«2018 рік має початися саме з Криму» – Ахтем Чийгоз

Російські силовики в окупованому Криму нарощують репресії проти українців і кримських татар, а багато країн, здається, не дуже турбуються про ситуацію з правами людини в Криму. Чи так це? Чи може питання Криму бути знятим з українського та міжнародного порядку денного? Як можна протистояти окупантам у Криму? Про це говоримо із заступником голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтемом Чийгозом.

‒ Ахтеме, як Ви почуваєтеся після звільнення, чи встигли відновитися?

‒ У мене не було на це часу. Почуваю себе нормально, намагаюся тримати себе в тонусі. Цей період швидше схожий на продовження роботи, ніж на адаптацію. Все нормально.

‒ Днями Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію про права людини в Криму. Багато країн не захотіли обговорювати цю проблему. Таке відчуття, що для великої частини міжнародного товариства проблема Криму відходить на задній план ‒ а з нею і репресії, заборона Меджлісу кримськотатарського народу, позбавлення його представницьких прав. А Росія не збирається звертати уваги на будь-які рекомендації.

‒ Знаєте, в перший рік мого перебування у в'язниці я відчував нерозуміння того, що відбувається. Я відстежував можливості, знав, в якому становищі мій народ, знав, що терор буде зростати. Однак сьогодні я – великий оптиміст, тому що бачу, що основні світові держави діють консолідовано. Звичайно, є сумніви й тривоги на думку окремих країн і політиків. Однак, здається, Росія робить все для того, щоб бути ізольованою, а Путін ‒ «нерукостисним». Втім, на мій погляд, рік закінчується позитивно. Термін санкцій продовжили без обговорення. І тема Криму, мені здається, завдяки Україні якраз залишається на передньому плані. Інша справа, що треба думати ‒ що робити в наступному році. Тому що 2018 рік має початися саме з Криму.

‒ Інтерес міжнародного товариства в Криму викликаний необхідністю відновлення норм міжнародного права. Інтерес України ‒ відновлення територіальної цілісності. Інтерес кримськотатарського народу ‒ збереження національного осередку, відновлення прав і можливість розвиватися на історичній батьківщині. Чи можна домагатися задоволення цих інтересів синхронно? І наскільки це реально?

‒ У 2014 році я робив перші спроби переконати колег в тому, що нам вже потрібен майданчик, з якого ми будемо говорити про проблему Криму. Тому що конфлікти можуть затягуватися на десятиліття, й остигає стимул населення, що є жертвою окупації. Я зустрічався з президентами України і Туреччини, з канцлером Німеччини Ангелою Меркель, говорив про те, щоб Анкара та Європа надали нам такий майданчик, а ініціатива щоб походила від України. Потім, на жаль, мене ув'язнили. Зараз працюють переважно два інтереси. Міжнародний спочатку нас не влаштовував, оскільки не припускав серйозних санкцій проти Росії. Що стосується України, спершу наша проблема була на другому плані, адже на першому опинилися події, що відбуваються на сході країни.

Однак зараз я бачу чіткий і злагоджений підхід як України, так і міжнародної спільноти. Адже всі побачили загрозу світовому порядку, а механізми віджимання території з населенням у Криму були застосовані настільки нахабно й безцеремонно, що світ не може це проковтнути. В Україні ж настільки піднялася національна самосвідомість, що тепер люди вже не готові ділити країну на частини. Президент, МЗС, Міністерство культури дуже активізувалися щодо кримського питання. Надзвичайно важливим у цій ситуації мені здається надання кримським татарам автономії ‒ і, ще сидячи у в'язниці, я відчув, як це дратує й насторожує Росію. Тому це дуже хороший інструмент.

До слова, я часто чую думку, що українська влада готова розміняти державність, яка не може відбутися без Криму, на товарно-грошові відносини. Не впевнений. Я говорив на цю тему з Петром Порошенко, у нього є розуміння ситуації, і, здається, президент послідовний. Те саме стосується міністра закордонних справ Павла Клімкіна та його команди в інших країнах. Я був здивований, наскільки відчувають відповідальність наші дипломати. До речі, спочатку я сумнівався, що у Клімкіна є справжнє розуміння проблеми Криму, і був приємно здивований. Росіян Павло Клімкін дуже дратує – а це хороший показник. І Клімкін ‒ серед людей, яким я після виходу з в'язниці дуже хотів потиснути руку. Він – у моєму особистому списку разом з Джо Байденом, Валерією Лутковською, Петром Порошенко, Реджепом Таїпом Ердоганом. Коли, наприклад, Лутковська приїхала до мене в СІЗО, я побачив, якої це коштувало їй мужності. Так що, думаю, за підтримки більшості населення України нинішня влада ніколи не здасть ці інтереси й не зніме з порядку денного питання сходу та Криму.

