(Рубрика «Точка зору»)
Українська податкова система є дуже далекою від досконалості, проте один з податків потребує особливої уваги. Й не стільки уваги, скільки скасування. Мова про податок на нерухомість – у тому його вигляді, в якому він існує зараз. До речі, у 2018-му цей податок зросте вдвічі, оскільки він прив’язаний до мінімальної зарплати, а вона, як відомо, також збільшилася (й, за задумом уряду, продовжуватиме зростання до 1 січня 2020 року). Коли невдовзі українцям надійдуть квитанції на сплату, адресати з’ясують, що податок на нерухомість виріс приблизно на 133%. Мова, як ми знаємо, йде про «зайві» квадратні метри. А це від 60 квадратних метрів для квартир і від 120 квадратних метрів для будинків. Якщо є і будинок, і квартира, то податкова пільга становить 180 квадратних метрів. Тобто платити потрібно, починаючи з 181-го квадрата.
Чому це не працює?
Так званий «податок на розкіш» (котрий охоплює не лише нерухомість, а й «коштовні» автомобілі) в Україні вводили, мавпуючи досвід окремих європейських країн. Зокрема, Франції, котра після перемоги соціалістів почала запроваджувати податки для заможних громадян. Зокрема, диференціювавши ставку податку на доходи фізосіб й збільшивши її майже на 90% для людей, які отримують понад 1 мільйон євро прибутку. Чим завершилася подібна історія в цій країні, нагадувати, гадаю, зайве. В цілому Франція програла – частина її забезпечених верств почала перебиратися до держав з більш ліберальними податковими умовами й отримувати там громадянство.
Щоправда, в деяких країнах Європи – так само, як і у Франції – діє прогресивна ставка податку, котра зобов’язує громадян з більшими доходами платити більший відсоток. Таким чином буцімто вирівнюють соціальну нерівність, хоча про моральність такого підходу можна довго сперечатися. Але суть не в цьому, бо перефразуючи Кучму, можна сказати, що Україна – ще далеко не Європа, й впроваджувати тамтешні методи оподаткування нам ще зарано. Враховуючи величезний обсяг тіньової економіки в Україні (за підрахунками прем’єра Гройсмана, він дорівнює 50%), прогресивна ставка лише сприятиме подальшому хованню бізнесу «в тінь». І навпаки: єдина ставка податку простимулює оприлюднення справжніх доходів.
Однак повернемося до податку на нерухомість. Його задумували ще в часи Януковича як спробу вплинути на новоявлених нуворишів та латифундистів з їхніми безрозмірними гектарами та Межигір’ями. Та, як засвідчила саме українська практика, ті, хто має великі маєтки, має й можливість їх приховати. Натомість весь тягар лягає на прошарок не надміру заможних громадян, котрі – наприклад, у селі – мають на додачу до основного будинку ще й літню кухню, курник, стайню чи гараж. Якщо все це добро разом узяте перевищує 500 квадратних метрів, власники нерухомості вимушені платити на рік додаткові 25 тисяч гривень. Таким чином, прагнення до справедливості обертається на її протилежність, але головну роль відіграє навіть не це.
Не конституційна норма
У статті 21-й Конституції України встановлено, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Ч.1, ч.2 статті 24 Конституції України говорить, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками соціального походження, майнового стану або іншими ознаками. Між тим податок на нерухомість перевертає цю норму з ніг на голову. До сказаного додам ще трохи суто юридичних нюансів.
Відповідно до доповіді №512, схваленої на 86-му пленарному засіданні Венеціанської комісії, верховенство права ставить усіх у «загальне підпорядкування» законові. У цьому контексті чітко окреслено поняття формальної рівності – йдеться про те, що закони, навіть будучи несправедливими на практиці, мають застосовуватись однаково до всіх та запроваджуватись з логічною послідовністю.
При цьому діє заборона дискримінації, яка означає, що закони стримують ураження в правах окремих фізичних осіб чи груп осіб. Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід за законом заборонений, і всі особи мають гарантований рівний та ефективний захист від упослідження за будь-якою ознакою – раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу. Рівність перед законом означає, що кожна фізична особа є підпорядкованою тим самим законам, і жодна фізична особа чи група осіб не мають особливих юридичних привілеїв.
Іншими словами, з точки зору як європейського, так й українського права податок на нерухомість має бути скасовано. Додам ще дещо: оскільки дохід від цього податку йде до місцевого бюджету, місцева влада має право збільшити пільгу. Наприклад, ухвалити рішення стягувати плату за квартиру площею понад 70, а не 60 квадратних метрів. Або ж зменшити ставку податку (1,5% від мінімальної зарплати). Та я не чув про те, аби міські ради активно користувалися таким правом.
Таким чином, якщо в минулому році за квартиру площею 90 квадратних метрів при ставці в 1% (припустимо, що рішенням місцевої ради її дещо знижено) й стандартній пільзі потрібно було заплатити податок розміром 413,4 гривні, то в цьому році за таку ж квартиру і при таких же умовах доведеться заплатити вже 960 гривень. Нарешті, пам’ятатимемо й про те, що за кожен місяць прострочення по податку накладається штраф. За перший місяць «борг» збільшиться на 20%. Крім того, на заборгованість можуть нараховувати пеню.
Чи справедливо з боку місцевої та центральної влади у такий спосіб вирішувати питання поповнення казни? Як на мене, ситуація виглядає дуже далекою від того, що зазвичай вкладається у поняття «соціальної справедливості». Квартира площею понад 60 метрів або будинок, який перевищує 120 «квадратів», аж ніяк не може вважатися предметом розкоші. Те саме стосується й сукупних придомових будівель в селі, особливо враховуючи те, що якому-небудь сараю чи коморі може бути понад півстоліття чи навіть більше. Та головним лишається питання дискримінації, якій піддають чималий прошарок українських громадян, котрі заслуговують на значно більш лояльне до себе ставлення, не будучи ані олігархами, ані товстосумами.
Михайло Поживанов – голова Фонду муніципальних реформ «Магдебурзьке право», народний депутат України чотирьох скликань
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода