов’язали стати на службу імперії.

Києво-Печерська лавра

_________________________________

5. І насамкінець – про українську мову. Адже сьогодні саме мова незаперечно свідчить про тисячолітні національні (себто українські) основи Печерської лаври. До речі, до самої пожежі 1718 року лаврські книги друкували староукраїнською мовою. Екскурсоводи з істинною імперською впертістю про це мовчать. Але мова дотепер свідчить сама про себе:

– у назві «Печерський», що походить від українського (а не церковнослов’янського, панове екскурсоводи) слова «печера».

– в іменах святих, наприклад, «преподобний Марко». Ця форма імен живе і до сьогодні – Сашко, Левко, Юрко…

– у цілому потоці українських імен та слів у знаменитій «Повісті врем’яних літ» Нестора Літописця: князь Володимир (а не Владимир), княгиня Олена (а не Єлена), колодязь, стріха, сором, посаг, свита, сварити, туга, рілля, подружжя…

Церковнослов’янський текст «Повість врем’яних літ» Нестора Літописця за Іпатським списком (11-12 століття)

Меморіальна дошка на стіні Успенського собору. У церковнослов’янському тексті допущено грубу помилку: ім’я руського князя Володимира написано по-московськи «Владимир»

Один із найіменитіших знавців руських літописів, і зокрема Несторової «Повісті» академік Шахматов в «Енциклопедії слов’янської філології» (1915 рік) писав: «Прямими нащадками Полян, Деревлян, Сіверян є людність Київщини, Волині, Чернігівщини, Полтавщини… вони дотепер зберегли свою мову».

Могильна плита 16-го століття, напис починається словом «року»

Популяризація цієї інформації, панове екскурсоводи, вщент руйнує головні засади «русского мира» – так звані «общие православие, язык, историческая память». Нагадаємо, що прикриваючись саме цим облудним «міром», Росія вже п’ятий рік воює проти кожного з українців і проти кожного з вас (включно з директором заповідника).

Невже ви досі у цьому не розібралися?

До речі, як і в тому, з бюджету якої держави відбувається фінансування роботи історико-культурного заповідника, включно з вашою зарплатнею?

Ірина Костенко, Марина Остапенко – журналісти

У тексті збережено виділення, зроблені авторами

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода