Острів Елліс у Нью-Йорку – назва, знайома багатьом в Америці. Саме він ставав першим пунктом призначення для багатьох іммігрантів, які прибували до США пароплавами з Європи. Як імміграційний пункт, острів працював усю першу половину 20-го століття. З 1954 року, коли пункт закрили, острів переважно пустував – аж до 1990 року, коли там відкрили Музей імміграції. Пропонуємо послухати сюжет з архіву Української редакції Радіо Свобода про острів і музей.
Ті, хто дивився кінотрилогію «Хрещений батько», напевно пам’ятають епізод, коли юний Віто Андоліні, майбутній Дон Корлеоне, припливає на пароплаві в Америку. На під’їзді він та інші іммігранти бачать статую Свободи – такий собі символ надії всіх цих людей на нове, краще, життя.
Юний Віто прибув на острів Елліс, що у Нью-Йорку. Саме тут із кінця 19-го століття й аж до середини 20-го діяла міграційна служба, термінал, через який до Америки прибували мільйони іммігрантів. Серед них – і українці.
Велика зала Елліс Айленд
У листопаді 1990 року на місці колишнього терміналу відкрили Музей імміграції. З цієї нагоди Українська редакція Радіо Свобода підготувала репортаж, у якому нью-йоркський кореспондент Віктор Боровський розповів історію українки Марії Лозинської. Так само, як герой роману Маріо П'юзо (і мільйони інших героїв невигаданих історій), вона разом із родиною потрапила до США з острова Елліс.
Слухайте аудіо з архіву Радіо Свобода:
Найбільша кількість українських іммігрантів прибула до США після Другої світової війни. Родина Лозинських – пані Марія, її чоловік та дочка, ще немовля, – потрапила на острів Елліс у 1951 році із таборів для переміщених осіб у Німеччині. Лозинські провели на острові Елліс 4 місяці.
«На острові нас розділили, – розповіла Марія Лозинська. – Мене з дитиною віддали до відділу жіночого, а чоловіка віддали до мужчин. Так, окремо ми були, може, півтора тижня. Дуже переживала, плакала. Потім нам сказали, що дають нам із чоловіком окрему кімнату».
Затримання іммігрантів на Острові Елліс
Зрештою, родина Лозинських потрапила до Нью-Йорка. Пані Марія згадувала, що їм дуже допомагали «старі іммігранти» – ті українці, які потрапили до США раніше за них.
«Ми були так званими displaced persons – переміщеними особами, у нас не було громадянства, – розповіла Марія Лозинська в інтерв’ю у 1990 році. – Оскільки ми на всіх паперах були українцями, а держави такої не було, ми не мали ніякої підтримки. Ми не могли заявити, що ми – громадяни Радянського Союзу, бо знали, що нас там може чекати – Сибір чи Казахстан. Там ми були «ворогами народу».
Всього за період існування імміграційного пункту на острові Елліс – із 1892 до 1954 року – через нього пройшли 12 мільйонів іммігрантів, переважно з Європи.
У матеріалі використане аудіо з архіву Інституту Гувера (Стенфорд, США)