Берлін – 10 зоряних днів, зустрічей і багато-багато кіно: різноманітного, цікавого, провокаційного, часом сміливого, часом рутинного. Але вже й нетрадиційного, коли глядачеві пропонується діалог про нові світові виклики: біженців, невиправдану агресію, сприйняття того, що досі не сприймалося. 10 днів кінофестивалю Берлінале, що добіг кінця. Українське кіно не увійшло до змагальної програми, але було представлене у секції «Панорама», де відбувається показ найкращих, найталановитіших прем’єр, і було прихильно сприйняте глядачами.
Берлінале – один із головних кінофестивалів планети. Цього разі у його фокус потрапили проблеми біженців, політика, світ жінки. Журі переглянуло вісім тисяч стрічок, а в основну програму їх увійшло 19.
Головні нагороди кінофестивалю Берлінале, який проводиться вже 68-й раз, – «Золотий ведмідь» і Гран-прі журі, – відповідно до сучасних світових тенденцій, дісталися режисерам-жінкам. Вони в різкій формі, незвичній для фестивальної публіки, розповідають про історії самопізнання і становлення себе в суспільстві, невербальні способи спілкування. «Не торкайся!» – «терапевтична» історія пізнання власного тіла, де режисер Адіна Пентіліє сама з’являється у кадрі. В основі фільму – історія жінки, яка не терпить чужих доторків до її тіла. Крім «Золотого ведмедя», автор одержала також приз за найкращий повнометражний дебют і премію в 50 тисяч євро. Хоч критики й відзначали, що Пентіліє досягла дивовижного поєднання ігрового та документального кіно, однак для публіки її перемога була несподіваною.
Проблеми суспільства та окремої людини – лейтмотив фестивальних стрічок
Гран-прі журі одержала стрічка «Обличчя» польського режисера Малґожати Шумовської. Вона розповідає про історію молодого хлопця, що зазнав важкої травми обличчя під час встановлення величної статуї Ісуса Христа і мав потребу в трансплантації обличчя у Польщі. Режисер, не приховуючи, висміює грубість і невігластво польської провінції.
«Срібний ведмідь» за найкращу режисерську роботу одержав також анімаційний фільм «Острів собак» американця Веса Андерсона з філософським посланням боротьби добра і зла, проблем екології та політики.
Берлінале за традицією не тільки запросив глядачів до діалогу, а й кинув виклик, показавши кіно про актуальні проблеми: наплив біженців, насильство, і насильство щодо жінок зокрема, їхню роль у житті суспільства, невиправдану агресію. Учасники фестивалю, зокрема жінки, підтримали ідею: вони вбиралися у чорні сукні, майже чоловічі брючні костюми, а то й просто – джинси та взувалися у спортивні черевики.
Україна цього року представила на Берлінале два фільми. Стрічка «Коли падають дерева» Марисі Нікітюк зобразила життя в українській глибинці. Хоч вона й не одержала нагород, але викликала схвальні відгуки і критиків, і глядачів. У розмові з Радіо Свобода режисер розповіла, що, працюючи над фільмом, вона прагнула показати світ стереотипів і страхів, у якому часто ув’язнені люди.
«Деякі речі не вдалося зняти, деякі під час монтажу змінювалися досить кардинально. Але змінювалися мною, тобто це до кінця залишилася моя історія, моє кіно. Ми його зробили разом, однією командою. Я пояснювала, що хочу і як усе має бути, і, звісно, люди, які відповідають за свої ділянки роботи, – приміром, як художник-постановник, я не створюю світ у кадрі – його створював Влад Дудко, так само як я не ношу камеру, але я передала операторові власне бачення, – звісно, що вони додавали і свої пропозиції. Більшість їх були прекрасні. Це те, що має назву «синтетичного командного мистецтва», оскільки спочатку ти приносиш ідею, а потім вона стає ідеєю для всіх. Головне – це чудове відчуття для того, щоб виокремити все найкраще», – говорить режисер Марися Нікітюк і охоче ділиться планами на майбутнє.
