(Рубрика «Точка зору»)
Плановий тріумф Володимира Путіна після переобрання на черговий президентський термін затьмарено трагедією у Кемерові та консолідованим дипломатичним бойкотом Росії з боку країн Заходу. Намір переобраного президента продемонструвати власним громадянам і всьому світу міць російського владного режиму істотно підірвано.
Через це для нашої країни Росія буде ще небезпечнішою, бо Україна перетворюється на безальтернативний об’єкт зусиль росіян у власному великодержавному геополітичному самоствердженні – головний об’єкт їхньої ненависті та заздрості. Сирія, через реальну небезпеку поразки Росії на тому театрі воєнних дій, відходить на другий план. Там ворог обмежиться переважно символічною військовою присутністю, використовуючи для терористичних спецоперацій приватні військові формування, що офіційно не пов’язуються з російською армією.
Наразі Україна опиняється перед наростаючою системою загроз з боку напівізольованого і зневаженого режиму, який остаточно відкинув усі міжнародні правові та етичні обмеження у своїх діях. Відтак військово-терористична загроза для України з боку Росії кардинально посилюється.
Зміцнити тили
В якому внутрішньому стані перебуває Україна перед цією небезпекою? Серед позитивних чинників цього стану слід назвати консолідацію суспільства у розумінні причин та джерела агресії, усвідомлення значною частиною громадян реальності російської небезпеки у найближчій перспективі. Ще одним добрим чинником є збереження дієздатності добровольчих і особливо волонтерських структур, робота яких, попри певний спад ентузіазму попередніх років війни, має ознаки системності і послідовності.
Однак найголовнішим у цих загрозливих обставинах є зростання боєздатності Збройних сил України, що визнається і світовою спільнотою і ворогом. Серед державних інституцій, армія користується найвищим рівнем довіри українського суспільства.
Разом з тим, рівень довіри громадян до інших інститутів влади демонструє стагнацію. Надто це стосується суддівської системи, парламенту, уряду та президента, меншою мірою – самоврядування. Головних причин такого суспільного ставлення фактично до основних елементів усього механізму державності лише дві – некомпетентність і корумпованість чиновницько-депутатського корпусу, що тягнуть за собою зростання злиднів, еміграції, злочинності.
Як говорив перший президент Фінляндії фельдмаршал Карл-Густав Маннергейм: «Перш, ніж витрачатися на оборону, слід створити для народу таку якість життя, яку б народ хотів захистити».
У цьому розумінні український тил потребує свого значного зміцнення.
Виокремити агентів Кремля
Таке зміцнення мало б починатися з політичної консолідації. Попри величезний обсяг сьогоденних суперечностей між парламентськими партіями, які, після позачергових виборів до Верховної Ради, утворили, в листопаді 2014 року, правлячу Коаліцію «Європейська Україна», сьогодні за цілою низкою напрямків їм вдається знаходити спільну мову. Перед усім, звісно, у питаннях оборони і державної безпеки та пов’язаною із ними проблематикою зовнішньої політики. Наразі, ще не перейдено межу незворотності всепоглинаючої ворожнечі.
Позапарламентські політичні партії так само не раз демонстрували відповідальний підхід до питань національної безпеки, навіть в умовах їхнього жорсткого антикорупційного протистояння з владою.
Зрозуміло, що в обох випадках йдеться про ті політичні суб’єкти, які обстоюють цілковите відновлення територіальної цілісності та суверенітету України, а не про кремлівських агентів під «маскувальними сітками» політичних сил.
Відтак за рік до чергових виборів президента та за півтора до виборів парламенту цілком слушним було б укласти широку угоду між головними патріотичними політичними силами країни щодо переліку «сфер порозуміння» в українській політиці, стосовно яких у цих сил наявні спільні підходи та бачення.
До прикладу, у зовнішній політиці це перед усім європейська та євроатлантична інтеграція. А у внутрішній – лібералізація економічного простору, прозорість управлінських, бюджетних і кадрових процесів, осучаснення виборчого законодавства, зупинка зростання злочинності…
Ініціатором підготовки та укладення такої угоди мав би виступити президент, як особа, наділена законодавством найвищим рівнем суспільної легітимності.
Не йдеться про те, щоб повторити сумнозвісний «Універсал національної єдності», укладений у 2006 році з ініціативи Віктора Ющенка, чи підписання оновленої коаліційної угоди.
Мова лише про визнання єдиної системи засадничих суспільних цілей для України та публічну фіксацію політичних сил, які їх поділяють. Це потрібно задля орієнтування виборців в умовах великого впливу на наш інформаційний простір російської пропаганди та для того, щоб запобігти сповзанню виборчого процесу у площину дикунського силового протистояння в умовах війни.
Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода