Український радянський уряд починався у харківській в’язниці

Сто років тому – у грудні 1917-го – в Харкові за ініціативою більшовиків було створено перший український радянський уряд – Народний Секретаріат. У Києві ще з літа 1917 року існував створений Центральною Радою український уряд – Генеральний Секретаріат. Тож, створення альтернативного українського уряду означало поглиблення конфлікту між українською владою та більшовиками. Про ці події Радіо Свобода говорило з істориками Віталієм Скальським та Андрієм Здоровим.

Історична Свобода

– Що передувало створенню харківського більшовицького уряду? Адже, наскільки мені відомо, попервах більшовицький Раднарком визнав і Центральну Раду, і створений нею Генеральний Секретаріат за повноправний український уряд.

Андрій Здоров: Не зовсім так. Ще у першому своєму Декреті про мир більшовики проголосили право на самовизначення як основу відносин між усіма народами світу, а потім проголосили Декларацію прав народів Росії, за якою усі народи Росії мали право на відокремлення та утворення власної самостійної держави. Але стосунки із Центральною Радою у більшовиків не склалися, і вони вирішили скликати у Києві Всеукраїнський з’їзд рад чи то З’їзд совітів робітничих, селянських і солдатських депутатів, на якому переобрати Українську Центральну Раду, утворивши замість неї Всеукраїнський радянський центр, як був у Росії Всеросійський центральний виконавчий комітет рад робітничих, селянських і солдатських депутатів.

– Але щось пішло не так. Був скликаний цей Всеукраїнський з’їзд рад, але в підсумку більшовицька делегація залишила той з’їзд і поїхала до Харкова.

Віталій Скальський

​Віталій Скальський: Справа у тому, що більшовики вважали свій уряд, Раду народних комісарів, дійсним на усій території колишньої Російської імперії. А тут в Україні та в інших регіонах поутворювалися свої національні уряди. Це зачепило самолюбство більшовиків. Вони почали шукати можливості ці уряди скинути, позбавити влади й запропонувати щось інше. Вони виступили у Києві з такою ініціативою – переобрати Центральну Раду. Причому не на загальних демократичних виборах, а у дуже специфічний спосіб.

– Але ж Центральна Рада і не була обрана на загальнодемократичних виборах.

Віталій Скальський: Але принаймні туди могли увійти усі, хто хотів. І навіть більшовики були там присутні.

А на Всеукраїнському з’їзді рад більшовики зробили такі квоти: від десяти тисяч селян один представник і від тисячі робітників один представник. З точки зору більшовиків, це було справедливо й правильно, але з точки зору здорового глузду – ні.

І, виходить так, що на цей з’їзд у Київ більшовиків приїхало досить мало, десь 127-150 за різними документами. Натомість Центральна Рада мобілізувала своїх прихильників, і їх було дві тисячі. Тож, більшовики зібралися і поїхали собі до Харкова. А на з’їзді була ухвалена резолюція на підтримку Центральної Ради.

Андрій Здоров: Більшовики хотіли змістити Центральну Раду. Але ж і Центральна Рада теж планувала змістити більшовицький уряд Леніна від влади над усією Росією. Вона планувала разом з іншими антибільшовицькими силами Росії утворити новий однорідно соціалістичний федеративний уряд Росії. І про це почала переговори.

Віталій Скальський: І при цьому не заперечувала права більшовиків урядувати в Росії, у Петрограді й Москві, та й увійти до цього загального федеративного уряду.

Андрій Здоров: Але вона його фактично ігнорувала. Щодо Всеукраїнського з’їзду рад, то норми представництва, які ви згадали, були розраховані на представництва саме від рад або совітів робітничих, солдатських і селянських депутатів, а не просто від населення.

Коли прихильники Центральної Ради приїхали до Києва і звернулися до оргкомітету першого Всеукраїнського з’їзду рад із проханням видати їм мандати – у них спитали про представництво. То були не делегати від рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, а делегати від селянських спілок, від вільного козацтва, від різних українських частин. Був навіть такий мандат: «Командирую на з’їзд свого джуру. Сотник такого-то куреня, хорунжий такий-то».

Андрій Здоров

Звичайно, їм відмовилися видавати мандати, а мандатній комісії довелося лишити своє приміщення через вікно – добре, що було невисоко. Військова перевага була на боці Центральної Ради, і більшовики нічого не змогли з цим вдіяти. Тож, вони закликали справжніх делегатів від рад переїхати до Харкова й об’єднатися там із Третім обласним з’їздом рад робітничих, солдатських і селянських депутатів Донецького та Криворізького басейнів, які у цей час зібралися у Харкові.

Відтак у Харкові пройшов Перший з’їзд рад України, який обрав перший український радянський уряд – Народний секретаріат України і Центральний виконавчий комітет рад України – як законодавчий орган.

– Здається, спочатку вони не могли знайти приміщення і попервах цей український радянський уряд зібрався у в’язниці.

​Андрій Здоров: Дійсно. Справа була у тому, що харківські більшовики вже тоді носилися з ідеєю проголосити Донецько-Криворізьку радянську республіку. І приїзд цієї частини делегатів із Києва для них був несподіванкою, вони ставилися вороже до утворення українського радянського уряду. Тому на запитання київських більшовиків, де їм зупинитися, їм запропонували в’язницю. Мовляв, в’язнів амністували і там нещодавно навіть зробили ремонт.

– Так вони там жили чи працювали як уряд?

Андрій Здоров: Вони там переночували лише одну ніч, а потім знайшли приміщення.

– На той час уже був проголошений Третій Універсал, за яким Харківська губернія і сам Харків були проголошені частиною Української Народної Республіки. Там було якесь двовладдя чи більшовики опанували ситуацію?

​Віталій Скальський: Звісно, було. Харківська міська дума ухвалила рішення на підтримку Третього Універсалу. Тобто, офіційна міська влада вважала себе Україною.

Окрім того, у Харкові було кілька військових частин, які були українізовані або проукраїнські. Водночас, тут же стояли військові частини, які були пробільшовицькі. Було стільки центрів, взаємних відносин визнання-невизнання, що сказати, що вся влада в одних руках, неможливо.

Звісно, ще й з Росії прийшло кілька загонів на підтримку більшовиків. Це ми говоримо десь про середину грудня 1917-го, що більшовики приїхали та проводили з’їзд. А вже наприкінці грудня більшовики роззброїли українські сили та оголосили вже себе владою.

Андрій Здоров: Дійсно, у Харкові тоді було багатовладдя. Існувала пробільшовицька харківська рада (совіт) робітничих, солдатських депутатів.

Віталій Скальський: Яка не підтримувала більшовиків.

Андрій Здоров: Там відбулися перевибори, після яких більшість перейшла на бік більшовиків. Також була антибільшовицька Харківська міська дума та існувала українська влада – губернський комісар Яков Довбищенко, який видавав свою газету «Нова громада» і українські полки – Другий український запасний полк Омеляна Волоха і Чигиринський полк Якова Савицького.

– А як у Києві, у Генеральному Секретаріаті відреагували на створення ще одного українського уряду у Харкові?

​Віталій Скальський: Засудили, звісно. Як могли ставитись до чергового більшовицького перевороту? Справа у тому, що від самого початку Українська Народна Республіка мала клопіт із більшовиками. Що не день, то вони проголошували свою владу. Але проголосити свою владу, ще не означає бути владою. Хто визнав уряд Народного секретаріату? Самі ж більшовики. Напевно, знайшлося кілька людей у Києві, які вважали, що це правильно. Але в цілому суспільство досить скептично поставилося до більшовиків.

