«Компромісна» деокупація

Закон про відновлення суверенітету над окупованими територіями Донбасу, який неофіційно назвали «законом про деокупацію», Верховна Рада ухвалила 18 січня за основу та в цілому після трьох днів дебатів та сотень правок. Росія у законі названа окупантом та агресором, і на неї перекладено всю відповідальність за життєзабезпечення окупованих міст і сіл. Частина експертів і депутатів наголошує, що документ посилює міжнародні позиції України у протистоянні з Росією та розв’язує руки Збройним силам України. Інша частина з них говорить, що документ обмежує права жителів прифронтових районів та розширює повноваження президента більше, ніж це дозволяє Конституція.

​

Росія визнана окупантом та країною-агресором, на неї перекладено всю юридичну та матеріальну відповідальність за те, що відбувається на окупованих територіях Донбасу. Більше того, українська влада має підготувати «консолідовану претензію» до Росії за збройну агресію та окупацію на міжнародному рівні. Такі положення містить, зокрема, ухвалений сьогодні закон про відновлення суверенітету над окупованими територіями Донеччини та Луганщини.

Політолог Кирило Сазонов наголошує, що з новим законом Україні буде легше відстоювати свої інтереси і в міжнародних організаціях, і в суді, й безпосередньо на фронті.

Кирило Сазонов

«Це дуже важливо, бо не лише дає козир до рук нашим дипломатам на переговорах у світі. Це зовсім інше ставлення до Росії у міжнародних організаціях та з боку наших західних партнерів. Друге, не менш важливе, – визнання території окупованою. Тобто тепер Росія несе відповідальність за все, що відбувається на цій території. За водопостачання, газопостачання, за виплати пенсій, за постачання продовольства. За будь-який злочин проти особи відповідає окупант, – пояснює експерт. – До сьогодні – якщо вкрали машину, або забрали квартиру, за руйнування будинків під час бойових дій – за це несла відповідальність Україна відповідно до законодавства про антитерористичну операцію. А тепер це все «висне» на Росії, саме тому був такий скажений опір під час ухвалення закону».

Що ж до збільшення повноважень президента у координації органів влади та військ у зоні бойових дій, Кирило Сазонов не бачить негативу. Навпаки, у випадку прориву російської армії голова держави може одноосібно реагувати на це, не чекаючи погоджень парламенту, а, як свідчить перший рік війни, така швидкість ухвалення рішень може стати вирішальною, доводить політолог.

Позитиви закону про деокупацію

18 січня закон про відновлення суверенітету на окупованих територіях підтримали 280 депутатів, проти виступили тільки представники «Опозиційного блоку» та деякі позафракційні парламентарі.

Ось положення закону, які, на думку його прибічників, посилюють позиції України у конфлікті:

• Закон офіційно визнає Росію окупантом та агресором, передбачає «консолідовану» судову претензію України до неї;

• Документ апелює до документів ООН, які зобов’язують окупанта утримувати територію;
• Закон не виключає військового важеля у розв’язанні конфлікту: АТО перекваліфікована у «заходи для відновлення суверенітету, стримування та відсічі російській агресії». Військові – відповідно до закону – мають право застосовувати зброю «у разі крайньої необхідності», причому на всій території Донецької та Луганської областей;
• Парламент дозволив президентові без додаткового погодження з ним залучати сили і засоби для відсічі агресорові;
• У контексті «відсічі агресорові» закон апелює до закріпленого у документах ООН права на самооборону, а також до резолюції Генасамблеї ООН, яка засуджує анексію Криму;
• Фактичну воєнну операцію, яка триває на Донбасі, перепідпорядкували від СБУ до об’єднаного військового командування, яке формують Генштаб Збройних сил та президент;
• З метою звільнення територій посадовці тепер зобов’язані дбати про збереження і посилення санкцій проти Росії;
• Один із важелів деокупації – військова співпраця з іншими державами;
• У законі уточнили, що він ніяк не може обмежити суверенітет України над Донбасом та Кримом, скільки б не тривала російська окупація.

«Бій» до останньої правки

Закон про деокупацію депутати розглядали три дні, бо подали 673 правки до цього документа.

Скасувати угоди про дружбу, кордони тощо з Росією, розірвати дипломатичні відносини з нею, припинити торгівлю з ОРДЛО, включити Крим до складу окупованих територій, про які йдеться в цьому законі, чи скасувати кримську вільну економічну зону – на цих та інших правках, які мали б зробити закон суворішим щодо Росії, наполягали представники демократичної опозиції: «Самопоміч», «Батьківщина», частина позафракційних і так звана внутрішня опозиція в «БПП». Однак такі виправлення здебільшого не набрали достатньо голосів.

Водночас спікер Андрій Парубій запропонував внести у підсумковий текст закону деякі правки від депутата фракції «Батьківщина» Олексія Рябчина, зокрема про те, що окупантом і агресором визнається саме Росія, а не певна абстрактна країна.

