Адміністрація президента напрочуд мистецьки перетворює малозначимі фігури на серйозних противників, переконує «Дзеркало тижня». Так було з підзабутим, але «вчасно» реанімованим Адміністрацією президента Міхеїлом Саакашвілі. Те саме відбувається і з Савченко. Політик з нульовою популярністю, обмеженими ораторськими і розумовими здібностями нині цілком може стати тим детонатором, який підірве ситуацію. Савченко на ефірах, які дивом на неї звалилися, говорить невигадливо, але попит саме на таку критиканську риторику зараз досить високий. Ступінь суспільної недовіри до влади такий, що навіть не надто досвідчений і розумний, але різкий у висловлюваннях політик може сприйматися як потенційний лідер протесту. На цьому наголошується в матеріалі «Справа «Савченко-Рубана», або Високе мистецтво автогола».
Війна завжди виносить на-гора чимало дивної породи, констатує «Український тиждень». Видання пише, що Володимир Рубан мав би потрапити до СБУ ще на початку своєї бурхливої діяльності: старший лейтенант запасу оголошує себе генералом і вештається через лінію розмежування туди-сюди, коли сам, коли в компанії Надії Савченко озвучує радісні для бойовиків меседжі, контактує з політсилою Медведчука – усе це не секретна агентурна інформація. Її достатньо для того, щоб вжити бодай якихось заходів із його знешкодження. Але в СБУ своя логіка: вони чекають кульмінації та викривають Рубана не просто як сумнівного ділка, а прямо-таки терориста №1, Усаму бін Ладена національного масштабу. Чому? Відповідь, як переконує видання проста. Адже до виборів залишається трохи більше року, тож завдання «органів», які нині наближені до президента, демонструвати результат. Стаття називається «Питання руба».
Глава МВС Арсен Аваков за чотири роки перетворився з харківського бізнесмена в другу за впливовістю владну фігуру в країні, стверджує тижневик «Новое время». Видання пише, що Аваков сконцентрував під своїм впливом потужні і добре озброєні сили з реальним бойовим досвідом – поліцію, патрульних, Національну гвардію і, наприклад, полк «Азов». Єдине, чого йому не вистачає для повноти влади, – безумовного права використовувати всі підлеглі сили на власний розсуд. Зняти міністра з посади президент не може, а парламент цього робити не хоче. І тому-то глава МВС спокійно готується до майбутніх президентських і парламентських виборів, на яких сам Аваков навряд чи стане топ-фігурою, але зможе перетворитися на головного тіньового конкурента Порошенка. Про це йдеться в статті «Арсен другий».
«Український тиждень» інформує, що сьогодні в Україні зареєстровано аж 159 партій. Однак відносно активно з них працює кілька десятків. Решта – лише шухлядні проекти, що чекають свого часу бути проданими чи задіяними в політичних оборудках. Коли треба швидко до виборів зареєструвати свіженьку політсилу, просто купується течка готових документів, робиться апгрейд, перереєстровується – і готово. Тож реально впливати на політичне життя країни, як переконує тижневик, здатні лише окремі суто олігархічні проекти, метою яких є здобуття влади в інтересах клану чи навіть одного гравця. Значна частина партій має свого дуже конкретного власника, і відповідно їхня діяльність спрямована на задоволення його конкретних інтересів та амбіцій. Ну а структуризація такого утворення, звісно, принципово відрізняється від партії, типової для більшості демократій світу, скидаючись радше на бізнес-корпорацію, що аж ніяк не ґрунтується на хоч якійсь ідеології. Чому звичні політичні моделі перестали працювати, не мають підтримки та потребують заміни, йдеться у статті «Партійна криза».
Якщо Росія справді стоїть за замахом проти колишнього агента розвідки в Солсбері Сергія Скрипаля, то вона порушила неформальні правила міжнародного шпигунства, що склалися десятки років тому, і цілеспрямовано завдала принизливого удару по авторитету Великої Британії, стверджує дописувач «Українського тижня». Йому хотілося б, щоб цього разу Кремль не відбувся лише незначним переляком, і щоб у нього змінилося ставлення до Британії, що «британці гавкають, але не кусають».
Цей злочин не лише спричинив погіршення і так не найкращих відносин між Москвою та Лондоном, а став ще одним доказом наявності цивілізаційної прірви між Росією і Заходом, переконує «Дзеркало тижня». Політичне вбивство як один із засобів державної політики вже давно стало предметом багатьох історичних і журналістських досліджень. Однак, як наголошує видання, скориставшись безкарністю, сьогоднішній Кремль зробив його своїм постійним інструментом залякування та прямого знищення опонентів. Стаття називається «Токсична Росія».
Тижневик «Новое время» цікавиться – навіть якщо Великобританія визнає провину Росії в отруєнні екс-полковника ГРУ Сергія Скрипаля, чи є спосіб покарати Кремль, який останнім часом насолоджується своєю вседозволеністю? Видання наголошує, що Заходу пора позбутися ілюзії, нібито Росія – частина західного світу, яка просто збилися зі шляху. За нинішньої російської влади – це, як переконує тижневик, повноцінний і відвертий ворог не тільки демократичних цінностей, а й будь-якого конструктивного світопорядку. Путінську Росію доведеться знешкоджувати довго і делікатно, як сапери знешкоджують вибуховий пристрій величезної сили, несподівано знайдений у житловому багатолюдному районі. Про те, як саме можна вплинути на Кремль, тижневик розповідає в публікації «Протиотрута проти Кремля».
Коли планували реформу банківського сектору, його деолігархізація не була серед головних пріоритетів, переконує «Український тиждень». Однак сьогодні, як стверджує видання, зміни в банківській системі привели не тільки до більшої надійності, технологічності та ефективності банків, а й до позбавлення їх левової частки олігархічного впливу. І це робить реформу вдалою ще до її закінчення. Стаття називається «Уже не вчора, але ще не завтра».