«Уже є нариси до другого повного метру. Ми виграли десятий конкурс Держкіно влітку з проектом Серафима з «Крісті філм» і «Директорією кіно». Тому триває розробка планів, і якщо все йтиме, як задумали, то зйомки розпочнуться наступної весни», – каже Марися Нікітюк.
Більше ніж лише про Україну…
Щодо фільму українського режисера Марисі Нікітюк після його перегляду німецький кінокритик Тобі Ашраф признався, що багато чого в ньому не збагнув.
«Я насправді багато чого не зрозумів, але мене саме це і тішить. Я не певен, що ми маємо розуміти, що саме режисер хотів сказати. У мене радше виникає почуття, що ми й не маємо розуміти. Вона створила, на мою думку, дуже відкриту для трактування картину мистецтва. Деякі теми були, з одного боку, дуже чітко сформульовані: пострадянський міський простір проти – порівняно з сільським. Тобто міські структури проти сільських. Насилля у суспільстві: воно реальне чи метафоричне? Сексуальність: реальна чи метафорична? Мабуть, щодо сексуальності, то це як метафора перелому, початку нового – так би я розумів послання фільму. І в ньому йдеться про більше ніж лише про Україну. Фільм мене шокував, але зрештою наприкінці залишається відчуття інсценування щодо насилля. Насилля наростає і досягає точки, коли всі переповнені енергією і злістю, яка шукає виходу – у насиллі чи в сексуальній дії. Це видається дуже перебільшеним, майже нереальним. Але саме це і є для мене метафорою душевного стану», – доходить висновку німецький кінокритик.
Українські учасники Берлінале
Тим часом глядачем українських фільмів на Берлінале був також віце-прем'єр-міністр України Павло Розенко. Він вважає, що можна лише пишатися, що в Україні є такі талановиті люди, які можуть виражати власні емоції та думки у таких чудових роботах.
«І, безперечно, вся група, котра працювала над фільмом, дуже потужна, і акторські роботи дуже сильні. Я уже сказав хлопцям і дівчатам про те, що не кожен може похвалитися стартом і прем’єрою відразу в участі у Берлінському кінофестивалі. А це означає, що вони підняли дуже високо планку, відтак їм далі буде важче. Однак переконаний: вони – люди талановиті і зможуть себе і свій потенціал реалізувати у майбутньому», – сказав Павло Розенко.
Із інтересом на Берлінале був сприйнятий також «День перемоги» Сергія Лозниці. Його документальний фільм показали у категорії «Форум». За анотацією Берлінале, у «Дні перемоги» режисер спостерігає за натовпами, що збираються 9 травня на території радянського військового меморіалу у Трептов-парку в Берліні. Він фіксує цю метушню надзвичайно точно, випускаючи на передній план різні настрої: гордість, патріотизм, цікавість, бажання бути визнаним, споглядання. Автор дає «говорити» за себе своїм героям перед камерою – людям зі справжнього життя, які «грають» самі себе.
Була на Берлінале й приємна несподіванка: вперше в історії фестивалю у журі, в категорії TEDDY AWARD, працював представник України – програмний координатор «Молодості» та куратор Sunny Bunny Богдан Жук. У розмові з Радіо Свобода він поділився спостереженнями за його роботою «із середини».
«В кіно, на мій погляд, важко знайти нові теми, але талановиті режисери їх знаходять, а також інші, ніж досі підходи, цікаві аспекти – навіть тем, які висвітлювалися багато разів. Останнім часом дедалі частіше можна побачити суміш документалістики та ігрового кіно, коли режисери використовують надзвичайні творчі підходи й прийоми, приміром, як у фільмах Touch Me Not та Obscuro Barroco», – дзазначає Богдан Жук.
