Європейський союз продовжить іще на півроку санкції проти Росії. Таке рішення офіційно ухвалене на саміті ЄС, який відкрився 14 грудня в Брюсселі. При цьому анонсовано воно було заздалегідь – мабуть, для того, щоб зайвий раз підкреслити: позиція Євросоюзу щодо політики Кремля в українській кризі залишається колишньою – твердою. Основні санкції, термін яких закінчується в кінці січня, будуть продовжені до середини 2018 року.
Останнім часом західні країни стали активніше нагадувати Кремлю про анексію Криму і війну на Донбасі як про головні проблеми у відносинах Москви з країнами Євросоюзу та Сполученими Штатами. Держсекретар США Рекс Тіллерсон, виступаючи 7 грудня в Женеві, де він, крім іншого, зустрівся з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим, навіть назвав український конфлікт головною перешкодою на шляху до нормалізації відносин між Москвою і Вашингтоном. «У нас можуть бути розбіжності в різних галузях… Але коли одна країна вторгається в іншу – це вже така розбіжність, про яку важко забути або подолати її», – цитує Тіллерсона агентство France Presse.
Цілком однозначно висловлюються і провідні європейські політики. За словами канцлера Німеччини Анґели Меркель, скасування санкцій можливе тільки в разі вирішення конфлікту на Донбасі і відновлення повного державного суверенітету України. Сам цей конфлікт, за даними ООН, забрав за три з половиною роки не менш ніж 10 тисяч життів. Як зазначає координатор гуманітарних операцій ООН в Україні Ніл Вокер, становище жителів районів Східної України, які зачепили бойові дії, «гірше, ніж будь-коли». «Люди змушені робити неможливий вибір: між їжею, ліками або школою для своїх дітей. Це не кажучи про небезпеку стати жертвою обстрілу», – заявив він.
Рекс Тіллерсон і Сергій Лавров на переговорах у Відні 7 грудня 2017 року
Росія, Україна і країни Заходу поки не можуть домовитися про умови розміщення в контрольованих проросійськими сепаратистами районах Донбасу миротворців ООН – при цьому з необхідністю відправити туди таку місію у принципі згодні всі сторони. США і Євросоюз вважають, що це має бути досить великий контингент. Росія, навпаки, наполягає на невеликій групі миротворців, в основному для супроводу спостерігачів ОБСЄ, які вже перебувають у регіоні. На думку Сергія Лаврова, велика місія ООН могла б перетворитися на «окупаційну адміністрацію», здатну «спробувати вирішити проблему силою». Як повідомив у середу українському агентству УНІАН прес-секретар Кремля Дмитро Пєсков, з цього питання «сторони далекі від консенсусу».
Тим часом економісти підраховують збитки, яких зазнали сторони від санкцій. Як зазначає Франческо Джумеллі, науковий співробітник Гронінгенського університету (Нідерланди), автор дослідження, присвяченого економічним відносинам Росії і ЄС після 2014 року, за перші два з половиною роки дії санкцій обсяг товарообігу між сторонами знизився з 285 мільярдів євро у 2014-му до 181 мільярда в 2016 році. Однак, за даними Євростату, в першому півріччі 2017 року в російсько-європейській торгівлі відбулося певне зростання, яке склало 27 мільярдів доларів у порівнянні з тим же періодом минулого року. Левова частка цього зростання припадає, правда, лише на дві країни: Німеччину (6 мільярдів євро) і Нідерланди (4 мільярди). Як вважає Франческо Джумеллі, активізується торгівля насамперед у галузях, слабкіше зачеплених санкціями. Проте до нормалізації економічних відносин ще далеко – якщо воно взагалі можливе без скасування санкцій.
Мотиви Євросоюзу і можливість зміни його політики щодо Росії і України в інтерв’ю Радіо Свобода аналізує німецький політолог, науковий співробітник Інституту євроатлантичного співробітництва (Київ) Андреас Умланд.
