Отрути на службі у радянських і російських спецслужб

Отруєння колишнього агента російських спецслужб Сергія Скрипаля та його доньки у Великій Британії спричинило міжнародний скандал. Британська влада звинувачує у причетності до цієї події Росію: чи то російська влада безпосередньо причетна до цього злочину, чи втратила контроль над небезпечними отруйними речовинами.

Отрути на службі у радянських і російських спецслужб

Більше про те, як спецслужби використовували отруйні речовини, Радіо Свобода поговорило із дослідником зі спільноти «Лікбез. Історичний фронт» Максимом Майоровим.

– Двадцяте століття відкрило еру застосування хімічної зброї. І тут варто згадати не стільки історію спецслужб, скільки історію Першої світової війни, коли вперше було масове застосування хімічної зброї. Тоді наука вже могла запропонувати мілітарній сфері таку зброю масового ураження. Цей досвід насторожив людство і воно почало захищатися. Вже під час Другої світової війни хімічну зброю не використовували. Був страх: якщо одна сторона використає свій арсенал, то інша зробить так само. Це було стримуючим фактором.

Хоча тоді хімічні отрути застосовували для страт. Зокрема, нацисти в газових камерах використовували газ «Циклон Б». Але це відбувалося не в плані збройного протистояння, а як засіб масового знищення.

Натомість використання отрути для спеціальних операцій можна більше простежити на прикладі Радянського Союзу. Напевно, противники Радянського Союзу, які мали аналогічні потужності й можливості застосовувати такі речовини, значно менше «проколювалися». Принаймні, щодо інших спецслужб не було таких гучних скандалів.

Британські слідчі працюють у Солсбері на місці, де виявили непритомними Сергія Скрипаля і його дочку Юлію

​– Якщо говорити про отрути в арсеналі радянських спецслужб, то не можна обійти постать Григорія Майрановського. За аналогію з нацистським доктором Менгеле, який ставив експерименти над в’язнями концтаборів, його називають «радянським доктором Смертю». Майрановський керував токсикологічною лабораторією, яка спочатку існувала у системі Народного комісаріату охорони здоров’я, але на межі 1937-1938 років її перевели до складу НКВС, де вона отримала назву «Лабораторія Х» або «Лабораторія 12».

– Так, вона по-різному називалася. Швидше за все, це були неофіційні назви. Спочатку це був «спеціальний кабінет» при Інституті біохімії. Перший начальник цього проекту, Гнат Козаков, став жертвою першої хвилі сталінських репресій. Серед іншого, його звинуватили в тому, що він отруїв Горького.

Після першої зачистки лабораторію очолив Григорій Майрановський. Він найдовше її очолював: весь період сталінізму з 1937 року і до арешту у 1951 році. Майрановського заарештували ще при Сталіні. Спочатку він пішов по «сіоністській змові», а потім – після смерті Сталіна – уже як соратник Берії. На диво, він все це пережив. Майрановський відсидів і десь у 1960-х роках помер своєю смертю.

– Що відомо про його роботу? Читав, що багато людей, які разом із ним працювали, отримали психічні розлади: хтось спився, хтось наклав на себе руки. Тобто, непроста була робота із отрутами.

– Сам Майрановський сильно від цього не страждав – йому радше було цікаво із цим працювати. Про нього відомо зі свідчень генерала Судоплатова, який очолював підрозділ спецоперацій.

Максим Майоров

Судоплатов розповів багато подробиць, які стосувалися Майрановського та цієї «Лабораторії Х». Зокрема, ця лабораторія була причетна до кількох вбивств, зокрема, закарпатського єпископа Теодора Ромжі, одного з діячів українізації Олександра Шумського.

– Дивно, чому Шумського не засудили, а знищили таємно?

– Так, це був дивний випадок. У 1930-х роках Шумський був засуджений, відбув ув’язнення і перебував на засланні у Саратові. Але якимось дивом його не стратили. Він пережив ці переслідування і боровся за свою реабілітацію. Чомусь вирішили, що його не можна було ані стратити, ані забути, хоча обидва варіанти були можливі у ті часи. Бо в 1940-ві роки він був ніким. Можливо, вирішили випробувати з точки зору самої технології, і самої операції. По дорозі з Саратова – він їхав потягом – його отруїли.

Що стосується єпископа Ромжі, то він, на відміну від Шумського, справді представляв загрозу. Тоді Закарпаття щойно приєднали до Радянського Союзу, і вплив греко-католицької церкви там був досить сильний. Радянська влада відчувала конкуренцію та загрозу з боку греко-католицької церкви, обличчям якої був харизматичний Теодор Ромжа. Спочатку йому влаштували автомобільну аварію, але він вижив. Відтак, коли він перебував у лікарні, йому лікарі ввели отруту.

– Очевидно, не лікарі, а агенти спецслужб.

– Там були «лікарі в погонах».

