Міжнародна кризова група публікує аналіз можливостей і ризиків ідеї введення на окуповану частину українського Донбасу миротворчої місії ООН. Національне громадське радіо США розповідає до четвертих роковин захоплення Росією українського Криму, «як люди у Криму бачать союз із Росією». А австрійський щоденник Der Standard вбачає в рішенні російського «Газпрому» почати припинення газових контрактів із Києвом «холодний розрахунок» Москви.
Міжнародна кризова група (The International Crisis Group), неурядова міжнародна аналітична організація, публікує аналіз «Миротворча місія на українському Донбасі: можливості і ризики». Автори дослідження, програмовий директор групи у справах Європи і Середньої Азії Маґдалена Ґроно і аналітик у справах України і країн «Східного партнерства» Джонатан Брансон, який працює в Києві, пишуть: «Перспектива миротворчих сил ООН на українському Донбасі дає рідкісну можливість обговорити, як вирішити конфлікт. Але дипломатичні ініціативи Москви також створюють ризик розпалити політичні сварки в Києві напередодні президентських і парламентських виборів наступного року».
Як мовиться в дослідженні, Москва ігнорувала заклики Києва про миротворців від 2015 року, але у вересні 2017 року подала свою пропозицію про це. На думку авторів, скептицизм щодо намірів Москви виправданий, і ще не ясно, чи така зміна її позиції (від відкидання ідеї місії до власної пропозиції про це) принесе і зміни по суті.
«Еволюція дебатів про миротворців і той факт, що вони взагалі ще ведуться, наводить на думку, що їх варто сприймати серйозно. Але те саме стосується і їхнього впливу всередині України. В той час, коли ця країна готується до президентських і парламентських виборів 2019 року, дипломатичні ініціативи Москви, чи щирі вони, чи ні, створюють ризик розпалити політичні сварки, мотивовані радше змаганням у патріотизмі, ніж намаганням реінтегрувати Донбас», – пишуть дослідники.
Автори наводять аргументи Києва, який прагне, щоб миротворча місія забезпечить суверенітет і територіальну цілісність України, зокрема, взявши під контроль кордон із Росією на окупованій частині Донбасу, і Москви, яка хоче розділити миротворцями українські і свої гібридні сили і побоюється репресій проти мешканців захоплених територій після повернення українських сил. Дослідники звертають увагу, що Росія у принципі може виграти, якщо знайде спосіб вийти зі сходу України, де її втручання призвело і до фінансових втрат – через санкції ЄС і США, а також через витрати на утримання адміністрацій у цьому регіоні, – і до значно ширших репутаційних втрат. Але Москва навряд шукає шляхів такого виходу – принаймні, напередодні президентських виборів у Росії в березні.
Як мовиться в дослідженні, нині Росія своїми пропозиціями щодо миротворців, імовірно, має на меті дослідити реакцію на них, можливо, також з’ясувати умови, на яких Захід може зняти санкції, а також, як здається, випробувати перспективи тиску на Київ із метою домогтися реінтеграції Донбасу на умовах непопулярних серед більшості українців політичних вимог мінських домовленостей напередодні виборів в Україні 2019 року. При цьому деякі західні дипломати побоюються, що Москва може врешті висунути пропозиції, що не гарантуватимуть суверенітету України, водночас посилюючи звинувачення в бік Києва з вимогами виконати суперечливі політичні аспекти «Мінська».
І, як зазначають автори дослідження, втручання Росії на Донбасі – не єдина перешкода для того, щоб покласти край кризі: в Україні зростає спротив політичним вимогам мінських домовленостей, і це вже стало в осередді політичної кампанії напередодні виборів 2019 року. Значна більшість партій і громадських груп в Україні вважає зобов’язання Києва за «Мінськом» небажаними поступками Кремлеві – вплив якого на Донбасі, схоже, збережеться і навіть якщо Росія виведе звідти свої сили.
На думку дослідників, для того, щоб розвіяти побоювання обох сторін щодо невиконання чи репресій, майже напевно буде потрібне поступове розгортання миротворчих сил у кілька стадій: спочатку вздовж лінії фронту, потім на більший обшир, і врешті по всій території конфлікту, включно з кордоном із Росією. «Хоча Київ може виступити проти такої пропозиції, враховуючи підозри, що Кремль може зірвати подальші стадії, пом’якшити такі занепокоєння може швидке розгортання з чітко визначеними термінами», – мовиться в дослідженні.
Крім того, наголошують дослідники, будь-яка миротворча місія має також полегшити повернення внутрішньо переміщених осіб і тих, хто зараз живе на обидва боки фронту, а також біженців. Такі люди, вважають автори, можуть стати політичними посередниками в реінтеграції суспільства Донбасу за умов, коли на непідконтрольному Києву боці в цьому суспільстві переважає «облоговий менталітет» і воно виставлене на поталу потужній антикиївській і антизахідній пропаганді.
Західні союзники мають запевнити Київ, що будь-яка домовленість щодо миротворців буде прийнятна тільки в разі, якщо така місія дасть відповідь на занепокоєння щодо безпеки без подальшого підриву суверенітету України.
При цьому Захід має також далі чітко давати знати Москві, що «некримські» санкції щодо Росії будуть зняті тільки після повного виконання «Мінська» чи після того, як Росія припинить своє втручання на Донбасі і що часткове відведення її сил не призведе до часткового зняття санкцій, наголошують автори дослідження.