При цьому на анексований Крим закон про деокупацію не поширюється. Але саме анексія півострова, за цим законом, визнається початком агресії Росії та підставою для ухвалення цього закону. Проте експерти вказують, що дата початку агресії чітко не визначена, відтак не зрозуміло, про який період ідеться, про збитки за який час потерпілі можуть позиватися до суду.

У підсумку з законопроекту прибрали згадку про мінські угоди: він посилається загалом на «міжнародні угоди, обов’язковість яких визнана Верховною Радою».

У версії законопроекту, яку Петро Порошенко подавав до Верховної Ради, не було норми про право СБУ та правоохоронців прослуховувати телефони громадян та зчитувати приватну переписку у соцмережах, і не лише на Донбасі. Ця норма з’явилася після опрацювання проекту в комітетах, але під час голосування депутати її відхилили, повідомив представник фракції «БПП» Мустафа Найєм.

Зрештою, закон ухвалили 280 голосами за мінімально потрібних 226.

​

Звільнення Донбасу і права людини: як поєднати?

Закон має низку негативних моментів, які нівелюють його практичну цінність, заявив Радіо Свобода експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика» Костянтин Матвієнко.

«Позитиви: Росія визначена країною-агресором (це все з попереднього тексту, остаточного ще ніхто з депутатів та експертів не бачив). Друге: громадяни, які позиваються до Росії на предмет того, що вони постраждали від її агресії, не платять судових зборів. До негативів: Крим у документі згаданий якось сором’язливо. Чому не говорити загалом про окуповані території? Те, що говорять, мовляв, закон є дзеркальним до закону про окупацію Криму – це казуїстика. Далі: маємо розширення повноваження президента і спецслужб. Генштаб фактично визначає порядок переміщення товарів через лінію зіткнення. Не визначена ні дата окупації, ні те, які території є окупованими. Це покладається на Генштаб. Тобто закон має якийсь політичний сенс, але жодного практичного наслідку, крім скасування судових зборів – не має», – вважає політолог.

У законі є низка моментів, які можуть вплинути на життя місцевих жителів як у кращий, так і в гірший бік. А саме:

• Закон дає право військовому командуванню призначати військово-цивільні адміністрації та регулювати рух товарів через лінію фронту;
• На окупованих територіях зберігається право власності на житло, землю, рухоме майно, будівлі й підприємства, якщо воно оформлене за українським законодавством;
• Проте військові отримують право використовувати житло, землю, транспорт і засоби зв’язку громадян (за їхньою згодою) для своїх потреб;
• Закон визнає чинними документи про народження та смерть, видані окупаційною адміністрацією, але лише їх. Донедавна новонароджених та померлих жителі ОРДЛО оформлювали тільки через суд, закон дає змогу вирішити це без суду;
• Позови українців проти Росії щодо збитків, завданих війною, не потребують сплати судового збору;
• Уряд зобов’язується дбати про звільнення всіх заручників та сприяти захисту матеріальних прав потерпілих від російської агресії;
• Влада має сприяти культурним зв’язкам між українцями по обидва боки фронту;
• Командувач об’єднаних сил за потреби дозволяє або забороняє в’їзд людей на тимчасово окуповані території та рух товарів.

Законопроект про деокупацію де в чому спрощує життя українців на окупованій території, стверджує депутат від «БПП» Мустафа Найєм, який наполягав на відповідних правках. Водночас, за його словами, законопроект занадто розширює повноваження військових силовиків та особисто президента України, що суперечить Конституції, адже лише основний закон може визначати президентські повноваження, наголошує депутат.

Схожі застереження висловлюють правозахисники, серед яких – експерт Центру інформації з прав людини Альона Луньова.

«Дійсно, в законопроекті на етапі другого читання були закладені серйозні ризики щодо дотримання прав людини як на окупованій, так і на підконтрольній території України. Про що йдеться: передовсім це надвеликі повноваження силовиків у районі здійснення заходів для забезпечення національної безпеки та оборони. Ці території не обмежуються, а повноваження військових і силових структур при цьому дуже широкі. Судячи з того, що ми чули з трибуни, ця редакція залишається», – каже вона.

Фактично закон запровадив «воєнний стан без оголошення війни», стверджують правозахисники.

Між тим, дискримінаційним називають ухвалений закон представники «Опозиційного блоку», а також лідер руху «Український вибір» Віктор Медведчук.

А МЗС Росії вже попереджає про «ескалацію» внаслідок ухвалення закону про деокупацію Донбасу.

На початку розгляду законопроекту про деокупацію у другому читанні 16 січня під стінами Верховної Ради відбулися сутички активістів наметового містечка з поліцейськими. Активісти разом з шинами спалили російський прапор, вимагаючи від парламентарів ухвалити низку законодавчих норм, спрямованих на боротьбу з російською агресією. За даними Червоного хреста, постраждали близько 20 людей.

6 жовтня 2017 року Верховна Рада ухвалила цей президентський законопроект у першому читанні.