​«Америка дала мені шанс, а Україна – це моя душа» – піаніст Станіслав Христенко

Станіслав Христенко – 32-річний піаніст і диригент, родом з Харкова, який проживає нині в Америці. В 11 років він мав перший концерт у філармонії, а згодом поїхав здобувати музичну освіту до Москви. Христенко був лауреатом численних фортепіанних конкурсів, а в 2013 році після перемоги на міжнародному конкурсі піаністів у Клівленді став артистом Steinway & Sons – виробника музичних інструментів із 200-річною історією. Восени Христенко створив оркестр камерної музики в Харкові, щоб у місті врешті зазвучала якісна музика. А в березні з його ініціативи протягом двох тижнів у місті лунатиме класична музика звідусюди – він запускає міжнародний фестиваль KharkivMusicFest. Чому такі музиканти, як Христенко повертаються до рідного міста й намагаються виховати в українців інтерес до класичної музики, артист розповів у інтерв’ю Радіо Свобода.

​

​– Чому Ви вирішили робити міжнародний фестиваль класичної музики у Харкові?

– Я вирішив робити цей фестиваль у своєму рідному місті, тому що ті найкращі ідеї, які я бачив, коли подорожував різними країнами, ми маємо реалізувати і в Україні. Ба, я вважаю, що на Сході дуже важливим є питання розуміння майбутнього, вирішення того, що таке суспільство, як потрібно розвиватися. Це важливе місце для всієї Європи і цивілізації. Треба об’єднуватися не лише мешканцям регіону, а щонайменше всій країні інвестувати в розвиток культури на Сході.

Навіщо піаніст Христенко створює в Харкові фестиваль класичної музики?

– Що цей фестиваль зможе змінити у суспільстві у сприйнятті класичної музики?

– У межах фестивалю ми робимо декілька акцій, коли класичну музику будуть виконувати не на традиційних майданчиках, а в місцях, де люди не очікують цього – у кав’ярнях, барах, на радіостанціях, у метро й торговельних центрах.

Станіслав Христенко

Практика грати музику в таких місцях – не унікальна, це розповсюджена традиція.

Нині класична музика конкурує з поп-музикою, з інтернетом, з кіноіндустрією. Люди не хочуть виходити з дому – все, що їм потрібно, вони можуть переглянути в мережі. Тому митцям, які піклуються про культурний розвиток суспільства, треба робити такі акції.

– Яка мета музичного фестивалю у Харкові?

– Головна метою фестивалю полягає в тому, щоб люди на вулицях усміхалися одне одному, щоб вони знали про мистецтво. Адже воно виховує особистість. Я хочу також, щоб люди поважали одне одного, а культурні події сприяють цьому найбільше.

– На що саме Ви робили акцент у формуванні програми фестивалю?

– У формуванні програми я робив акцент на різноманітність, на те, щоб людям, які ніколи не відвідували концерти класичної музики, було цікаво. Класична музика потребує певного освітнього рівня, тому що це не розвага. Але навіть якщо і розвага, то не для тіла, а для душі й інтелекту, який потрібно готувати. Тому ми запускаємо міжнародну практику лекцій перед концертом, де виконавці або композитори творів зустрічаються зі своєю аудиторією. Слухачі матимуть можливість перед виступом артистів почути про їхній творчий шлях, чому саме цю програму вони обрали, і що вони відчувають і думають про твори, які будуть виконувати.

Станіслав Христенко

– Яка Ваша роль у фестивалі?

– Офіційно я артистичний директор. Але як один із тих, хто починав і приніс певні ідеї зі світової практики, я намагаюся створити команду людей із перспективними ідеями. І щоб навіть після того, коли я припиню займатися фестивалем, він все одно існував. Я маю запустити автомобіль, який міг би рухатися і з іншими водіями.

– Кого українці зможуть почути в березні?

– У нашій програмі є сім концертів. На відкритті буде зірка найвищої категорії – Сергій Бабаян. Він виступає на найвідоміших музичних фестивалях класичної музики. Також маємо і подарунок для ширшої аудиторії – дует Igudesman & Joo. Це найкращі виконавці комедійного жанру в класичній музиці. Вони поєднують, наприклад, попурі з класичними творами з мелодією мобільного телефону і створюють ситуацію, якби мобільний телефон мав Чайковський. Я сподіваюся, що це повинно привести нових прихильників класичної музики.

