Бандеризація відбувається не в Україні, а в Польщі – історик

Закон про Інститут національної пам’яті Польщі покликаний боротися із «культом Степана Бандери», який набагато більш відомий в Польщі, ніж в Україні, переконаний історик та журналіст Олександр Зінченко. Він побоюється, що за таких умов Київ та Варшава ще довго не дійдуть згоди стосовно спільного минулого. Польський журналіст Павел Боболович стверджує, що закон орієнтований в першу чергу на польських виборців, хоча може створити проблеми для зовнішньополітичних зв’язків Польщі.

Польща бачить в Україні привид Бандери | Ранкова Свобода. Частина 2

Журналіст та експерт Інституту масової інформації Роман Кабачій зазначає, що в законі про Інститут національної пам’яті Польщі топонім «український» зустрічається вісім разів.

«Це прирівнює народ до власне всіх націоналістів і звинувачує нас у цих злочинах. При тому, що, якщо в єврейській частині цього закону йдеться про те, що поляків не можна звинувачувати в Голокості, то в українській йдеться якраз про те, що українці відповідальні за злочини проти євреїв під час Другої світової війни», – констатує Кабачій в ефірі «Ранкової Свободи».

Польський журналіст Павел Боболович зазначає, що, хоча закон робить виняток для діяльності науковців та художників, він створює значні ризики для свободи слова журналістів та публіцистів. Однак, на думку Боболовича, націоналістична риторика в Польщі орієнтована на внутрішню аудиторію.

«В Польщі є деяка частина електорату, яка чутлива до питань, пов’язаних з проблемами націоналізму. Зараз там грає одна з польських партій, Kukiz’15. «Право і справедливість» завдяки цьому закону має можливість впливати на цей електорат», – пояснює журналіст. Проте він побоюється, що бажання заробити бали в очах виборців може дорого коштувати польській владі на міжнародній арені.

«З точки зору зовнішньої політики будуть проблеми, які нам важко навіть зрозуміти та оцінити, і які будуть тягнутися довгими роками. Цей закон не позначає, що серед політиків «Права і справедливості» немає людей, які підтримують Україну. Є, і дуже багато людей, вони просто намагаються довести, що історичні процеси – це одна справа, а сучасні процеси – це інша справа, і намагаються іти двома дорогами», – каже Боболович.

Намагання апелювати до «культу Бандери» в Україні не мають під собою основи, вважає історик та журналіст Олександр Зінченко.

Олександр Зінченко.

«Якщо подивитись, наприклад, статистику запитів до Google, то побачимо, що, за запитами «Бандера» або «УПА» – в Польщі значно більше таких запитів, ніж в Україні, причому в Україні за останні п’ять років кількість таких запитів поступово і постійно зменшується. В Польщі, навпаки, збільшується. Іншими словами, напівжартома кажучи, бандеризація відбувається не в Україні, а в Польщі», – жартує Зінченко.

Проти такого підходу до дискусії заперечує Павел Боболович. Він застерігає, що подібні висновки можуть ще більше розпалити «антибандерівські» настрої в Польщі.

«Я б був дуже обережний в таких твердженнях. Звісно, якщо поляки почують, що в Польщі більше бандеризація, ніж в Україні, вони почуватимуться примушеними до того, щоб відповідати політично і знову підвищувати рівень емоцій в цій суперечці», – вважає він.

На думку Боболовича, українцям та полякам бракує дискусії на всіх рівнях. Крім того, частину відповідальності за ситуацію він покладає і на російську пропаганду, яка, за його словами, почала активно працювати в Польщі після початку Революції гідності.

«Серед українців також зростають тенденції націоналістичні. Це видно на вулицях, в соцмережах, хоча тенденції націоналістичні в Україні не впливають на ставлення до Польщі. А в Польщі інакше: чим більше польських націоналістів, тим гірше ставлення до України – не до Росії», – зауважує він. На переконання журналіста, це є ознакою російського впливу на польський інформаційний простір.

Роман Кабачій теж схильний припускати, що польським націоналістам «підказують», в кому саме бачити ворога.

Роман Кабачій.

«В 90-х роках, коли йшлося про Україну, дуже часто люди, виховані на польських підручниках, згадували передовсім про (Богдана – ред.) Хмельницького. Але потім, за деякими невідомими ниточками після 2003 року почала витягуватись власне історія з УПА, і вона, мені здається, в даному випадку почала затьмарювати якісь радянські злочини, передовсім Катинь. Тому в даному випадку можна говорити про те, що просто-напросто є люди, які вчасно натискають кнопочки і підтягують емоції до якихось електоральних уподобань», – міркує експерт.

Олександр Зінченко не бачить підстав сподіватись, що українсько-польська полеміка стосовно спільного минулого найближчим часом перейде в раціональне русло.

«Українці і поляки не мають спільного бачення минулого. І, скоріш за все, не будуть в багатьох темах мати спільного бачення минулого. Нам дуже часто пропонують говорити про те, що, наприклад, союз Пілсуцького і Петлюри є якоюсь об’єднавчою темою. Насправді в світлі тих документів, які зараз відкриваються все більше, це ще один міф, який намагаються нам нав’язати», – впевнений історик.

Внаслідок цього, зізнається Зінченко, він сповнений песимізму щодо можливостей польсько-українського єднання протягом найближчих років.

Ранковий ефір Радіо Свобода слухайте і дивіться на YouTube-каналі: