(Рубрика «Точка зору»)
І вирвав грішний мій язик
Святе місце пустим не буває. Це в Біблії не буває, а в реальності, особливо в українській, дуже навіть може бути. Адже святе місце у кожної людини – душа. Вона туди все, чим дорожить, складає. У тому числі улюблених історичних і літературних персонажів, пісні, поезію, образи близьких людей. Ну і ясно, що у кожної людини – своє потаємне. Є фанати Людмили Гурченко, носять її все життя в душі, бережуть. Багато їх? А хто його знає. Було багато, тепер, напевно, менше. Фанатів Вакарчука, думаю, набагато більше, як і фанатів Юлії Тимошенко. Але ж тим і добре наше внутрішнє розмаїття, що завжди є про що посперечатися, і якщо хтось, усвідомивши, що вміст його душі іншому не подобається, закриває свою душу і забирає її геть, до «єдинодушників-однодумців».
Час від часу виникає у деяких активних людей бажання в чужих душах поритися і подивитися, що там заховано? Після цього можна і оцінку людині дати, підправити її, якщо вона не те в своїй душі зберігає, на відвертість агресивну викликати. У наш час зробити це легко. Варто тільки пост у фейсбуці повісити, який розділить людей на тих, хто з ним, з постом згоден, і на тих, хто проти. І почнеться тоді з’ясовування: хто, що і скільки у себе в душі і в пам’яті зберігає і наскільки він через зміст своєї душі чи пам’яті «наша» людина чи ворог.
Якось так співпало, що дискусія про Висоцького і Булгакова, як про «щупальця «русского мира» збіглася з новинами про появу «національних дружин», які готуються навести «український порядок». Люди в чорному марширують по Україні, готуються наводити щось не зовсім зрозуміле, і метушаться українські громадяни, які поспішають визначитися зі своїм вибором, між «щупальцями» Булгакова і стиснутими кулаками членів «національних дружин». Найбільш розумово моторні громадяни вже заготовляють відповіді на випадок, якщо зустріне їх «національна дружина» в прохідному дворі, і запитає: «Чи любиш ти Висоцького? Читаєш Булгакова?» Ну, зрозуміло вже, звичайно, як треба відповідати. Але ж якщо захочуть «національні дружини» причепитися, то зможуть. Наприклад, запитають: «Читав Булгакова? Слухав коли-небудь Висоцького?» І що, скажеш, що ти в лісі жив в землянці без книг та електрики і навіть бобінного магнітофона «Дніпро-14» у тебе не було, не кажучи вже про магнітолу «Рігонда» або касетник «Соні»! Загалом, попався український народ! Доведеться йому нові, поки не відомі правила і принципи «українського порядку» освоювати. Думаю, що якщо в «національні дружини» половина громадян піде, то точно «український порядок» переможе «русский мир» в головах другої половини громадян. Переможе, або зажене те, що «русским миром» в цій дискусії вважається, в таке місце, звідки його ніякими поліграфами НЕ здобудеш! Затаять свій невеликий «русский мир» деякі українські громадяни на самому дні душі своєї. Чи стануть його берегти. Плювати на те, що Висоцького слухали в шістдесяті-сімдесяті, а Булгакова, його «Майстра і Маргариту» читали в 1966-1967 роках, коли вперше роман вийшов у журналі «Москва». «Треба ж було, чорт забирай, ще і в журналі з такою назвою читати!!!» – злякається хто-небудь, пригадуючи свої «гріхи». Я ось порився в своєму минулому і теж перелякався! Адже ж я Кнута Гамсуна читав і він мені навіть більше Булгакова сподобався. Тільки потім я дізнався, що Кнут Гамсун обожнював Гітлера, називав його «рятівником Європи» і воював в дивізії СС «Вікінг»! (Як добре, що з Норвегією у нас все в порядку і ми не боремося з симпатичними або навпаки «щупальцями норвезького світу»!
Мені вже написали, що думка ця, висловлена у фейсбучном пості В’ятровичем, всього лише думка і ніяка не пропозиція для подальшого перетворення в законопроект. Ну так, все хороше і інше починається з думки і не всі перетворюється на реальність. Але дуже мені часовий збіг думки з появою «національних дружин» початок китайської «культурної революції» нагадує. Тобто кожному громадянину пропонується поки добровільно самоочиститись в культурному сенсі і розібратися зі своїми симпатіями, а після покаятися, зізнатися і чекати вибачення або покарання.
Є ще один аспект у цій фейсбучній дискусії, що вилилася вже і на телебачення, і в газети. Дуже навіть видно по логіці самої думки, що на Висоцькому і Булгакові «симпатичні щупальця русского мира» не закінчуються. Такими ж «щупальцями» далі можна буде легко назвати Бориса Акуніна і Шендеровича, Василя Гроссмана і навіть самого Гоголя. Ну, Людмила Улицька і Світлана Алексієвич теж просто просяться в цей список. Тобто будь-хто, хто творить російською мовою і має стосунок до Радянського Союзу або сьогоднішньої його спадкоємиці, може стати «інструментом», за допомогою якого «русский мир» проникає в українську душу. Страшно, звичайно! Далі страшно, адже сама російська мова є інструментом «русского мира», так що вже значна частина українського населення, хоче вона того чи не хоче, є «щупальцями» цього «мира». І все знову впирається в «мовне питання», тому, що дійсно – там, де немає російської мови, там і «русского мира» не буде. А у нас є «язык» і значить є і небезпека. Небезпека приходу «русского мира» і небезпека власної глупості, за допомогою якої можна легко і реально самим загнати українську російськомовність в «русский мир», що дійсно може призвести не тільки до культурної дезінтеграції суспільства, а й до непоправних політичних наслідків. Адже держава будується не «національними дружинами», а всім народом, а для цього народ повинен об’єднуватися, а не ділитися на «правильних» і «не правильних», на «щупальці» і на «пальчики».
Якщо держава законодавчо не підтвердить заборону сортування українців за етнічною, мовною та релігійною ознаками, то її чекають тяжкі часи.
Андрій Курков – письменник, журналіст, кіносценарист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Лакмусовий папірець, що виявляє в людині частку «гомосовєтікус»: суперечка через Висоцького триває