Хто і навіщо досі вивчає українську мову в Словаччині

Іще п’ятдесят років тому у Словаччині було чимало українських шкіл, але зараз кількість місць, де навчають української мови, можна порахувати на пальцях однієї руки. Одне з них – Пряшівський університет, де на кафедрі україністики навчаються 120 студентів. Незважаючи на загальну тенденцію зменшення числа таких закладів, у Словаччині залишаються люди, які вважають за потрібне вивчати мову сусідньої країни. Вони організовують фестивалі, видають газети і бачать Україну в європейському контексті, а деякі – навіть розглядають українську мову як можливість знайти добру роботу.

Дедалі більше українських студентів обирають Словаччину як місце для здобуття вищої освіти. За даними газети «Нове життя», у березні 2017-го в Словаччині навчалися 1258 студентів із України. В університеті Пряшева у 2016–2017 році було 328 українських студентів, а у 2017–2018-му – уже 570. Вивчають вони, серед іншого, словацьку мову і культуру, гуманітарні дисципліни, а також інформатику, біологію і екологію. Але викладають тут і українську мову. І роблять це, незважаючи на труднощі та відсутність фінансування.

Українська для студентів

Валерія Чернак майже 16 років тому переїхала з сім’єю в Словаччину. В університеті Пряшева вивчала українську та англійську мови за спеціалізацією «педагогіка». Зараз вона – аспірантка кафедри україністики. В основному веде практичні вправи для різних курсів, вузько спеціалізується на мовознавстві та викладає морфологію і синтаксис для вчителів і перекладачів.

Кількість студентів на кафедрі україністики лише зростає

​Валерія розповідає, що кількість українських студентів щороку зростає, але в той же час меншає словаків. Є групи виключно українські, є з декількома словацькими студентами. В Пряшеві є гімназія імені Тараса Шевченка, в якій вивчають українську мову і літературу саме словаки. Хто цікавиться темою більше – здобуває вищу освіту на кафедрі україністики.

В університеті ж намагаються створювати якомога більше можливостей для студентів. Одна з них – «Слов’янське Різдво», передріздвяна програма для студентів. Навесні відбувається конкурс декламаторів. Чимало подій проводять у Центрі української культури. У Пряшеві Союз русинів-українців видає газету «Нове життя», також є «Дукля» – літературний періодичний журнал – і дитяча газета «Веселка». Усі ці публікації є в читальному залі університету, тому студенти можуть використовувати їх для навчання.

У театр імені Олександра Духновича приїжджають ансамблі і колективи, як з театральними, так і з пісенними програмами. Є тісна співпраця з Ужгородом, різноманітні міжфакультетські поїздки. Приїжджають із презентаціями українські автори, мовознавці відвідують конференції, митці привозять свої виставки.

Валерія Чернак з ентузіазмом і вивчає українську мову, і проводить практичні заняття для студентів

​Хоча загалом у Словаччині стан вивчення української мови переживає не найкращі часи. Підтримка української громади щороку знижується: в Союзі русинів-українців розповідають, що отримують дедалі менше фінансування, відповідно, менше можливостей організувати цікаві події для своєї спільноти.

«Звісно, що хотілося б підтримки україністики від словацького уряду. Бо, порівняно з 90-ми роками, скорочується викладання в школах, їх раніше було більше. В той же час нас це не зупиняє – чим складніші умови, тим більше хочеться організовувати якісь події, більше писати, їздити, презентувати себе і свою творчість», – з ентузіазмом говорить Валерія. Після завершення аспірантури вона планує залишитись в університеті, продовжувати викладати і вдосконалювати мовознавство.

Студенти кафедри україністики виконують «Тиху ніч» словацькою мовою

Українська для словаків

Уже третій рік Вікторія Ширайова і Мартіна Гоцкова вивчають у Пряшівському університеті українську і російську мови як перекладачі. Мартіна розповідає, що вибрала цю спеціальність, тому що її мама українка і вона хотіла більше дізнатися про цю країну і пізнати її культуру. Вікторія вивчала російську мову в середній школі, згодом вирішила продовжити навчання на кафедрі україністики. Обоє дівчат живуть неподалік кордону, тому часто чують мову.