– Чому в програмі так багато уваги Ви надали Баху?

– 21 березня звучатиме музика Йоганна Себастьяна Баха. Це буде приурочено до 333-ї річниці з дня його народження. Я сподіваюся, що Баха знають всі, навіть ті, хто не відвідують концерти класичної музики. Ми намагаємося достукатися до сердець якомога ширшої аудиторії, тому музика Баха буде звучати всюди.

Особисто для мене Бах – це важливий етап розвитку музики. Він змінив її роль у суспільстві. Його музика вплинула на кожного композитора і виконавця. І невипадково всі діти грають Баха в школах, адже це основи сприйняття музики.

Станіслав Христенко

– Минулого року Ви представили камерний оркестр. Чому ви вирішили його створювати?

– Тому що в Харкові, в другому за населенням місті України, немає камерного оркестру, немає звучання сучасної музики. Мовиться про те, що людина не може почути, що позавчора написали в Лондоні, Сіднеї, Чилі або США. А це зв’язок із сьогоденням, цивілізацією, прогресом. Тому перше, що я зробив – це запустив серію лекцій про музику з виконанням творів. Я намагався, щоб слухачі розуміли класичну музику. Тому що це чи не найскладніше в інтересі до сприйняття музики.

– Чому такі всесвітньо відомі митці як Ви повертаються в Україну?

– Мені здається, це нормально повертатися до свого коріння і робити щось важливе для свого дому. Навіть тварини роблять це – вони повертаються вмирати в те місце, де народилися. Це природний, духовний зв’язок, магнетизм. Звісно, на мене вплинула американська традиція: люди можуть народжуватися в невеличкому селищі, їхати навчатися в інше місце, мати гарну роботу там. Однак вони допомагають своїй рідній школі, церкві, місту і будують бібліотеки.

Україна для мене – це біль. Не тому, що це Україна, рідна країна. США також має не менше проблем, але це мій дім. Америка дала мені шанс, а Україна – це моя душа.

– Що ви відчуваєте, коли виступаєте на українській сцені?

– Складно. Це дім, пам’ять, дитинство, стіни, згадки про перших викладачів, певні емоційні речі з минулого.

Станіслав Христенко

– Яким, на Вашу думку, є ставлення українців до класичної музики?

– Україна і особливо її східна частина перебувають повністю у радянському культурному полі. Так триває уже 27 років. Якщо нині запросити всесвітньовідомого диригента, випустити афіші з його ім’ям, розпочати продаж квитків у Києві – люди не знатимуть, хто це. Одна з ідей фестивалю – будувати маркет, щоб в Україну приїздили музиканти і могли тут заробити. Їхню працю мають цінувати.

– Як би Ви оцінили ситуацію з музичними вподобаннями в Україні?

– Це також складно. Мені здається, що це пов’язано з суспільством. Стан мистецтва відображає його стан.

Не можна активно розвивати економіку, не розвиваючи мистецтво і культуру. Вони взаємозалежні. Якщо люди мають гроші, вони хочуть мати емоційний продукт. Якщо ж вони його мають, то, відповідно, і почувають себе інакше, щоб успішно працювати. Не можна казати, що в нас немає культури, тому що в нас не така політика, а політика така, тому що в нас люди з незрозумілим мисленням. Cаме мислення варто розвивати завдяки культурі.

– Що в закордонному сприйнятті класичної музики Вам імпонує?

– Заняття музикою – це ознака духовного розвитку. В Японії, де мені доводилося бувати, в одному з молодших класів близько 70 відсотків дітей грає на музичних інструментах. Ні, всі вони не стануть професіоналами. Ба, в 15 років вони завершать ці заняття і підуть здобувати іншу освіту. Але в Азії існує бум на гру на роялі, тому що так діти на ранній стадії розвиваються психологічно і вчаться виконувати завдання швидко й ефективно. Це, безперечно, впливає і на загальний рівень їхньої продуктивності в майбутньому. Музичні уроки – це частина їхньої культури та розвитку.