– Справді, адже сам Григорій Майрановський був лікарем – доктором наук, полковником медичної служби.

– Так, всі гналися за цими регаліями – це був елемент статусу номенклатури… Після усунення Майрановського ця справа не припинилася, хоча ми вже не маємо таких відомих постатей цієї галузі.

– Загалом, достеменних відомостей з цього приводу мало. Але дещо все-таки знаємо завдяки Богдану Сташинському. Цей агент радянських спецслужб і безпосередній виконавець вбивств лідерів українських націоналістів Лева Ребета і Степана Бандери згодом добровільно здався і розповів про те, як все відбувалося. Зокрема, для цих вбивств виготовили навіть спеціальний прилад, який стріляв отрутою.

– Так, отруйним аерозолем. Спочатку спецслужби хотіли представити ці вбивства як природну смерть. З Ребетом попервах так і сталося: діагностували, що у нього стався серцевий напад. Пізніше, коли виникли підозри, що, можливо, Бандера був убитий, то почали вмикати дезінформацію і намагалися це представити як вбивство політичного противника німецькими чи американськими спецслужбами.

Один із лідерів ОУН Лев Ребет (1912 –1957) під час перебування в концтаборі «Аушвіц-Біркенау» у 1941 році. Був убитий агентом КДБ Богданом Сташинським (який згодом убив Степана Бандеру) на сходах будинку в Мюнхені, де тоді містилася редакція «Українського самостійника», із пристрою, який вистрілював струменем синильної кислоти

– Все-таки у Бандери знайшли сліди отрути, а в Ребета чомусь не знайшли.

– Бандера був оточений більшим колом людей, яким було важче повірити у природну смерть свого лідера. Після того, як Сташинський втік та розповів про спосіб вбивства – що використовував спеціальний пістолет, який стріляв аерозолем з отрутою, на бік Радянського Союзу почали лунати звинувачення – і справа пригальмувалася. Нам не відомі якісь гучні вбивства тривалий час після справи Бандери.

До речі, ще перед вбивством Ребета був замах на діяча російського еміграційного Народно-трудового союзу Григорія Околовича. Його намагалися отруїти радіоактивним талієм, але він вижив і пригадав обставини свого отруєння. Це також тоді зіграло проти Радянського Союзу.

Британські слідчі у Солсбері на місці, де виявили непритомними Сергія Скрипаля і його дочку Юлію

​– На деякий час Радянський Союз відмовився від практики знищення своїх опонентів у такий спосіб. Але у 1978 році за допомогою отрути вбили болгарського дисидента Георгія Маркова. Його вкололи парасолькою, в якій була ампула з отруйною речовиною. Чому вирішили повернутися до такої практики?

– Завдяки перебіжчикам відомо, що ініціаторами й виконавцями були болгарські спецслужби – «болгарське КДБ». Але Болгарія не володіла такими лабораторіями й технологіями. Ідею того, як знищити дисидента вони отримали від Радянського Союзу. Очевидно, СРСР поділився досвідом із колегами, не наражаючи себе на небезпеку. А для болгарських спецслужб це було щось нове, вони захотіли спробувати.

– Повернімося до випадку зі Скрипалем. Коли в Британії в 2006 році отруїли колишнього співробітника російських спецслужб Литвиненка, то великого скандалу з цього не вийшло. Хоча тоді навіть встановили людей, які «пригостили» його полонієм. Чому випадок зі Скрипалем набув такого розголосу?

– Мені здається, воно пішло у загальний струмінь. Росія весь цей час наривалася, застосовуючи такі методи. Але на це закривали очі й терпіли, як терпіли вторгнення в Грузію у 2008 році. А тут Росія вже під санкціями, вона вже звинувачена у злочинах у Сирії, в Україні, в анексії Криму. Тим більше, що в останньому випадку постраждало більше людей. Слід забруднення більший, ніж ми мали у справі з Литвиненком.

До речі, відомо, що Росія використовувала хімічну зброю після 1991 року у своїх спецопераціях. Наприклад, у 2002 році польовий командир Хаттаб у Чечні був вбитий отрутою, яка була передана йому через лист. Він відкрив листа, вдихнув випари отрути й помер. Російські спецслужби цього не приховують і навіть ставлять собі цей випадок у заслугу – не приховують цього і не соромляться.

Або згадаймо «Норд-Ост»: у тому ж 2002 році застосували невідомий газ – і досі вони не зізнаються, що це був за газ, яка його дія.

Шпигунські пристрасті перевернули спокійне життя англійського Солсбері (відео)

​– Тоді загинули не лише терористи, але й люди, які були взяті у заручники.

– Так. Ймовірно, цей газ був якимось дуже сильним снодійним, дія якого на організм не була вивчена достатньою мірою і не була абсолютно безпечною. Мабуть, спочатку задумували приспати терористів, а виявилось, що багато людей отримали важке отруєння.