Політика Кремля і вища освіта України. Як роз’єднати цей союз?

(Рубрика «Точка зору»)

ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ

Ірина Костенко, Марина Остапенко

«Єдина країна. Единая страна» – пригадуєте це гасло в ім’я двомовності? Одразу після Революції гідності ним щедро розцяцькували українську столицю. І таким чином вкотре скерували країну на старі граблі. Бо двомовність – це добре перевірений спосіб підпорядкування України «единой стране» Росії.

А ще, як показує стара і нова історія – це гарантована причина національного розбрату, розмитості державних кордонів і подальшого трагічного розвитку подій.

Нібито все зрозуміло. Але чому ж тоді на 27-у році незалежності і 4-му році війни в Україні популяризується і повсюдно практикується двомовність?

Нещодавно в інтерв’ю Радіо Свобода вичерпну відповідь на це запитання дав директор Центру євроатлантичної інтеграції та демократії Даніел Барта: «Російська мова – це інструмент №1 для поширення впливу Кремля в Україні».

Загальновідомо, що цей інструмент сьогодні активно задіяний в усіх без винятку сферах суспільного життя України. І особливо в царині освіти. Адже саме там його застосування дає найперспективніші для «единой страны» результати.

У листопаді минулого року ми порушили тему двомовності у вищій освіті України в публікації «Українська мова і подвійна мораль КПІ імені Сікорського».

Головний корпус Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

З коментарів до статті і повідомлень авторам з’ясувалося, що хвороба двомовності уразила велику кількість вишів України. Ми дізналися про численні порушення мовного закону у Харкові, Одесі, Дніпрі і, на превеликий жаль, у Києві. І вирішили з’ясувати, яким чином можна покласти край цьому беззаконню.

Спершу звернулися до Міністерства освіти та науки України (МОН).

Директор Департаменту вищої освіти МОН Олег Шаров

Директор Департаменту вищої освіти МОН Олег Шаров нам повідомив наступне:

«Я повністю підтверджую, що, окрім винятків, які передбачені Законом «Про вищу освіту», викладання повинно здійснюватись державною мовою. Коли це не так, ми маємо справу з безладом, із порушенням закону. Робота міністерства спрямована на те, що коли виявиться якийсь безлад, негайно оголосити догану, щоб той безлад не повторився. В принципі, якщо ми з приводу кожного безладу будемо оголошувати догану, ефективність нашої діяльності сильно знизиться, бо процедура оголошення догани досить складна, марудна, вимагає великих ресурсів, часу».

Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич

Далі ми звернулися із запитом до міністра освіти і науки України Лілії Гриневич.

Які заходи адміністративного впливу щодо порушників мовного законодавства у вищій школі передбачені законом.
Чи вважаєте Ви ці заходи достатніми для утвердження української мови у навчальному процесі вищої школи.
Якщо ці заходи Ви вважаєте недостатніми, то що планує міністерство для забезпечення повноцінного функціонування української мови у навчальному процесі вищої школи.

Заступник міністра освіти України Юрій Рашкевич

Нам надійшла відповідь за підписом заступника міністра Юрія Рашкевича.

«Відповідно до статті 34 Закону України «Про вищу освіту» безпосереднє управління діяльністю закладу вищої освіти здійснює його керівник… керівник закладу вищої освіти зобов’язаний забезпечити дотримання вищим навчальним закладом вимог законодавства.

З метою виконання в повному обсязі мовного законодавства України в частині застосування державної мови в закладах освіти Міністерством освіти і науки на ім’я керівників закладів освіти надіслано листа від 07.10.2016 №1/9-542 щодо застосування державної мови. В зазначеному листі наголошується на необхідності використання в освітньому процесі державної мови, посилення роботи з популяризації української мови в учнівському, студентському та педагогічному середовищі…»

Отже, з почутого і прочитаного ми зрозуміли, що в Міністерстві освіти і науки відбуваються такі процеси:

Про беззаконня знають.
Морочитися з ним не хочуть.
Спихають відповідальність на ректорів.
Пишуть їм листи і свято вірять у значущість своєї писанини (пригадується таку ж віру мав гоголівський Акакій Акакійович).