​Андрій Здоров: Це був не тільки більшовицький уряд, бо у ньому були представники інших лівих партій, які були у той час в Україні. Народним секретарем земельних справ був лівий есер Євген Терлецький і головою Центрального виконавчого комітету рад України був український лівий соціал-демократ Юхим Медведєв.

– Тобто, це якби перший український радянський прем’єр?

​Андрій Здоров: Ні, це – голова Верховної Ради. А якщо говорити про голову уряду, то нею була Євгенія Бош. Хоча формально її не обирали головою. Як згадував керуючий справами Народного секретаріату Георгій Лапчинський, вона користувалася найбільшим авторитетом. Але поставити на чолі першого українського радянського уряду жінку було надто радикально для тих часів. Тому вирішили, що просто народний секретар внутрішніх справ Євгенія Бош буде об’єднувати роботу інших секретарів, проводити засідання і так далі.

– Створення цього уряду вже було фактичним проголошенням війни?

Віталій Скальський: Ні. Війна з радянською Росією – це окрема історія, там свій ультиматум, свої вимоги. У принципі, це взаємопов’язані процеси, але все ж таки паралельні.

– Але ж ці два уряди один іншого не визнавали?

Андрій Здоров: Звичайно. Першим маніфестом Центрально-виконавчий комітет рад України визнав, що Центральна Рада втратила владу в Україні й усі розпорядження її Генерального Секретаріату не дійсні.

– Так само і Центральна Рада не визнавала легітимним харківський уряд. Тобто, якщо це не війна, то що це?

Віталій Скальський: Більшовицький заколот.

​Андрій Здоров: Я вважаю, що це розвиток і радикалізація української революції, і переведення її у більшовицький етап. Хотів би зазначити, що у цьому уряді були знакові персонажі, які пізніше були прапором так званого українського націонал-комунізму: Василь Шахрай і Микола Скрипник.

– Створення двох урядів означало, що між ними буде збройне протистояння?

Віталій Скальський: Я би сказав, що тут дійшло спочатку до війни якихось декретів. Тому що Центральна Рада ухвалила Третій Універсал, де проголошувалися земельні реформи – і Народний секретаріат ухвалив рішення поширити на територію України усі декрети Раднаркому, відповідно, декрет про землю. Потім Генеральний Секретаріат створив армію Української Народної Республіки – тут же з’являється Червоне козацтво більшовиків. Далі йде український Четвертий Універсал – і у березні Народний секретаріат ухвалив рішення, що вони є повністю самостійні й незалежні від радянської Росії.

– До речі, а наскільки самостійним був цей український радянський уряд у Харкові в ухваленні своїх рішень?

​Віталій Скальський: Як на мене, це маріонетка Москви. Адже вони усе законодавство російського Раднаркому перенесли в Україну.

Андрій Здоров: На час створення Народного секретаріату, Україна була федеративною частиною Російської Республіки, і це визнано навіть Третім Універсалом Центральної Ради. Тож, нічого дивного, що Народний секретаріат поширив на територію України дії декретів радянської влади, прийнятих Другим Всеросійським з'їздом рад за участю делегатів з України.

Прямих вказівок від Леніна до Народного секретаріату на той час не доходило. Він віддавав вказівки Володимиру Антонову-Овсієнку, який був народним комісаром по боротьбі з контрреволюцією на Півдні Росії і посланий на боротьбу із заколотом донського отамана, генерала Каледіна, який був у дружніх відносинах із Центральною Радою. Коли Антонов-Овсієнко намагався у зайнятих його військами містах України призначати своїх комісарів, то Євгенія Бош поскаржилася Леніну, що це неприпустимо. І Ленін надіслав вказівку Антонову-Овсієнку: прошу поважати суверенітет українського радянського уряду і не втручатися у внутрішні справи України, і комісарів прошу прибрати».

​Віталій Скальський: Але при цьому, зауважте, Євгенія Бош все-таки зверталася до Леніна. А щодо поширення рішень Раднаркому в Україну, то справа у тому, що більшовицький уряд у Петрограді не був федеративним. Він був суто для Росії, а всі національні колишні околиці, які вже проголосили себе республіками, не мали до того відношення. І законодавство Раднаркому не повинно було б поширюватися в УНР.

Місцеві уряди – Української Народної Республіки, донського отаману, молдавський, грузинський і в тому числі російський більшовицький – могли створити над собою спільний однорідно соціалістичний чи якийсь інший уряд.

​Андрій Здоров: Думаю, ви добре знаєте, що донський отаман, генерал Каледін не бажав об’єднуватися з більшовиками та утворювати із ними спільний уряд. Він бажав знищити збройним чином уряд Леніна та більшовиків. І розпочав репресії, у тому числі й на Донбасі.

Віталій Скальський: Я би назвав це не репресіями, а наведенням порядку. Тому що те, що робила так звана червона гвардія на місцях, не вкладалося в жодне поняття про норму.

Андрій Здоров: Червона гвардія – це були озброєні загони робітників шахт, фабрик та заводів. Там були різні люди. Але відомий розстріл на Ясинівському наприкінці грудня 1917-го, який здійснили калединці. Тоді розстріляли 117 робітників за те, що вони підтримували радянську владу.

Віталій Скальський: Я би цю історію дещо інакше розказав. Це були не місцеві робітники, не з Ясинівської копальні, які захопили вугілля, яке було дуже дорогим взимку 1917-1918 років. Вони почали його контролювати й продавати. Це був справжній бандитизм, бо вони відібрали його у власників.

Андрій Здоров: Справжні власники – це генерал Каледін та його спільники?

Віталій Скальський: Ні, там були власники – фірми, які ним володіли.

– Повернімося до уряду. Наприкінці 1917-го почався конфлікт між Центральною Радою і Раднаркомом. Значна частина військ, які воювали проти Центральної Ради, приїхала з Росії. На початку лютого 1918 року Київ захопили більшовицькі війська, але довго там не втримались. Після ухвалення Берестейського миру німецькі та українські війська швидко опанували територію України. Що за цих умов сталося із цим першим українським радянським урядом і якими були наслідки його діяльності?

​Андрій Здоров: Думаю, що саме перший Всеукраїнський з’їзд рад у Харкові заклав основи української радянської державності, яка потім існувала у формі Української Радянської Соціалістичної Республіки, а згодом стала сучасною Україною. Юридично чинна Верховна Рада України є нащадком Верховної Ради УРСР, тобто Центрального виконавчого комітету рад України.

– Тобто, якщо брати юридичну сторону, то все йде від того, що почалося у Харкові?

​Андрій Здоров: Так, не Центральна Рада є юридичним попередником нинішньої.

Віталій Скальський: Поняття юрисдикції в роки революції – це дуже умовно. Революція не є законною за визначенням.

Більшовицький уряд дуже швидко зник, але свої сліди він залишив. Оце зерно більшовизму, яке ми досі маємо в Україні, ніяк не зникає, тоді було посіяне.

Андрій Здоров: Уряд був ліквідований у Таганрозі, який тоді входив до складу України. Коли німецькі війська підступали до цього міста, то на останньому засіданні Центрального виконавчого комітету рад України було вирішено, що він перетворюється у бюро по керівництву повстанської боротьби в тилу окупантів. Уряд залишив територію України і склав повноваження наприкінці квітня 1918-го.

– Утім, на межі 1918-1919 років цей уряд відновили.

Андрій Здоров: Так, але вже інші люди. Тих, хто були тоді у першому Народному секретаріаті, більше Кремль не допускав на керівні посади в Україні.

– Чому?

Андрій Здоров: Мабуть, вони були занадто самостійними.

Віталій Скальський: Змінилося бачення національного питання серед більшовиків. Адже ті люди, які входили в Народний секретаріат – за винятком кількох прізвищ – аж ніяк не асоціювали себе з українцями.