«В Україні, на жаль, досі знімають дуже мало фільмів ЛГБТК-тематики, тому навряд чи є сенс порівнювати висвітлення її у нашому та закордонних кінематографах, – продовжує він. – Але якщо вона виникає, то й відображає наше суспільство та його ставлення до ЛГБТК людей, що досі є здебільшого негативним, на жаль. Часто від незнання, часто від упереджень – українці сприймають цю тему неадекватно. Але вважаю, що «Молодість» може похвалитися діяльністю для виховання аудиторії в цьому сенсі. І досить успішно, адже «Сонячний зайчик» в останні роки є однією з найбільш відвідуваних програм нашого кінофестивалю, і доступ до широкого кола глядачів. «Сонячний зайчик» є частиною найбільшого українського фестивалю, який має можливість показувати найкраще кіно – справжнє мистецтво, яке відзначається багатьма нагородами. Скажу, що плани для «Сонячного зайчика» однозначно оновилися після мого членства в журі «Тедді». Берлінале дуже надихає на подальшу роботу, це дуже цікавий досвід».
Робота на результат
Однак Берлінале – це не лише фільми на екрані, а й велика робота працівників кіноіндустрії за його «кулісами». Це – десятки різноманітних заходів, де вони намагалися якомога краще показати здобутки українського кіно: бізнес-ланчі, зустрічі, виставки, величезна робота на стенді. Приміром, 18 лютого Благодійний фонд Ігоря Янковського і Державне агентство України з питань кіно вперше в історії України організували та успішно провели бізнес-ланч для українських і закордонних продюсерів у рамках Co-Production Market.
В обідньому залі Палати депутатів Берлінського міського парламенту, який розташований в історичній будівлі Пруського ландтаґу (парламенту) неподалік Потсдамер-платц, зібралися понад 250 продюсерів із 70 країн світу, щоб познайомитися з українськими колегами. Co-Production Market – спеціальна індустріальна програма в рамках Берлінського кінофестивалю, для роботи в якій щороку добирають близько 600 продюсерів, котрі мають досвід міжнародної співпраці у виробництві фільмів. Україна так масштабно у цій програмі представлена вперше.
Бізнес-ланч, на думку продюсера фільму «Маріуполіс», представленого на Берлінале у 2016 році, Анни Паленчук, змінив навіть парадигму роботи нашої національної кінематографії за кордоном, бо раніше, як вона сказала в інтерв’ю Радіо Свобода, усі працювали лише над процесом.
Анна Паленчук
«Поставити стенд – процес, а провести презентацію – робота на результат. Звичайно, відразу цей обід не дасть результатів, але він створює новий імідж, дає нові контакти, можливість розповісти про нашу країну. Що більше професіонали знають про Україну, то більше вони довіряють нам, то більше проектів ми можемо здійснювати з іншими країнами», – переконана Анна Паленчук, і додає: «Стенд України, звичайно, є своєрідним посольством країни на кінофестивалі, де можна більше дізнатися про наше кіно, котре ще перебуває у виробництві, або про готові стрічки».
«На цьому кіноринку я акредитована втретє. Досі було складно представлятися, що я – продюсер з України, бо ніхто до пуття не знав, які можливості має наша кінематографія. Приємно, що кожного року в офіційну програму кінофестивалю потрапляють наші фільми. Приємно представляти країну, де на кіно в державі з кожним роком спрямовується дедалі більше коштів і формується лояльніше ставлення до України. Такими заходами формується кіно-імідж нашої країни», – ділиться спостереженнями Анна Паленчук.
Крім бізнес-ланчу, в якому взяли участь 20 українських продюсерів, котрі шукають партнерів за кордоном, голова Держкіно Пилип Іллєнко провів для міжнародних учасників Co-Production Market презентацію можливостей України в галузі кіновиробництва.
68-й Берлінський кінофестиваль відшумів прем’єрами, новими контактами, укладеними угодами, надіями, в тому числі й українськими на розвиток національного кіно. А ті, хто не брав участі у цьому святі кіно, ще довго й багато разів насолоджуватися найкращими фільмами, створеними талановитими людьми.