_________________________________

Екс-міністр освіти і науки України Іван Вакарчук

Чи має бути саме так? З таким запитання ми звернулися до екс-міністра освіти і науки України Івана Вакарчука.

«Міністерство або не є зацікавленим у переході на українську мову викладання, або не звертає на це увагу.

Припинити беззаконня може міністр. Саме міністр має найдієвіші важелі впливу на ректорів.

Міністр має укладати з ректором контракт з обов’язковою умовою: впродовж 5 років університет переходить на українську мову викладання. Відповідно, ректор із викладачами укладає угоду про обов’язковий перехід на українську мову до кінця терміну в контракті.

От і все. Бо одним переконанням результату не добитися. Має бути силовий прийом. Контракт – це найбільш силовий прийом. Міністр уповноважений його застосовувати».

_________________________________

Поки, як стверджує Іван Вакарчук, «Міносвіти або не є зацікавленим у переході на українську мову або не звертає на це увагу», в Україні є заклад, який від 1991 року працює, згідно з нормами законодавства. Це Національний університет «Києво-Могилянська академія», який, до слова, має найвищий рейтинг ЗНО абітурієнтів

Як могилянці вирішували проблему мови викладання? З таким запитанням ми звернулися до президента Національного університету «Києво-Могилянська академія» Андрія Мелешевича.

Президент «Києво-Могилянської академії» Андрій Мелешевич

«У нас є Конституція, закон про освіту, «Про вищу освіту», Статут НаУКМА і там прописано всі правила щодо мови. Тому у нас ось так.

Англійська мова на додаток до української – це доступ до цивілізації.

У нас і зараз з’являються люди, які не до кінця володіють українською мовою. Тобто вони прийшли з російськомовного середовища. Це викладачі з Харкова, Донецька. Криму. Нещодавно взяли на роботу викладача з Росії, він практично не володів українською мовою. З ними укладається така собі джентльменська домовленість, що беремо їх з умовним терміном на рік. За цей рік вони вчать мову і при затвердженні на Вченій раді мають довести належне знання української. Професори, які прийшли до університету без знання мови, сьогодні володіють нею краще за тих, хто виріс у Києві.

В освітньому середовищі має бути українська мова. Країна має себе поважати. Тому Україна має виховувати і давати знання саме українською мовою».

_________________________________

Отже, для виходу з орбіти Кремля очільникам освітньої системи України потрібно всього-на-всього бажання дотримуватися закону і бути добрими громадянами єдиної країни (наголошуємо – зі столицею у Києві).

А доки бажання хиряве, то «інструмент №1, на який найбільше покладається Росія», працює на повну. І його (як означили європейські аналітики) «м’яка сила» шириться не лише через кандидатів та докторів наук, які за 27 років не спромоглися вивчити державну мову, але і через засилля російської мови у багатьох сферах студентського життя

Ось як це виглядає на прикладі того ж таки НТУУ КПІ імені Сікорського.

Королева КПИ 2017. Интеллектуальный конкурс

Мистер КПИ 2017 | Награждение победителей

ОСА с Наталией Семенченко

Шоу по заявкам "Пятничный запой" |Аня Гресь. Лига смеха.|

Кого ж виховує за таких реалій чинна система вищої освіти України: «особистостей, сформованих шляхом патріотичного виховання», як того вимагає закон єдиної країни, чи «благонадежных граждан единой страны», як того бажають у Кремлі?

Насамкінець подаємо один із коментарів до публікації «Українська мова і подвійна мораль у КПІ імені Сікорського».

Anton Kobrynets NTUU "KPI"

«Шановні, я навчався до 2012-го в КПІ, і навіть у деяких моїх одногрупників були проблеми з двомовністю. На власні очі бачив як вони конспектували українською російські лекції. І це принизливо, мушу зазначити. Якого хріна в Україні, в Києві, в найбільшому ВНЗ – де молоді прагнуть стати гідними громадянами (причому, гідність, професіоналізм і достойна оплата наразі ринком дуже пов'язані) мусимо чути російську??? Лукавити не буду, більшість добре розуміє і українську, і російську. Але справа в іншому. Більшості не вистачає самоповаги, адже поважатимуть тільки того, хто як мінімум сам себе поважає. А мова самоідентифікації, спілкування і, тим паче, навчання – це однозначно важлива складова самоповаги».