У Росії дослідника Соловків звинуватили в образі православ’я

Віра Васильєва

Група жителів Великого Соловецького острова написала до Центру «Е» (Головного управління протидії екстремізмові МВС Росії – ред.) листа, у якому вказала на те, що Юрій Бродський у своєму дослідженні, випущеному у 2017 році «Новою газетою», нібито створює образливий образ соловецьких ченців і викликає ненависть до тих, хто сповідує православ’я. Наразі правоохоронні органи проводять перевірку книжки.

Ці звинувачення вже порівнюють із вельми сумнівною кримінальною справою керівника карельського відділення правозахисного товариства «Меморіал» Юрія Дмитрієва, який, зокрема, завдяки суспільному резонансові, нещодавно був звільнений із СІЗО.

Юрій Бродський

Але сам Юрій Бродський обговорювати своє можливе кримінальне переслідування не любить. Він вважає за краще говорити про Соловки, які розглядає як історичний і соціокультурний феномен, що вимагає гранично дбайливого ставлення. Тим часом реставраційні роботи, що ведуться там, на думку Бродського, здатні завдати непоправної шкоди – як архітектурній спадщині, так і колективній пам’яті.

– Зараз людина, яка очолює монастир, керує і музеєм. Він сам собі передає пам’ятки, експонати. І, найголовніше, він диктує політику. Ольгу Бочкарьову, яка в музеї займалася збиранням пам’яті (очолювала відділ радянського періоду, як він називався), звільнили з роботи. Її виганяють із квартири і з острова, а у неї немає іншого житла.

Секирна гора – місце, де за часів табору був штрафний ізолятор (ШІЗО) і де розстрілювали людей. Навпроти вівтаря церкви, перед оглядовим майданчиком, є залишки клумби, викладеної з каменів. У ній були не квіти, а малюнок – зірка в колі. Там чекісти і розстрілювали в’язнів. Це місце просякнуте кров’ю на багато метрів вниз. Тепер туди приїжджають весілля і кричать «Гірко!», тому що з гори відкривається дуже гарний краєвид. Якісь спонсори купили снігоходи, і приїжджають кататися на снігоходах із гори, це у них називається «покатушками».

Я вважаю, що на цих людей не можна ображатися. Вони не знають, що там було. Там немає ніяких табличок. Губернатор Архангельська пообіцяв внучці Дмитра Лихачова (відомий радянський і російський філолог і культуролог, академік, наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років був політв’язнем у Соловецькому таборі – ред.), що зроблять меморіальну кімнату з камери, в якій він сидів. Хтось ще в це вірить? Я не вірю. Я знаю, що там ніколи не буде меморіальної кімнати. У монастирі одночасно сиділи тисячі людей. Але збиті всі написи, залишені ув’язненими. Знищені ґрати на вікнах, дверні вічка. Знищують будь-які сліди табору, тому що це не вписується в концепцію теперішнього монастиря. Сліди знищуються, і знищуються цілеспрямовано. Це все моторошно.

На Соловках відбувається вкрай огидна, на мою думку, реставрація. Стіни Соловецького монастиря XVI століття були вкриті лишайниками різного кольору, різної щільності. Це, крім усього іншого, красиво. Ці лишайники змивають хімікатами. Залишаються сірі камені.

У монастирі – дивовижна трапезна палата, шедевр архітектури, включений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У ній підняли підлогу в районі вікон до 70 сантиметрів – вирівнювали. В результаті змінилося сприйняття палати. Соловки зникають, зникають, зникають... Я у своїй книжці говорю про це. Звичайно, це не подобається людям, які стоять за цим.

В історії все пов’язано. Не можна вирвати окремий шматок і сказати: «Це було так і так». Треба розуміти, чому це було. Більшовики не придумали соловецькі табори. Соловки були в’язницею, починаючи з XVI століття. Напевно, монахи цього не хотіли, але вони були законослухняними людьми. Вони ставали в тюрмі наглядачами, екзекуторами. З п’ятикутника монастирських стін до неба одночасно здіймалися молитви ченців і прокльони в’язнів, причому неабияких. Ця в’язниця проіснувала до початку XX століття. Більшовики просто збільшили масштаби репресій.