– Євросоюз має намір на нинішньому саміті вчергове продовжити санкції проти Росії через недостатнє виконання мінських домовленостей. Це формулювання повторюється практично щоразу, воно стало таким собі політичним заклинанням. На ваш погляд, сама вимога про виконання усіма сторонами мінських домовленостей у їхньому нинішньому вигляді залишається реалістичною?
– Вона реалістична в тому сенсі, що це поки єдина угода, яку ми маємо стосовно цього конфлікту, де є якась конкретика. Те, що записано в мінських домовленостях, часто критикується. Але зрозуміло, що вимоги Європейського союзу до Росії стосуються перш за все виконання тих пунктів, які стосуються питань безпеки. Тобто в першу чергу це міцне перемир’я, обмін військовополоненими, відведення важких озброєнь і так далі. Всім зрозуміло, що про це йдеться. Мені здається, так, треба і далі цього домагатися і продовжувати санкції, поки ці пункти не виконані.
– З іншого боку, цього року Володимир Путін намагався демонструвати відносну миролюбність. Можна згадати його згоду з планом розміщення міжнародних миротворців на Донбасі, готується обмін полоненими між українською стороною і сепаратистами, навряд чи можливий без санкції Москви. На ваш погляд, це просто політична гра чи така поведінка Кремля може бути для Євросоюзу приводом для поступового пом’якшення санкцій у майбутньому?
Те, що пропонується Москвою, поки не настільки серйозно, щоб у Європейському союзі це розглядали як привід для пом’якшення санкцій
– Я думаю, те, що пропонується Москвою, поки не настільки серйозно, щоб у Європейському союзі це розглядали як привід для пом’якшення санкцій. Те, що Путін, наприклад, запропонував розмістити маленький контингент ООН на Донбасі, не відповідає тому, що раніше обговорювалося щодо такої місії. У пропозиціях Путіна мова йде тільки про якихсь охоронців для спостерігачів ОБСЄ. До цього дипломати обговорювали питання про повноцінну озброєну миротворчу місії ООН на всій території так званих «ДНР» і «ЛНР» (на території, захопленій однойменними незаконними збройними сепаратистськими угрупованнями, що підтримуються Росією і визнані терористичними в Україні – ред.), зокрема, на ділянках кордону між Україною і Росією, контрольованих сепаратистами. Тому пропозиція Путіна через те, що вона не відповідає тому, чого на Заході очікують, поки не буде розглядатися як привід для пом’якшення санкцій.
– Погляньмо тепер на українську сторону. Останнім часом політична ситуація в Україні знову стала неспокійною, в тому числі через чинники, пов’язані з діяльністю Міхеїла Саакашвілі після його повернення в Україну. За вашими спостереженнями, ці події якось вплинули на відносини Києва і ЄС, чи там більше відіграють роль темпи українських реформ, які теж, за багатьма оцінками, не можна назвати задовільними?
– Я б відокремив тут проблему Донбасу, Криму і конфронтації з Росією від внутрішніх проблем України. Їх теж багато – ці сутички, які були недавно в Києві, і, звичайно, питання реформ. Для продовження, зокрема, фінансової підтримки України Євросоюзом важливо, щоб в Україні перш за все були просунуті ті реформи, які стосуються обмеження корупції і відходу від олігархічних методів управління. Так звана патрональна система, основа якої – відносини між патроном і клієнтом, – в українській політиці зберігається. Для Європейського союзу її демонтаж важливий, у тому числі, і для того, щоб виправдати перед виборцями своїх країн продовження підтримки України. Це дійсно дуже серйозне питання. Але мені здається, воно не дуже впливає на позицію Європейського союзу щодо Донбасу і Криму.
Один із членів місії ОБСЄ спостерігає за відведенням української бронетехніки на лінії зіткнення сторін у Луганській області
– Може ця позиція якось змінитися в найближчі місяці залежно від того, чим вирішиться нинішня непроста політична ситуація в Німеччині? Перший раунд коаліційних переговорів там зірвався, зараз починаються переговори про продовження «великої коаліції» християнських демократів і соціал-демократів. Якщо соціал-демократи повернуться в уряд, може це означати в майбутньому м’якшу лінію Берліна щодо Кремля?
Частина сьогоднішніх санкцій може бути знята в обмін на частковий прогрес на Донбасі. Але неясно, який саме вигляд це буде мати, бо це суперечить первісній позиції Європейського союзу
– Наскільки мені відомо, в цьому плані тільки одне питання обговорюється, а саме – те, що частина сьогоднішніх санкцій може бути знята в обмін на частковий прогрес на Донбасі. Тобто буде стабільне перемир’я, наприклад – тоді можна було б запропонувати зняття частини санкцій. Такі пом’якшення я можу уявити, і про це справді говорять зараз у Німеччині. Але і то неясно, який саме вигляд це буде мати, бо це суперечить первісній позиції Європейського союзу. Влітку 2014 року, коли головний раунд санкцій запроваджувався, говорили про повне відновлення українського суверенітету на всьому Донбасі. Якщо рішення про часткове пом’якшення санкцій і буде, то його чітко прив’яжуть до реального прогресу на місці, тобто на Донбасі. А значить – і до реалізації хоча б деяких пунктів мінських домовленостей. Від цього нікуди не піти.
– У принципі, відносини з Росією і українська криза не відходять для Європи на задній план? Адже зараз, припустімо, непросто йдуть переговори з британським урядом про умови «брекзиту». Може статися так, що те, що відбувається на сході від Євросоюзу, стане для європейських політиків значно менш важливим, ніж те, що відбувається на заході?
На що б не «відволікався» ЄС, це не призведе до пом’якшення його позиції щодо Росії
– Так, така тенденція вже спостерігається. Є ще ціла низка інших конкурентних тем: це чвари, які почалися зараз між Європейським союзом, з одного боку, і Польщею та Угорщиною – з іншого, є проблеми, пов’язані з великою кількістю біженців, є напруженість між Євросоюзом і адміністрацією Дональда Трампа. Загалом, кілька таких тем, що «відволікають». Зараз Україна стала третьорядною в ієрархії тем, які обговорюються на Заході. Проте, я думаю, та політика санкцій, яка була запроваджена у 2014-му, буде тривати, якщо не настане реального поліпшення ситуації. Тому що інакше Європейський союз втратив би своє обличчя. До того ж усе-таки є сильна група підтримки України в Європейському союзі – це, зокрема, Німеччина і східноєвропейські країни. Тому поки що на що б не «відволікався» ЄС, це не призведе до пом’якшення його позиції щодо Росії.
– Ви вже згадали чвари в Європейському союзі, що стосуються протистояння Брюсселя і східного «флангу» ЄС. У Польщі це пов’язано з внутрішніми реформами, які здійснює націоналістичний уряд і які не влаштовують Євросоюз, у країнах «Вишеградської групи» загалом – із їхньою відмовою від квот ЄС щодо приймання мігрантів. Цей розкол за лінією «Захід – Схід» усередині Євросоюзу – наскільки він може вплинути на відносини Європейського союзу з Росією і Україною наступного року?
– Так, це, звичайно, підриває європейську єдність. Головний конфлікт я тут бачу радше з Угорщиною, яка ще далі, ніж Польща, пішла в наступ на демократичні правила політичної гри. Мабуть, ця суперечка триватиме. Зараз у Польщі новий прем’єр-міністр (Матеуш Моравецький, затверджений на посаді 11 грудня – ред.), який, як я сподіваюся, буде більш раціонально до всіх цих проблем ставитися. Зовсім не на часі ця сварка всередині Європейського союзу. Але це не означає, що буде змінюватися загальна позиція в питаннях зовнішньої політики ЄС. Принаймні, поки я не бачу ознак того, що це вплине якось на єдність Євросоюзу щодо донбаського конфлікту і загалом щодо ситуації навколо України.