Людей цікавить правда, але справа у тому, як вони до неї ставляться і чи готові її сприймати. Напередодні у Києві була проведена акція «Ера постправди». Яка ситуація в Україні з явищем постправди? Чи існує різниця між роботою у соціальних мережах та професійних медіа, між блогерами та журналістами? Емоції чи сухі факти? Про це в ефірі Радіо Донбасс.Реалії розповіла блогерка, письменниця Татуся Бо.
– Війна триває вже понад три роки. Її висвітлення не може бути не емоційним. Як Ви вважаєте, що важливіше, щоб правильно скласти об’єктивну картину: емоції чи факти? І як не перейти межу між зайвими емоціями та не перетворити у банальні сухі звіти?
– Журналіст має працювати з фактом. І стандарт роботи з фактом ніхто не скасовував. Є жанри у журналістиці, які допускають можливість використання емоційних впливів. Але разом з тим, ці емоції не повинні бути маніпулятивними. Бо з чим працює наш ворог в інформаційному просторі? Хоча він бере факт, але питання у тому, як він його подає, як він маніпулює суспільством через нього. Ось це і є та сама постправда.
Я вважаю, що у сфері емоційта фактів журналісти та блогери урівноважують одне одного. Бо блогер не оперує такими фактами, якими оперує здебільшого журналіст. Блогер більше відноситься до літературного жанру. А журналіст має працювати за виваженими стандартами.
– А взагалі можна говорити про якусь правду на четвертий рік війни? Чи нікого вже правда не цікавить?
Людей завжди цікавить правда. Справа лише у тому, як вони її сприймають
– Людей завжди цікавить правда. Справа лише у тому, як вони її сприймають, бо не усім вона подобається. І тут стає в нагоді робота з людськими емоціями, щоб ту правду донести.
Нам не подобається, що на передовій гинуть хлопці. Щодня ми отримуємо зведення про смерть воїнів. Щоразу це боляче сприймати. Якщо ми будемо говорити про це щодня, людина звикає до цих повідомлень і сприймає їх просто як цифри. Тут допомагають публікації блогерів, журналістів, які подають повну історію того, хто загинув, надають обставини, емоційний контекст. Це – якраз правильна робота з фактом і емоцією.
– Зараз також йде інформаційна та гібридна війна, окрім гри артилерійських снарядів. Чи можливо такого підступного зухвалого противника перемогти лише правдою?
– Я вважаю, що все ж таки можна. Люди у Європі, в Америці, у розвинутих країнах звикли, що журналіст говорить правду. Якщо буде виявлено протилежне, він понесе покарання.
– Щодо Russia Today, наприклад, це діє?
– Ні. Але я б не сказала, що це представник вільної преси. Минулого року тільки почали розуміти, як над їхньою свідомістю працює Russia Today, що це зовсім інші стандарти роботи й це не CNN чи BBC. Там люди звикли, що журналісти кажуть правду.
А у нас відбулося усвідомлення того, що ЗМІ можуть говорити не правду. У нас так працюють політтехнології. І люди будь-яке повідомлення від ЗМІ ділять на троє. У нас люди більше навчені не вірити ЗМІ, а вірити конкретним особам. Конкретному ведучому, політику, представнику громади тощо. Ось тут випливають блогери, журналісти, які мають якийсь депозит суспільної довіри, й люди їм вірять. Інша справа, як цей депозит використовують.
– Як його використовують, на Вашу думку?
– Ми навіть в Україні вже навчилися відстежувати інформацію, де працюють боти. Люди вже навчені. Ми вже у цьому варимося понад три роки.
Інформаційна війна проти України почалася задовго до 2012 року. Нас обробляли довго і вперто
Інформаційна війна проти України почалася задовго до 2012 року. Нас обробляли довго і вперто, десятки років нав’язували комплекс меншовартості.
– Щодо акції «Ера постправди», у якій Ви брали участь. Що цікавого, які були висловлені важливі думки?
– Були досить цікаві думки стосовно подачі морального аспекту в журналістиці. Якщо у журналістів є комісія, яка працює з етичними нормами у журналістиці, повинна мати контролюючі функції. А зараз вона більше виконує споглядальні функції для констатації. То блогер взагалі нічим не прикритий. Я знаю, що я маю довіру, наприклад, 60 тисяч людей, і я дорожу цією довірою. Я можу комусь не подобатися, але я намагаюся говорити про те, що я знаю точно. Якщо я помиляюся, то завжди визнаю свої помилки та вибачаюся.
– По той бік фронту багато людей, які дивляться російське телебачення, вони позбавлені об’єктивної картини. Але, зрештою, війна колись закінчиться, як у людей з окупованих територій прибрати цю негативну емоцію і сформувати об’єктивне ставлення?
– Як показує історія, здебільшого першими під прапори переможців виходять ті, хто найбільше їх ганив. Пристосуванці завжди будуть у першому ешелоні.
Нам потрібно працювати в інформаційному просторі так, щоб людей не відштовхувати. Все ж таки з ними треба працювати. Я вважаю, що вони інформаційно ошукані. Але це не знімає з них відповідальності. Бо багато хто свідомо прийняв це ошуканство на себе, багато хто з них свідомо приймає позицію ворога до себе.
– Якщо говорити про повернення цих територій до України, то у цих людей же є діти, онуки, рідні. Наприклад, зміниться ситуація, і вони знову підтримають іншу сторону.
– Так, доки не переросте кілька поколінь. Це вирівнюється поколіннями, також рівнем добробуту країни, рівнем освіти. Рівнем того, як працюють з дітьми. Якщо людині з дитинства говорити про могутність Росії, а перед тим Радянського Союзу, звичайно, з того покоління виростають люди, які у це вірять. Вони перестають себе ідентифікувати з Україною.
Якщо ми не можемо активно вплинути на ситуацію, це не означає, що ми маємо від цього впливу відмовитися
– Поки війна не закінчиться, поки російська пропаганда не припиниться, то особливо нічого не змінити?
– Якщо ми не можемо активно вплинути на ситуацію, це не означає, що ми маємо від цього впливу відмовитися. Ми мусимо працювати у своєму напрямку, незалежно від того, який результат.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)