Спочатку чекісти на Соловках не знали, що таке табори, як використовувати працю ув’язнених. Там розроблялися норми. Норми харчування для ув’язнених, кількість калорій на одну людину. Скільки треба охоронців на сто в’язнів. Куди треба стріляти під час розстрілу. Як позбавлятися трупів. Це все Соловки.

Спочатку людей змушували просто бігати з ополонки в ополонку, переливати воду. Прокурорських працівників особливо ненавиділи, їх змушували з ранку до вечора тягати з одного кута монастирського двору в інший, обов’язково в долонях, кінські екскременти.

Потім, у 1925 році, виникло гасло «Сосна пахне валютою». Тобто все, що можемо продати, будемо продавати. Це теж Соловки. Створюються лісові відрядження на материк. Лісозаготівлями займалися в найсуворіших умовах. Соловки перетворюються з географічної назви в назву системи.

Коли більшовики прийшли до влади, було два рішення архангельської і кемської влади про необхідність закрити монастир як «розсадник дурману», але місцеві чекісти вирішили інакше. Понад сто ченців залишилося працювати в таборі інструкторами, вони отримували платню в ОГПУ. У книжці я наводжу не тільки текстові матеріали про це, але і фотографії.

Я вважаю, що це не слід замовчувати. Необхідно покаятися – я під каяттям маю на увазі переосмислення. Треба сказати, що це було неправильно. Але це все, про що я говорю, викликає страшне роздратування.

Я колись писав ще патріархові Олексію II (главі Російської православної церкви до його смерті у 2008 році – ред.) про те, що стаються ці явища. Відповіді і благословення від нього на свою роботу я так і не отримав. Потім, уже в нову книжку, я включив інформацію про те, що Олексій II був співробітником КДБ, це відомий факт. Мені прислали список його нагород і дали зрозуміти, що за свої твердження мені доведеться відповісти. Я весь час відчуваю спрямовану на себе агресію.

Сам я за своєю натурою не агресивна людина. Я завжди закликав і закликаю до того, щоб знаходити спільну мову, домовлятися, щоб ми всі могли вижити. Зрозуміло, що є мерзотники, але далеко не всі люди зіпсовані.

На Соловках усе переплетено: і краса, і жах. У цьому чудо Соловків – весь світ, зібраний воєдино. Напевно, монастир теж повинен бути. Але він має бути іншим. Там має бути віддана шана убитим, тому що кількість людей, які сиділи на Соловках за радянських часів, вдесятеро більша, ніж кількість ченців, які були в монастирі за всі 500 років його існування. Шана їм повинна бути віддана якимось чином, якщо ми хочемо, щоб країна розвивалася далі.

Про Юрія Бродського і його книжку говорить і голова ради «Меморіалу» Олександр Черкасов:

– Юрій Бродський – людина, яка приблизно півстоліття присвятила збереженню того, що зникало. Написів у різних будівлях і спорудах на Соловках, пам’яті… Це вже друга його книжка. Дуже важливо, що він більшу частину життя йшов в цьому напрямку. Я вдячний авторові за те, що зміг познайомитися з його книжкою ще в рукописі кілька років тому. За те, що мої діти топтали соловецьку землю і, можливо, щось запам’ятали.

«Соловки. Лабіринт перетворень» – приголомшлива книга. Коли я з нею знайомився, не замислювався про все, що там написано про Кримську війну (1853–1856 років – ред.) і зв’язок із Соловками. Крим (окупація Росією українського Криму 2014 року – ред.) нас повернув приблизно туди ж, у середину XIX століття. Це стосується не тільки Соловків, це стосується всіх.

Щодо образи почуттів віруючих... У книжці є історія про те, як монахи ходили до Петра I, щоб позбутися зайвого оподаткування. На це прохання була накладена така резолюція… Я сподіваюся, що це станеться і тепер.

Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода