(Рубрика «Точка зору»)
Половина Facebook тролить Тимошенко за те, що зробила Савченко депутатом. Друга половина вичитує Порошенка за те, що вручив їй звання «героя». Але насправді героєм і депутатом Надію Савченко зробили ми самі.
І я серед інших. Три роки тому я теж вболівав за долю цієї дівчини. Символізм цієї історії зашкалював ‒ їй складно було не піддатися. Я піддався.
Утім, не тільки я. Репутаційний капітал у Надії Савченко був настільки великий, що долучитися до джерела намагалися всі. «Батьківщина» привласнювала собі рейтинг Савченко у виборчій битві за парламент. А Банкова приватизувала її капітал, виписуючи вищу державну нагороду.
Але це все було б неможливим без нас. Саме наше захоплення українською жінкою-військовослужбовцем змушувало політиків розігрувати цю карту. Наші емоції подарували Савченко статус і рейтинг. І це хороший урок.
2014-го нам усім дуже потрібні були кумири. Соціальні мережі створювали халіфів на годину. У наші вікна можливостей здатний був пролізти хто завгодно. Реальність навколо нас надто вже нагадувала епос ‒ і цьому епосу потрібні були герої.
Нас підвела звичка узагальнювати. Пройшов через фронт? Побував у полоні? Волонтер? Ось, тримай презумпцію невинності та веди нас у світле майбутнє.
Ми часто говоримо про те, що Савченко завербували. Що вона ‒ проект чужих спецслужб. Але навіть якщо залишити цю версію за дужками ‒ залишається головне. Надія Савченко ‒ це приклад того, на що здатна бойовита кухарка, яка прорвалася до влади.
Вона не піднімалася соціальними сходинками. Тими самими, що дарують досвід, знання та уявлення про те, як працює система. Савченко ‒ це продукт соціального ескалатора. На нижню сходинку якого вона ступила в камуфляжі й у ньому ж зійшла наприкінці.
І виявилося, що бути «представником нижчих верств населення» абсолютно не означає «бути корисним у владі». Що депутатство та політика вимагають елементарних знань про те, як влаштована держава. А якщо ти неосвічений і дурний, то ніяка щирість та енергійність не зроблять з тебе месію.
Ми звикли міряти людей пережитим. Але виявилося, що фронтовий досвід не робить зі свого володаря Рональда Рейгана та Лі Куан Ю. А вся твоя пасіонарність і бойовитість лише дозволяють тобі зробити більшу кількість помилок за одиницю часу.
Ні, це не означає, що ми не повинні боротися за тих, хто в полоні. Ні, це не означає, що ми повинні не цінувати ветеранів. Це означає лише те, що універсального досвіду не буває. Хороша людина ‒ не професія. Точно так само, як і відважна, самовіддана або просто така, яка не встигла набриднути.
З усіх заповідей наші люди найрідше дотримуються другої.
Павло Казарін – оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал – на сайті Крим.Реалії