Президент Міжнародної кризової групи Роб Маллі: «Можливість для України? Миротворча місія – віддалена можливість. Далеко не ясно, чи Москва шукає виходу. Спротив українських керівників «Мінську» – ще один виклик. Але нинішні переговори – можливість випробувати, як владнати конфлікт на сході України і реінтегрувати Донбас»
У США Національне громадське радіо (National Public Radio, NPR), громадська мультимедійна організація з мережею в понад 900 партнерських станцій по всій країні, подало репортаж із окупованого Криму: «Як люди у Криму бачать союз із Росією». «Чотири роки тому Росія анексувала український регіон – так уперше з часів Другої світової війни одна європейська країна захопила територію в іншої. Московський кореспондент NPR Лусіан Кім висвітлював анексію 2014 року, і зараз він повернувся до Криму, щоб побачити, як змінилося життя під владою Росії», – мовиться в матеріалі.
Перебуваючи в Севастополі, кореспондент повідомляє: «Саме звідси президент Росії Володимир Путін почав окупацію Криму і влаштував похапцем організований референдум, який досі визнали мало які країни. Після проєвропейської народної революції у столиці України Києві багато хто з 2,3-мільйонного населення Криму вирішив, що їм буде краще жити під Росією».
Один зі співрозмовників кореспондента, 24-річний моряк, прихильник російської окупації, каже, що міжнародні санкції значно ускладнили пошук роботи в комерційному мореплавстві, але він вважає економічні труднощі прийнятною ціною за вступ до Росії.
Далі, вже в Сімферополі, нинішній російський керівник Криму Сергій Аксьонов, один із найбільших прихильників Володимира Путіна, заявляє журналістові, що «ніхто з президентів України не приділяв Кримові стільки уваги, як зараз Путін», і що завдяки тому, що російський президент «узяв багато питань під особистий контроль», тепер «результати значно кращі».
Поруч із офісом Аксьонова ринок, де через гучномовець рекламують товари з Росії, Білорусі, Туреччини й Польщі. «Хоча ціни вже стабілізувалися, кримчани скаржаться, що вони платять більше, ніж люди в Росії», – пише автор, але додає: «Навіть критики анексії визнають, що багатомільярдні в доларах інвестиції Путіна поліпшили дороги, школи і лікарні».
Але наступний співрозмовник, Наріман Джелялов, наголошує: «Сьогодні у Криму атмосфера страху. Тільки маленька групка людей, які цілковито закохані в Путіна, почувається добре, бо може казати те, що думає. Будь-хто з критичним поглядом радше побоїться висловлювати його».
Джелялов – представник кримських татар, мовиться в матеріалі (але не згадано, що він заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу). І далі автор продовжує: «Багато кримських татар залишилися вірними Україні, дехто через це зазнав переслідувань. Новий політичний клімат змусив тисячі кримчан утекти. Серед утікачів не тільки кримські татари, але й росіяни за національністю – як-от правозахисниця Ольга Скрипник, яка зараз живе у столиці України Києві». Як каже Скрипник, вона була змушена виїхати з Криму разом із чоловіком і не може повернутися, бо їй загрожує кримінальне звинувачення в екстремізмі чи тероризмі – «через те, що я відверто відмовляюся визнавати російську окупацію».
«США і їхні європейські союзники теж обіцяють, що ніколи не приймуть анексії Криму. Але тим часом Володимир Путін робить усе, що в його владі, щоб зробити захоплення Криму незворотнім», – завершує автор свій матеріал.
Лусіан Кім, автор матеріалу: «Сьогодні у Криму атмосфера страху. Кожен, хто має критичний погляд, радше боїться»
А австрійський щоденник Der Standard пише: «Припинення «Газпромом» контракту з Києвом – холодний розрахунок». Повідомляючи про заяву російського газового монополіста про те, що він ініціює розрив контрактів на постачання і на транзит газу з «Нафтогазом України», автор статті пише: це повідомлення широко вважають реакцією російського енергетичного велетня на нещодавню юридичну поразку в арбітражному трибуналі Стокгольма, коли за підсумком двох справ «Газпром» має заплатити Києву 2,6 мільярда доларів.
У статті згадано й те, що «Газпром» відклав поновлення постачання газу до України, що мало початися в березні, змусивши Київ до нагальних дій для суворої економії газу в час лютих морозів.
Але, пише газета, ці кроки «Газпрому», що спершу видавалися просто зривом від краху сподівань, на думку експертів, добре продумані: «Припинення (контрактів) має на меті посилити тиск не тільки на Україну, а й на Європу. Адже досі значна частка російського газу далі надходить до Європи саме через український газогін. Нині «Газпром» недвозначно демонструє, що покладе цьому край якомога швидше. І, якщо буде необхідно, Росія навіть готова змиритися з новими штрафами за контрактом».
Як мовиться у статті, така стратегія має на меті змусити Європейську комісію піти на поступки в питанні газогону «Північний потік-2», проти якого у Брюсселі, як і раніше, існує спротив. Ця друга черга газопроводу через Балтійське море має пропускну здатність у 55 мільярдів кубометрів – це половина того, що здатне пройти через Україну. Крім того, «Газпром» також хоче силою пробити собі шлях до будівництва південного газового коридору, що може означати і поновлення проекту газогону «Південний потік» через Болгарію, і продовження і розширення вже запланованого «Турецького потоку» – щодо цих проектів Москва і Брюссель теж не мають єдності.
«Перекриттям українського транзиту Кремль дав чітко знати, що хоче вести переговори на власних умовах», – пише видання.
Der Standard: «Стратегічний крок: припинення «Газпромом» контракту з Києвом – холодний розрахунок»