Але навчання їм дається нелегко. Студентки говорять, що важко вивчати граматику, але ще більше дивує кількість синонімів. «У словацькій мові немає стільки слів, це цікаво, що українці мають свій відповідник до більшості речей. Вони хочуть знайти щось своє. Нам ось дуже сподобалось слово «гвинтокрил», – каже Вікторія.

Вікторія і Мартіна вивчають українську, незважаючи на усі труднощі – складна граматика і велика кількість синонімів

​«Так як ми вивчали російську, то часто на думку спадають саме російські слова. Але намагаємось говорити українською. Нам легше зрозуміти, коли хтось розмовляє, але коли спитають – важче відповісти», – підсумовує Мартіна. Близькість кордону, потік українців у Словаччину і знання української мови відкривають добрі можливості для пошуку роботи тут.

Андріана Амір – викладачка кафедри україністики, словачка за походженням. Вона була дуже зацікавлена у вивченні мови і літератури, тому в університеті обрала українську. Ще однією причиною було те, що Андріана родом зі Свидника – центру і осередку української культури, який може похвалитися наявністю музею русинсько-української культури і проведенням фестивалів для місцевої громади.

Виставка живопису Прокопа Колісника – яскравого художника у Пряшівському університеті

​Під час навчання більше за все її зацікавила література. «Я бачу відмінності між українською і словацькою, українська більше орієнтована на духовність. Займаюся дослідженням спорідненості авторів східної Словаччини і Закарпаття, зокрема магічного реалізму письменників Пряшівського регіону і Галичини», – розповідає Андріана. Також вона викладає літературу 19-го і 20-го століття, закарпатську літературу, показує специфіку цього регіону.

Виставка живопису Прокопа Колісника – яскравого художника у Пряшівському університеті

Словацьких студентів на кафедрі україністики, яка, до слова, є однією з найстаріших в університеті, все меншає. Змінюються і умови навчання: спочатку вона була розрахована на словаків, які вивчатимуть українську мову. Хоча Андріана вважає, що кафедра має перспективу – як з історичної, так і з політичної точки зору. На своїх лекціях, зокрема на тему «Історії і культури», вона намагається подати Україну у ширшому контексті, європейському. Використовує також книжки і матеріали неукраїнського походження, зокрема праці Пола Роберта Магочі, канадського історика українського походження.

Українська не для всіх

Зараз у Пряшеві залишилась лише одна гімназія, де можна отримати основи української. «Це середня школа-гімназія імені Тараса Шевченка у Пряшеві, є ще одна школа у селі Орябина, де вивчають українську, і ще одна в селі Убля, на кордоні, де є гурток мови. Це все, що залишилося від українського шкільництва, яке колись було дуже добре розвинене», – розповідає Павло Богдан, заступник голови правління Союзу русинів-українців Словаччини.

У 50–60-х роках минулого століття майже в кожному селі була школа, де так чи інакше вивчали українську. Хтось робив це за допомогою книжного «язичія», хтось – за допомогою «карпато-руської мови», іноді просто викладали російською. Згодом почався процес переходу таких шкіл суто на українську мову навчання, але він не був продуманим: не вистачало учителів, підручників. Тому деякі школи вирішили перейти одразу на словацьку мову.

У 70–80-х роках відбувалась інтеграція шкіл, тобто об’єднували менші у більші, тоді закрили чимало з них. Ще одна проблема виникла в 90-х, коли під час перепису населення у анкеті були дві окремі графи: «українець» і «русин». Цей розподіл теж не сприяв розвиткові українських шкіл у регіоні.

Три роки тому зникла велика школа в місті Гуменне, яку побудували спеціально для українців. Там навіть був гуртожиток, бо приїжджали учні з околиць. Але з часом їх ставало все менше. Система працює так, що школа одержує гроші залежно від кількості учнів. Відповідно, чим менше школярів – тим менше фінансування. Тому навчальний заклад і закрили.

Павло Богдан працює для української спільноти, хоча бачить менше зацікавленості людей у подіях

Раніше українську викладали в університеті Матея Бела в Банській-Бистриці. Зараз цієї можливості немає. Павло Богдан висловив сумнів у майбутньому: «Нам нелегко працювати, ми сумніваємось в тому, чи буде далі існувати тут українство як таке, коли відійде старше покоління. Коли немає шкіл, не вивчають мову, згодом не буде і людей, які змогли б працювати в області культури, освіти. Усе зникне».