‒ У питанні кримськотатарської автономії у Вас є супротивники ‒ і загалом в Україні, й у Криму. Та й голосів для таких змін у парламенті зараз немає.

‒ Зрозумійте, з виконавчою владою зміни очевидні, на це дуже вплинули події на Майдані. Український народ показав, що готовий ціною життя захищати свою гідність. А з парламентом складніше. Адже є частина суспільства, яка думає інакше. Перетворення не можуть бути швидкими, й тут головне пройти перший етап ‒ і ось тут дуже важлива роль президента. Як би там не було, стабільна більшість у парламенті є ‒ а далі треба працювати. Важливим є те, що у більшості українців зараз просто не може бути сумнівів у питанні національної автономії в Криму. Всі попередні роки навколо кримськотатарського чинника позиції не було. Були спекуляції, і чехарду в головах людей розводили політикани, що переслідували власні інтереси. Де зараз всі ці шулери, які говорили про цінності Криму? В Києві.

‒ Ви думаєте, їм варто було залишитися?

‒ Чому ні ‒ я ж залишився. У кожного свій фронт. На жаль, зараз немає жодної політичної організації, представленої Києвом у Криму. І концентрація зараз відбувається навколо Меджлісу кримських татар, зокрема й громадян України інших національностей. Головне в питанні автономії ‒ припинити спекуляції політиків. Громадяни України достатньо поважають себе, щоб поважати інші народи, зокрема кримських татар.

‒ Ви згадували про роль президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана у Вашому звільненні. Як я розумію, без нього Ви б зараз не сиділи в студії. Але ж для Ердогана це теж був обмін?

‒ Російським керівництвом і колаборантами в Криму транслювалася неприкрита ненависть. Чесно, я не розраховував, що вийду з в'язниці. Не став би поки давати оцінку інтересам Ердогана. Коли ми летіли до Анкари з Ільмі Умеровим, в літаку з нами був третій ‒ великий турецький бізнесмен, який три місяці провів у СІЗО в Москві. Я питав Ердогана, як йому все це вдалося. Він сказав, що нікого ні про що не просив ‒ сказав, що нас потрібно відпустити. І візит Путіна до Ердогана й наступний візит Ердогана до Порошенка були приниженням для Путіна. До речі, питання про мене та Умерова на зустрічі з Ердоганом підняв саме Порошенко.

Президент України Петро Порошенко та заступники голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз (л) та Ільмі Умеров (п). Київ, 27 жовтня 2017 року

‒ Наскільки в нинішній ситуації Ердоган може бути гарантом безпеки кримських татар?

‒ Ердоган каже про те, що ніколи не залишить кримських татар як братський народ. Але світ, та й Туреччина, мають розуміти: в Криму відбувається не те, що заведено називати словом «анексія». Там терор і морок, і не лише щодо кримських татар. Там немає законів і судів, є каральні органи. Без усвідомлення цього неможливо реагувати адекватно. Але, думаю, скоро це усвідомлять. Думаю, зараз дуже важливо припинити будь-яке заохочення дій Росії і зняти спекуляції навколо виборів російського президента. Вибори ‒ це процес, а не лише день голосування. Процес у Росії імітується. Дуже важлива адекватна оцінка того, що відбувається ‒ і про легітимність російських виборів просто мови бути не може.

‒ А як щодо діяльності колаборантів у Криму? Адже вони є й серед кримських татар.

‒ Так, і про це треба говорити. Ці люди запроторили мене до в'язниці, руками, зокрема, й муфтія. Вони розраховували, що народ їм це спише. Але стали вигнанцями ‒ і такими їх зробив саме народ, не політики. Факти зради очевидні. Однак ми не можемо говорити, що більшість населення легко пристосувалися до ситуації. Якби так було, питання Криму взагалі не стояло б на порядку денному.

‒ Чи не боїтеся Ви консервації Меджлісу? Вибори ж проводити не можна.

‒ Не можна, але це не означає, що їх не буде. Якість Меджлісу та його роль визначається не експертними оцінками, а підтримкою народу. Мені, заступнику голови Меджлісу, поки я боровся у в'язниці, надавав підтримку народ ‒ хоча люди поплатилися, зокрема, й за це. Майже ніхто за ці три роки не відмовився від українського громадянства. Є питання до тих, кого ми вивели зі складу Меджлісу, так. Звичайно, є питання, за якими складно працювати в звичному форматі. Але, думаю, ми зможемо знайти форму, за якої збережемо головне ‒ довіру народу.

Оригінал публікації – на сайті ​Крим.Реалії